А ти маєш коня?запитав вершник.
Сам я не маю коня і ніколи не мав його, але їжджу на конях інших людей.
І ті люди дозволяють тобі їздити на своїх конях?запитав молодик.
Так, щоб привести їх із пасовиська й повести купатися,відповів кучерявий.А є ще коні на громадському вигоні, вони там викачуються або пасуться.
І добрі ті коні?запитав вершник.
Так, добрі,відповів кучерявий,але є різниця, одні дужчі, інші слабші, але такого гарного і гладенького, як у вас, немає. Я б хотів коли-небудь посидіти на такому коні, в сідлі і вставити ноги в ці залізні петлі.
Для цього треба мати вправність,сказав вершник.
Той, хто плаває, знімає воронячі гнізда, переходить струмки по стовбурах і ловить бугая, зможе і в такому сідлі всидіти.
Атож, сидіти легко,кивнув головою вершник,але ж треба вести коня, щоб він був розумний і слухався вершника.
Та я швидко навчився б,запевнив кучерявий.А передусім дбав би про свого коня так, як ви.
Це добре,похвалив вершник.
Ви накрили його плащем, щоб він не застудився після швидкої їзди?запитав кучерявий.
Бачиш, ти нічого не тямиш у догляді коней,пояснив вершник,бо після швидкої їзди не можна, щоб кінь, навіть укритий плащем, стояв на місці, слід водити його по колу, спершу швидше, потім повільніше, щоб він потихеньку остигав і був готовий їсти і пити.
Тоді чому ви одразу поставили свого коня?запитав кучерявий.
Бо я аж ніяк не їхав швидко,відповів вершник.
Їхали нешвидко?перепитав кучерявий і пильніше глянув на вершника.
Коли швидкість не потрібна,пояснив вершник,я пускаю коня ступою. А він віддячує мені, коли я потребую сили і швидкості.
Дуже добре,кивнув головою кучерявий.Я б доводив коневі свою вірність, щоб і він був вірний мені і йшов за мною.
Отак було б чудово,похвалив вершник.
Оскільки я знаю стежки в лісі і знаю, як звуть у лісі людей та їхніх собак, то знав би, й чого хоче кінь.
Можливо,стенув плечима вершник.
Та я ніколи не матиму коня,скрушно похитав головою кучерявий.
Це ж чому?запитав вершник.
Бо ніколи не матиму так багато пфенігів, щоб купити його.
Ага,кивнув головою вершник.
Навіть якби я був у лісі першим слугою, я б не мав змоги купити такого лицарського коня, як ваш. Із лицарським конем я б чимало зробив.
Так, але ж ти ніколи не матимеш його,сказав вершник.
А якби на війні коло нашого війська я взяв піку, пішов до ворога, викрав коня і приїхав би на ньому верхи назад, той кінь належав би мені?
То була б здобич,пояснив вершник.
А він би належав мені?знову запитав кучерявий.
Якщо ти будеш не просто супутником чи випадковим подорожнім, а таки залученим до війська і здобудеш коня не під час загальної битви або нападу, а сам підеш до ворога і сам приведеш коня, його, звичайно, лишать тобі,відповів вершник.
Тож я так і вчиню,запевнив кучерявий.
Авжеж, мій друже!всміхнувся вершник.
Кінь тим часом уже почав байдужіти до своєї поживи і дедалі частіше поглядав навколо. Вершник наказав принести йому води, кінь попив, а потім він знову докинув йому в жолоб трохи вівса. Поки кінь жував, вершник стояв поряд. Кучерявий теж стояв і придивлявся. Коли кінь поїв і ще раз попив води, вершник витер йому губи і забрав жолоб. Потім молодик пішов до столу і звелів гукнути господаря. Коли той зявився, запитав:
Що я винен вам?
За харчі сімнадцять пфенігів, а за миття жолоба ще три пфеніги,відповів господар.
Вершник розпустив трохи на грудях куртку і дістав звідти калитку. Відрахував гроші, віддав їх, затягнув шнур і знову заховав калитку в куртку. Потім пішов до коня, загнуздав його, згорнув плащ, провів коня трохи в бік вулиці й сів верхи. Кучерявий, що пішов разом із ним, до всього придивлявся. Вершник, уже на коні, повернув праворуч, підїхав до господаря й проказав:
Дякую вам, любий пане, за гостинність, і нехай Господь береже і вас, і все, що є у вас.
Дякую вам,відповів господар,і бажаю вам того самого, щасливої дороги!
Вершник повільно поїхав по вулиці, лишивши позаду кучерявого і людей, які дивилися йому вслід. Він поїхав у північно-східному напрямі. Знову їхав на гору, з гори, з лісу, в ліс, місцевість ставала дедалі глухіша, зрештою всюди навколо був тільки ліс. На стежці траплялось переплутане коріння і гранітні камені, і кінь обережно переставляв копита.
Коли звечоріло, вершник їхав по гребеню довгої гори, видовженої з заходу на схід. Цей гребінь, укритий густим лісом, спускався у вузьку долину, внизу видніла смужка води. По той бік струмка знову тягнувся вгору ще вищий і густіший ліс, а на узліссі зіпнулася вгору камяна брила. Вершник зупинився на мить і оглянув брилу.
Потім став спускатися лісом униз. Їхав попід гіллям дерев, які обступали його, і не раз був змушений нагинатися, щоб не вдаритись об низьку гілляку. Трохи згодом доїхав до червоного хреста. Постояв коло хреста, проказав коротку молитву і знову поїхав далі. Коли геть споночіло, спішився, взяв коня за вузду, пішов уперед і вів його за собою. Від хреста він був проїхав короткий, але дуже крутий схил до струмка. Коло струмка поширювався запах багаття, вершник вийшов на відкрите місце, де з багатьох темних горбків злітали вгору вогненні омахи, освітлюючи нічні ялиці, звідти ж піднімався над лісом і легенький дим. Збоку від тих горбків стояло чимало хатин, осяяних вогниками. Вершник підвів коня до однієї хатини. Коли він дійшов туди, двері відчинилися, і з них вишли чоловік, жінка і двоє дітей.
Ви тут,мовив чоловік,а ми вже й не сподівалися вас!
Вітаю тебе, Матіасе!відповів вершник.Від Пассау я ніяк не міг доїхати швидше.
Тож заводьте сюди свого коня,запросив чоловік і відчинив ворота неподалік від дверей.
Марґарито, запали мені скіпку,попросив він.
Жінка зайшла в хатину і вийшла звідти з запаленою буковою скіпкою. Зайшла зі скіпкою у ворота, вершник із конем увійшов за нею, а позаду нього йшов чоловік із дітьми. Всі зайшли до хліва. В одному кутку тісно стояли привязані одна коло одної дві корови, тож було вільне місце для коня. Його привязали, і вершник із чоловіком зняли вузду і сідло. Власник прикрив плащем спину коня. Діти придивлялися. Потім усі вузенькими дверима зайшли з хліва до кімнати. В кімнаті стояв високий стовп із багатьма залізними кільцями. В двох кільцях стриміли запалені букові скіпки. Жінка вставила свою скіпку в третє кільце. Вершник сів на деревяний стілець. Жінка накрила скатертиною ялиновий стіл, а потім поставила на стіл миску з супом. Їли суп усі: вершник, господар, жінка і діти. Потім господар сказав:
Я подбаю про вашого коня, бо ви, може, втомлені.
Подбаємо разом,поправив його вершник.
Чоловік узяв скіпку й пішов у хлів, вершникуслід за ним. У хліву вершник дав коню вже наготовану пашу. Потім обидва повернулись до кімнати. Але ходили до хліва і назад ще не раз, аж поки як слід подбали про коня, і тоді господар проказав:
А тепер ми підемо спочивати, доброго й вам спочинку.
Вам теж,побажав вершник.
Жінка повела дітей у бічну комірчину, а чоловік пішов за дружиною і дітьми.
Вершник відстебнув меч, зняв шолом із голови, загасив скіпки, ліг одягнений на ліжко, що стояло в кутку кімнати, поклав коло себе меч і приготувався спати.
Коли наступного дня над лісом зійшло сонце, вершник із шоломом на голові і мечем на поясі вже стояв перед хатиною. Коло неї, як і коло інших хатин, було трохи поля і лука. Чорні горбки, що були вогнищами для випалювання вугілля, горіли і диміли, як і вчора.
З хатини вийшла жінка з дітьми, які сьогодні були вбрані охайніше, і запросила:
Ходіть снідати, любий пане.
Вершник зайшов до кімнати, і всі разом поїли з миски, повної теплого молока з житнім хлібом.
Поснідавши, вершник пішов до хліва й погодував коня. Впоравшись, мовив:
Сьогодні неділя, тож кінь нехай спочиває! Я піду нагору в ліс і до скелі Трьох Сідал. Я бачив її вчора з краю широкої гори. Пополудні я повернуся. А ти, Матіасе, подбай опівдні про коня, ти вже знаєш як.
Я дбатиму про нього, як і про того молочно-білого коня в Плані, якого ви мали.