Вершник, доїхавши до хат, повернув на вузеньку стежку до заїзду, там став і спішився. Підвів коня до коновязі, дістав вудила з пащі, дістав недоуздок із сідельної сумки і привязав ним коня до коновязі. Потім дужою чоловічою рукою взяв із сідла вовняну ганчірку і протер обидва боки та інші частини коня. Впоравшись і струсивши ганчірку, ще провів голою долонею по животу й по спині тварини, що дивилася на нього. Потім накрив коня плащем. Коли він розклав той плащ, стало видно, що то дуже простий і невигадливий шматок грубої вовняної тканини сірої барви. Коню він не дав ні паші, ні води, а покинув його й пішов до одного з камяних столів, за яким нікого не було, й сів.
На лаві перед заїздом сидів чоловік, вбраний від шиї до підошов в однакову грубу буру тканину, яка тісно облягала його струнку постать. На плечах він мав дуже коротку сіру свиту, пошиту зі ще грубшого полотна, ніж решта одягу. На ногах були важкі черевики. Більше він не мав на своєму тілі нічого. Голова була непокрита, а на ній буяло таке густе й кучеряве чорне волосся, що здавалося, ніби кожне окреме пасмо скрутилося в кільце. Навколо підборіддя, на верхній губі й на обох половинках обличчя видніло таке саме коротеньке волосся, але, здається, ще кучерявіше. З тієї чорноти визирало червоне молоде обличчя з дуже великими чорними очима. Чоловік обвязував міцним залізним дротом, сплітаючи його руками, наче ґрати, тріснутий черепяний горщик. Вершник сів обличчям до того чоловіка.
Збоку від вершника, десь за десять кроків від нього, за деревяним столом сиділи ще двоє чоловіків. Вони мали на собі дуже брудні шкіряні жилети. А широка стільниця не давала змоги побачити, в чому вони вбрані нижче. Їхні шкіряні шапки лежали на столі. Один мав темно-руде волосся і руду бороду, другий був чорнявий, але в тій чорноті проступало вже багато сивини. Рудобородий мав років тридцять, сивобородийроків пятдесят. Обличчя в обох були дуже засмаглі. Перед чоловіками на столі стояв великий черепяний кухоль із синіми намальованими квітами. До лави коло столу був прихилений арбалет, а на лаві лежала палиця з залізним вістрям, яку можна було б назвати і списом. На вулиці вже не було інших гостей, крім мандрівного крамаря за найдальшим і найменшим столом, що поставив свого возика з товарами, певне, з черепяним посудом, коло себе.
А чи був хто в самому шинку, годі було побачити.
Тільки кури господаря походжали на сонечку і вряди-годи дзьобали зеренце з розсипаного конячого фуражу.
Коли вершник сів за стіл, з дверей із червоними одвірками до нього вийшов господар у куртці з оленячої шкіри, темних штанах і плескатій шапці. Підійшов до столу, де сидів юний вершник, і запитав:
Чи потрібне вам щось, що може дати наш дім?
Гаразд, якщо ви до моїх послуг,відповів вершник,то дуже небагато. Подайте мені шматок мяса, хліб і трохи пива. А коли я поїм, пришліть слугу, щоб я сказав йому, що потрібне для мого коня.
Я й сам догляну вашого коня,запропонував господар.
Для мене було б краще, якби ви вчинили саме так, як я просив,заперечив вершник.
Добре й так,кивнув господар і пішов.
З заїзду одразу вийшла червонощока дівчина з двома русявими косами, що звисали з потилиці на червоний нагрудник і чорну вовняну спідницю. Дівчина постелила чисту скатертину на нерівну стільницю й поклала зверху мисочку, ніж і виделку. Потім принесла в сірому кухлі теж із намальованими синіми квітами пиво і нарешті шматок смаженої телятини і буханець хліба. Вершник розрізав мясо і хліб, зїв їх і запив пивом. Коли він допив, прийшов господар і хотів знову наповнити кухоль, але вершник поклав руку на вінця й проказав:
Досить, я вже вгамував свою спрагу. Пришліть тепер слугу, щоб мій кінь був доглянутий.
За сусіднім столом рудобородий простяг господареві кухоль із синіми квітами, щоб той знову наповнив його. Господар пішов із кухлем у дім.
Коли до столу вершника підійшов слуга й запитав про його бажання, вершник відповів:
Накажи служниці, щоб вона водою, соломою і піском почистила трохи конячий жолоб.
Слуга дивився на вершника так, ніби не збагнув, чого той хоче, тому вершник пояснив:
Я повинен тримати свого коня в чистоті, і тому помийте мені жолоб.
Слуга послав служницю, що принесла воду в коновці, потім солому та пісок і помила один із деревяних жолобів, які стояли перед заїздом замість ясел. Вершник підвівся з-за столу, придивлявся до її роботи і підказував їй. Коли служниця помила, той жолоб поставили перед його конем. Потім вершник сам узяв у руки плаский і видовжений заокруглений кошик, у якому слуга приніс вівса, струснув зерно і насипав частину, вимірявши долонями, коневі в жолоб. Коли кінь скуштував і став їсти, вершник знову пішов до столу, сів і дивився просто себе.
Коли минув певний час, вершник знову підвівся й пішов до свого коня. Ще раз насипав йому зерна і цього разу дав ще й сіна, яке приніс слуга. Потім стояв коло коня.
До вершника пішов один із двох чоловіків, які сиділи недалеко від нього. То був старший, уже з сивиною. Підступивши досить близько, заговорив до молодика:
Оце гарний кінь, дужий і, певне, і мчить дуже прудко.
Кінь добрий, і мені його прудкості вистачає,відказав молодий вершник.
А старший чоловік за мить озвався знову:
Ви тут не гнівайтесь на людей, якщо вони не тямлять, як ставитись до вас: адже вони не вчені. Сюди дуже рідко навідуються пристойні вершники, бо це аж ніяк не шлях для війська, тут немає сіл та містечок, які б торгували між собою всякою всячиною, а тутешні пагорби та ущелини не дають змоги воювати. Господар тут звичайний селюк, а далі йдуть самі ліси, де й люди не живуть. Але ви, звісно, приїхали не туди й не поїдете туди.
Я задоволений харчем, який мені подали в цьому домі,відповів вершник,і овес добрий для мого коня, і сіно.
Авжеж,погодився чоловік,але тут не вміють поштиво ставитись до шляхетних людей.
Я не шляхетний,мовив вершник.
Тепер у цій війні багато може статися,не вгавав чоловік.Можуть їздити посланці та воїни і обирати шляхи й стежки, про які ніхто ніколи й не думав.
Мені тільки селяни траплялися по дорозі,заперечив вершник.
Тоді ви, мабуть, приїхали з Пассау,виснував чоловік.
Коло цього заїзду сходиться багато доріг,стенув плечима вершник.
Це правда,погодився чоловік.Є лихі люди, які можуть підстерегти якогось посланця, щоб отримати винагороду. Є герцог Генріх, шляхетний, багатий і могутній чоловік, зять нашого покійного імператора,нехай Господь навіки благословить імператора,цей герцог має клейноди і не віддасть їх. Потім є король Конрад, ясновельможний володар із дому Штауфенів. Ще є святий володар, архієпископ Трірський, крім того, австрійський маркграф Леопольд, молодий володар. Він єдиноутробний брат нового короля і буде триматися коло нього. Князь Собеслав у Богемії вже старший літами і має досвід.
Я ще не бачив жодного з цих володарів,відповів вершник.
Авжеж, ви ще молоді,казав чоловік,і ще знайдете своє щастя у світі. Вам дістануться ласки та почесті. А я вже старий і тому не можу нічого, крім молитися за високі голови. Бажаю вам, молодий пане, щоб ви справді мали багато щастя і не втратили його.
Що ж, ви мені бажаєте добра, тому і я коли-небудь зроблю вам послугу, якщо вона буде потрібна вам,мовив вершник.
Добра, тільки щирого добра,підтвердив чоловік і повернувся до свого товариша за столом.
Та тільки-но той чоловік пішов від вершника, перед ним зявився ще один. Кучерявий молодик став трохи поодаль і прикипів своїми чорними очима до коня. Мабуть, уже скріпив свій глечик.
Вершник, що згортав докупи рештки зерна в жолобі, глянув на кучерявого й мовив:
Ти теж милуєшся моїм конем?
Кучерявий підійшов ближче й відповів:
Милуюся, відколи ви приїхали сюди. А той чоловік теж був у захваті від нього? Певне, що так.
Ти вмієш їздити верхи?запитав його молодик.
Так, умію,відповів кучерявий,і не потребую ані стремен, ані острог, ані сідла. Я їжджу верхи босоніж, керую коліньми, пятками й кулаками.
Мабуть, гарна їзда,протягнув молодик.
Авжеж добра, і коні не скидають мене, навіть коли хвицаються, кусаються, стають дибки і підскакують.