Чудовий удар, чи не так, панове?
Його не чули.
Панове, ми не передбачили одного, встряв у розмову прокурор. А якщо тамтешні мужики, з наступом наших військ, ударять їм у спину. Якщо православні захочуть лишитися з поляками, налякавшись нас. Ото був би скандал: проти нас виступили ті, кого ми прийшли захищати!
Князь замислився.
Навряд, але все може статися. Ті черкаси люди буйні. Думаю, щоб забезпечитися, пошлемо їм грамоту. Пообіцяємо свободу, підтримку, ще щось
Тут у розмову вступив граф.
Осмілююся запропонувати достойного кандидата, якому можна вручити грамоту і який розповсюдить її серед тамтешнього населення. Це ігумен одного православного монастиря на пограниччі. Звичайно, війська за собою він не поведе, але ті розбійники його дуже поважають. Він уже кілька років добивається рівноправя православних з католиками. Шляхта давно уже полює за ним, монастир кілька разів піддавався наїздам, але ігумен ніяк не може заспокоїтися. Два роки тому він був у Петербурзі. Її величність приймала й відпускала його з великими почестями.
На більярдному столі залишилося зовсім мало шарів після того, як фаворит закотив у лузу ще один. Склалося враження, що Григорію було байдуже до розмови своїх товаришів, та раптом він встряв у дискусію:
Імператриця ніколи не видасть грамоти для чужого народу. Це суперечить всім мирним договорам і трактатам. Крім того цей ігумен вважається там політичним злочинцем.
Присутні переглянулися. Губернатор знайшовся першим.
Але ж на цій грамоті не обовязково повинна стояти печатка чи підпис її величності. Тамтешнім малоросам і того вистачить, а ми, у разі якого скандалу, зможемо усе заперечити. Так, мовляв, і так, ігумен усе вигадав.
А для більшого ефекту грамоту можна вилити з золота або викарбувати золотими буквами. Тоді мужики повірять, що її справді видала імператриця. Губернатора підтримав граф.
Усім це сподобалося.
Добре, заговорив князь, задум хороший. Отже підсумуємо. На майбутньому варшавському сеймі наш посол має активно захищати права православного населення, тиснути на короля і на сейм, щоб прийняти трактат, який спровокує магнатерію і вище католицьке духовенство. Озлоблені магнати почнуть бунтувати, своєволити. Король Понятовський попросить у її величності допомоги і ми введемо наші війська на Правобережжя. Перед тим пошлемо ігумену з того прикордонного монастиря «золоту грамоту». Він переконає місцеве населення перейти на наш бік. Якщо все пройде добре, то ми візьмемо під свій вплив велику територію Правобережжя. Коли ні зможемо легко викрутитися, вмити руки. По-моєму, план чудовий.
Згідний з вами, ваша світлосте, погодився прокурор. Залишається тільки узгодити деякі дрібниці.
Які саме? спитав князь.
Хто, де і коли передасть ігумену ту грамоту?
А просто у Варшаві
Тим часом фаворит закотив останній шар.
Здається, панове, я виграв.
Князь посміхнувся.
А мені здається ми скоро усі виграємо. Для цього у нас є усі засоби: гроші, влада, військо. Правобережжя має бути наше, а тамтешні православні мають опинитися під нашим крилом, жити і трудитися для слави Російської держави.
На якусь мить запала мовчанка, проте її порушив фаворит.
Ми не обговорили найважливішого. Внаслідок цієї комбінації у наших руках можуть опинитися величезні земельні наділи Правобережжя й Запоріжжя.
Запоріжжя? перепитав прокурор.
Так, а що? Як будемо вже на польській Україні, то за одно вже й ліквідуємо Запоріжжя.
На якій підставі? не второпав сам князь.
Підстав може бути вдосталь, якщо тільки захотіти хто може стримати російського ведмедя?
Про це ще ніхто з присутніх не думав, та ідея їм сподобалася.
Можна спробувати, мовив князь.
Отож, продовжив фаворит. Якщо у наших руках опиняться такі величезні земельні наділи, то пропоную їх зараз же розділити, щоби уникнути в майбутньому можливих конфронтацій.
Григорій вийняв карту південно-західної Росії, розклав прямо на більярдному столі.
Я залишаю за собою право на землі ось тут, в районі Вінниці, а також ось від цієї переправи на Дніпрі до острова Хортиці.
Присутні всі як один нагнулися над столом, узявши карту у щільне кільце. Вони навперейми почали тицяти пальцями у розкладений папір і голосно сперечатися.
Остання партія більярду затягнулася до півночі. Розважившись вдосталь, пани почали розходитися. Залишився у більярдній тільки князь
У той же час фаворит імператриці поспішив до її покоїв, памятаючи свою обіцянку, дану напередодні більярдної партії. Ішов доволі легко і швидко, без ознак втоми, хоч була вже й доволі пізня година. Настрій у пана Григорія був чудовий і це додавало йому сил.
Двері у спальню імператриці були привідчинені і з них на коридор проривалося світло. Значить, її величність ще не спить, а чекає на нього. Ця думка пробудила в ньому апетит апетит неперевершеного коханця, яким так славився пан Григорій. Адже розмова у більярдній так збентежила його душу, що наміру просто упасти на подушку й заснути він цієї ночі явно не мав.
Григорій відчинив двері в кімнату і бадьорим кроком пішов до імператриці.
Катерина все ще читала при слабому світлі двох канделябрів, сидячи на кріслі, поруч із розлогим, уже розстеленим ліжком.
Григорій пристрасно впав навколішки перед її величністю, почав цілувати руки.
Благаю вас, ваша величносте, не читайте при такому слабкому освітленні, це може зіпсувати ваш зір.
Вона почала гладити його по перуці.
А що ж мені ще робити: той, кого я так чекала, все не йшов і не йшов
Григорій відкинув книжку, підхопив Катерину на руки і поніс на ліжко.
Вони лежали на шовках втомлені і голі. Катерина накрилася покривалом, а Григорій так і лежав собі, не соромлячись своєї оголеної натури, заклавши руки за голову.
Грішо, почала імператриця. Я знаю, з ким ви грали в більярд і про що говорили.
Він подивився на неї.
Давно відомо, що тут стіни мають слонячі вуха. І що, ви хочете мене покарати? Тоді вперед, але я все одно не відступлюся від своїх переконань
Григорію, я ж знаю, що ви ніколи не зробите мені шкоди, але мені так страшно, так страшно.
Граф сів у ліжку, повернувся до своєї коханої.
Клянуся: ніколи не заподію вам зла, ваша величносте, ніколи не поступлю всупереч інтересів держави. Зрозумійте, ваша величносте, ми придумали план, який нам багато чого дає, але в разі провалу якого нам нічого не загрожує. Малоросія має бути в наших руках!
Вони дивилися одне на одного, нарешті Катерина посміхнулася.
Я вірю вам.
О, благословенна та мить! викрикнув Григорій. Скажіть, ваша величносте, як я можу вам віддячити?!
Обіцяйте, Григорію, що ніколи не перестанете любити мене.
О, клянуся небесами, я любитиму тебе!
При тих словах він зірвав з неї покривало.
Грішо, попросила Катерина, легко намагаючись закрити руками свої пишні груди, але коханець уже з великим жаром припав до неї, цілуючи руки, шию, груди, живіт. Її величність млосно зітхнула в новому передчутті та бажанні.
У любовних утіхах хвилиною проходила ніч. Коханці мяли своїми голими тілами шовкові простині та подушки, віддаючи один одному себе сповна. Вони не крилися зі своїми криками та стогонами, адже великий палац повністю ковтав усі звуки товстими стінами, а темна петербурзька ніч укривала все густим мороком.
Розділ 3
С. Грузьке, Київщина. Осінь 1767 року
Біленький рушник ліг на стіл. Першим ділом на нього поставили кварту горілки, чарки, а вже потім повикладали глечики й полумиски із закускою. Усе викладалося жваво й весело присутні голосно розмовляли в передчутті ситного обіду.
Осавул Якименко вирішив накрити стіл на свіжому повітрі, подалі від пилюки, що линула з току, а також від заздрісних людських очей. Деньок сьогодні видався погожий: хоч і холоднувато, проте ясно, головне, що на голову не крапає і вітер нічого не перекидає зі столу. Разом із ним до обіду повсідалися куми, свати й інші родичі осавула. Один з них налив у чарки.
Ну, дай Боже здоровя.
Випили. Якименко занюхав рукавом, узяв пальцями вареник із глечика, вмокнув у сметану й кинув собі до рота. Тут же у другу руку взяв огірочок.