Ех, Григорію-Григорію, і хто ж це вас постійно надоумлює на такі мислі?
Ніхто. Я здатен самостійно мислити і мої слова походять від щирого серця. Я офіцер, і я звик говорити те, що думаю, і не буду мовчати, коли справи стосуються блага матушки Росії.
Скидалося на те, що фаворит образився. Він встав. Катерині знову потрібно було щось придумати, аби повернути його прихильність. Вона піднялася з крісла.
Ходімо зі мною, хочу вам щось показати.
Її величність пішла до сусідньої кімнати, граф нехотя посунув за нею.
Посередині кімнати стояло не то крісло, подібне на трон, не то трон, подібний на крісло: було воно розміром з дитяче кріселко, але зроблене у вигляді трону.
Ваша величносте, що це?
Це мій подарунок польському королю. Збираюся його вислати разом з листом, посміхнулася імператриця. Григорій зацікавився. Підійшов ближче, почав розглядати. Раптом він підняв кришечку, що була прироблена у сидушці крісла. Усередині була приставлена нічна ваза.
Графу аж сльози на очі вийшли, так він зареготав.
Дійсно, ваша величносте, цей подарунок буде достойний польського короля. Ой, потішили ви мене, матінко.
Григорій, все ще підсміховуючись, пішов до виходу.
Ви мене покидаєте, графе?
На жаль, так. Мене чекають друзі, з якими я сьогодні маю розіграти кілька партій у більярд.
Цікаво, і хто ж ці ваші друзі, заради яких ви готові покинути свою імператрицю?
Один князь, один граф, один генерал, один прокурор, один губернатор, скоромовкою сказав Григорій, незважаючи на те, що Катерина хотіла, аби він залишився.
Маю надію, ви зволите ввечері провідати мене у моїх покоях і допоможете скоротати самотність?
Не знаю, ваша величносте, партія може затягнутися, а моя честь не дозволить мені покинути товариство посеред гри.
Облиште, Григорію, посміхнулася Катерина. Невже ваші нові друзі важливіші для вас, ніж я. І чи не вони це часом намовляють вас проти польського короля. Та, як би там не було, ви придворний, і маєте деякі обовязки перед своєю імператрицею.
Фаворит «відвісив» її величності глибокий поклін, ще раз поцілував руку й вийшов з кімнати.
В одному з кабінетів палацу зібралися пятеро чоловіків. Хоч у кабінеті були зручні дивани, проте ці панове залишалися стояти, переступаючи з ноги на ногу. Щось дуже тихо перемовлялися в кабінеті витав дух чималого напруження. Одягнені хто у багатий світський одяг, хто в розкішний мундир, мали державні відзнаки найвищого рівня. Їхні обличчя були зосереджені, всі ніби на щось чекали.
Темні густі штори повністю закривали вікна. Посередині стояв великий більярдний стіл, що займав основну частину приміщення. Його добре освічували два канделябри, які висіли над ним. Шари були уже розкладені у відповідному порядку, гравці тримали у руках киї.
Двері кабінету відчинилися і всередину ввійшов фаворит пан Григорій.
Прошу мене вибачити за запізнення, панове, мене затримала імператриця.
Ми на вас чекали. Тепер, гадаю, можемо починати, Григорію Григоровичу Князь надав фавориту право першому розбивати шари.
Прекрасно, відповів той, беручи у руки більярдний кий.
Він розбив вдало відразу два шари закотилися у лузи.
Як здоровя матінки-імператриці? запитав князь.
Вашими молитвами, панове, відповів фаворит, обходячи стіл з другого боку. Її величність вся у справах.
Я впевнений, що ці справи прямо стосуються майбутнього варшавського сейму. Не бажаєте поділитися з нами планами її величності, пане Григорій?
Фаворит зігнувся над столом, ударив по одному з шарів цей удар також виявився влучним. У кабінеті запала напружена мовчанка. Взагалі, з появою пана Григорія всі присутні звернули свої погляди на нього, ніби саме він міг розсіяти ту напруженість, яка панували тут досі і апогей якої саме наступив. З фаворитом імператриці, який мав завжди доступ до її покоїв і який деякою мірою міг впливати на її рішення, були повязані надії цих панів. Саме заради Григорія організовувалися довгі партії в більярд або в карти, влаштовувалися бали, карнавали, полювання та інші веселості, які так полюбляв фаворит. При таких оказіях від нього можна було почути багато цікавого. В свою чергу пан Григорій як губка втягував у себе «мудрі ідеї» своїх друзів, запалювався ними і неодмінно від свого імені вкладав їх у вуха імператриці.
Її величність каже, що нашим обовязком є заступитися за православних на Правобережжі Дніпра. А на мою думку, треба піти і польським магнатам надавати по руках, а короля їхнього відтягати за вуха, відповів фаворит, знову зігнувшись над столом. Присутні багатозначно переглянулися. Навіть крізь пітьму можна було побачити посмішку, яка зявилась на обличчі князя.
Устами фаворита матушки глаголить істина, сказав він.
Усі присутні, крім самого фаворита, його зрозуміли. А той тим часом закотив наступний шар у лузу.
Отже, її величність має намір виступити проти поляків, сказав губернатор.
Не проти поляків, а проти магнатів, які своєволять і виступають проти короля, поправив арокурор. Так чи інакше, а землі Правобережжя треба буде брати під свій контроль.
Це правда. Тамтешні православні сплять і бачать себе під протекторатом цариці-матінки. Малоросію треба обєднати під нашою рукою, це вже обізвався граф.
Фаворит тим часом продовжував успішно заганяти шари у лузи. Було таке враження, що він і не дослуховується до розмови.
Але ми не можемо ввести війська на Правобережжя. Тоді ми посваримося не тільки з поляками, але і з Австрією, Пруссією, не говорячи вже про турків, зауважив губернатор. У графа ніби вже була готова відповідь:
Ми не можемо ввести війська у мирний час. Але якщо ситуація у наших сусідів поляків буде настільки напружена, що вийде з берегів, наче повінь навесні, ми змушені будемо перейти Дніпро для того, щоб захистити свої кордони. Ну, і, звісно, сам король польський має попросити нашої допомоги. За це жодна країна світу не зможе нас звинуватити.
На деякий час знову запала мовчанка. Усі співбесідники гарячково думали. Заговорив князь.
Скоро буде сейм. Офіційно на ньому ми будемо захищати православних, їх права. Мусимо заключити такий трактат з поляками, щоби спровокувати магнатів на заколот проти короля. Він попросить допомоги, тоді ми сміливо зможемо ввести війська на Правобережжя, ніби для наведення порядку, а самі окупуємо ці землі.
Усі присутні тут, а особливо князь, чудово розуміли, яку роль у житті кожного з них може відіграти комбінація, яку зараз можна розіграти на польській шахівниці. Король Станіслав, як і декілька його попередників, зробив спробу урізати права магнатів, які по суті керували державою. До цього його спонукала цариця Катерина, яка і «підсадила» його на престол. Проте магнати не здавалися. Назрівав конфлікт. Якщо магнатів дотиснути, а вони, як пружина, почнуть випрямлятися, підійматися, вставати, король не витримає, злякається і покличе на допомогу Катерину, а та введе війська.
Звичайно, Європа і Туреччина стануть дибки. Окупація, можливо, і не буде довгою, але Росія за цей час встигне взяти участь у перерозподілі майна, землі, урядових посад, російські дворяни заведуть родинні стосунки з польськими магнатами. Імперія виграє немало, не кажучи вже про кожного з цих панів, які зібралися тут. Хоча про особисті інтереси не було прийнято говорити вголос, бо, як відомо, на Сибіру багатства були ні до чого.
Останнім цвяхом, забитим у труну магнатського самоуправства, мав бути трактат, винесений на сейм. У його статтях права православних зрівнювалися з правами католиків. Споконвіку у шляхетській Польщі католицька віра була панівною, на ній трималися шляхетські вольності і ніхто й ніколи не смів замахнутися на це. Тепер це мало спровокувати бунт, справжню шляхетську бурю.
Нарешті вступив у розмову і генерал:
Дозвольте запевнити панство, що армія її величності цариці-матінки готова кинутися в бій з ворогами на перший заклик імператриці. Ми за лічені дні зможемо змести опір повстанців і захопити Правобережжя.
Всі знову притихли, лише було чути, як черговий шар після удару фаворита покотився по столі і упав у лузу.