Що ти, сонечко? лагідно запитав Павло, а потім спіймав її губи та поцілував.
Від цього поцілунку в Марічки чомусь підкосилися ноги. Проте вона не стала вириватися, з подивом усвідомивши, що в його обіймах так добре, а цілується він так жагуче. А вона так давно не цілувалася! Але хитрий Павло, відчувши сумяття, відпустив її. Марія, яка тремтіла всім тілом, притулилася до одвірка, безуспішно намагаючись опанувати себе.
Тож я зайду по тебе завтра зранку,промовив він, наче нічого й не сталося. І був такий!
Дякую тобі,пробелькотіла Марія Павлові услід, хоча він її не почув. «Господи, стільки років минуло, а він усе одно мене кохає! І заради цього кохання допоможе. Боже, дякую тобі!» думала вона, радіючи з цієї надії на порятунок свого матеріального становища. Але потім думки Марії потекли в геть іншому напрямку. Що значить піти за полковника, наділеного владою? Це значить, що цей шлюб позбавить від багатьох прикрощів не тільки її, а й дітей. І ніхто і ніколи їх більше не скривдить. А така перспектива варта того, щоб продати себе! Але потім Марії стало соромно від цих розрахунків. Вона чудово розуміла, що жити з людиною заради грошей чи дітей дурість. Грошима або переситишся, або розтринькаєш, а діти виростуть та підуть, і тоді цей шлюб перетвориться на важкий тягар для обох. Але згадалися пристрасний погляд Павла, його міцні обійми та поцілунок; і Марія відчула ще більш пекучий сором, усвідомивши, що їй уперше за стільки років схотілося чоловічої ласки. Схотілося відчути себе коханою, бажаною, одним словом знову відчути себе жінкою, а не вічно заклопотаною, загнаною та скорботною вдовицею. «Боже, Боже! Та що це я собі таке думаю?! прошепотіла Марія, визнаючи, що зізнання Павла розбудило в ній пристрасть, яку вона ніколи до нього не відчувала.Не треба зараз про таке мислити, коли в мене глузд за розум завертає! Поміркую про все, коли заспокоюся». Однак вона так і не заспокоїлася і мало не до опівночі не могла заснути, а вранці з нетерпінням чекала на Павла.
Яненко зявився аж під обід. І жодним натяком не згадав про вчорашні домагання. Проте йдучи поруч з ним вулицею, Марійка відчувала, що він скоса поглядає на неї і його погляд сповнений кохання.
А коли вони прийшли на гетьманське обійстя, їх безперешкодно допустили до самого Виговського. «Дійсно, добре бути полковником!» досадливо подумала Марія, відчуваючи себе нікчемною та безпорадною, коли завжди звикла бути сильною та впевненою, і з гіркотою розуміючи, що без Яненка їй довго довелося б добиватися аудієнції.
Виговський зустрів Марію приязно та галантно, що вельми потішило її самолюбство, співчутливо розпитав про її біду, терпляче вислухав усі скарги, бо від хвилювання вона виявила невластиву їй балакучість.
На жаль, пані, Пушкар справедливо розсудив тебе із цим Соломкою,мовив гетьман, коли Марія нарешті замовкла,але, враховуючи заслуги твого чоловіка і те, що ти сумлінно сплачувала всі податки, я вважаю за можливе повернути тобі цей млин. До речі, в тебе ж є сини? То пришли їх до мене якраз будуть служити у Війську!
Ох, ні! Мій старший син ще занадто юний для служби! Він ще зовсім дитина! жалісливо відповіла Марія, невимовно злякавшись за Демка.А молодшому нещодавно виповнилося десять років!
А старшому твоєму скільки років? поцікавився Іван з ввічливості, хоча насправді йому було байдуже.
Твоя ясновельможна милосте, йому ледь-ледь виповнилося вісімнадцять! трохи прибрехала Марія.Він ще зовсім хлопчик!
Нічого собі хлопчик! вигукнув Виговський, а Яненко пирснув зо сміху.Який же це хлопчик? Це вже цілий бугай! Нехай приїжджає до мене візьму його під бунчук.
Ні! Не допущу цього! заволала Марічка.Не віддам!
Виговський з Яненком здивовано перезирнулися у всій Україні не знайшлося б дурнів, які б відмовилися від служби у гетьманському почті.
З якого це дива не віддаси? запитав Павло.Його ж тут ніхто не зїсть! Ти ж сама щойно бідкалася, що треба сина в житті влаштувати!
Марічка винувато подивилася на обох чоловіків як їм пояснити, що вона боїться за життя Демка і тому воліє бачити його звичайним міщанином, а не козаком, який мусить все життя воювати? Але потім згадалися численні чвари з сином, мякі натяки дочки. Жінка зітхнула, подумавши: «Мабуть, така Демкова доля! Тільки молю тебе, Боже, збережи моє дитя!» а потім твердо мовила:
Якщо йому треба служити, то нехай його припишуть до Полтавського полку так він хоч буде у мене на очах! Якщо, звичайно, твоя милість це дозволить.
Іван уважно подивився на Марічку, і його охопила жалість він зрозумів, що це говорить не вона, а її материнське серце, для якого не існує ані боргу чи обовязку перед Вітчизною, ані будь-чого іншого, окрім безпеки та добробуту дитини.
Добре, мила пані, нехай буде по-твоєму,сказав Виговський.Буде твій син приписаний до Полтавського полку і, можливо, буде служити джурою при самому Пушкареві вважай, що у Бога за пазухою.
Марія нахмурилася Пушкар нічого не зробив, щоб допомогти їй, хоча мав таку можливість! І от тепер Демко має служити в нього?! Однак і далі упиратись було не те що невдячно, а безглуздо. Тому Марічка ввічливо подякувала, ретельно добираючи слова, щоб висловити гетьманові глибоку вдячність, та низенько кланяючись. А коли вона вийшла, Виговський мовив до Яненка:
Вітаю, Павле! Тобі дуже пощастило! Вона не тільки дуже вродлива, а й вельми розумна жінка. А таке поєднання рідкість!
Не розумію, що має на увазі твоя ясновельможна милість,із пісним обличчям мовив Яненко.
Ти, Павле, дурних жінок ніколи не обирав. Чи не так? трохи насмішкувато запитав Іван, второпавши, що в Яненка є зацікавленість у Марії.Інакше чого б ти так опікувався якоюсь там удовицею?
Я вдячний твоїй милості за ласку та за надану мені можливість зробити богоугодну справу. І не більше! кисло усміхнувшись, ухильно відповів Павло, досадуючи, що гетьман про все здогадався.
Manus manum lavat,солоденько усміхнувшись, відповів Іван та швидко підписав універсал на млин.
Павло щиро подякував, розкланявся та пішов. Марічка нетерпляче чекала в сінях. А побачивши його з паперами, усміхнулася так радісно, й очі її так засяяли, що Павло тільки зараз усвідомив, наскільки для неї важливий цей нещасний млинок.
Ти задоволена, Марічко? запитав Яненко, віддаючи папери та не зводячи з неї очей. На голові Марії був вдягнений очіпок, який не приховував її білої шиї і з-під якого, як на гріх, вибилася маленька прядка золотисто-каштанового волосся, що коливалася та тріпотіла від легкого протягу. Бідний Павло зітхнув, згадавши, як у далекій молодості пасма, що вибивалися з її коси, звабливо згорталися у природні кучері.
Ще питаєш?! Звичайно, задоволена! промовила Марія, читаючи омріяний універсал.Боже, гетьман передає млин у володіння навічно і безповоротно! Господи, дякую тобі! Тепер нас ніхто не скривдить і не оббере! А все завдяки тобі, Павлусю! Пошли ж тобі Господь і здоровя, і
Неодмінно пошле,обірвав її Яненко.Але про це поговоримо трохи пізніше, а зараз ходімо.
Павло вивів Марію на вулицю та відверто запитав:
А як щодо подяки особисто мені? І так виразно на неї подивився, що жінка аж зашарілася, очі її злодійкувато забігали, і вона почала мятися, не знаючи, як йому відмовити.Відплатиш мені чорною невдячністю? з гіркою усмішкою запитав Павло, усе зрозумівши.
Марія важко зітхнула, а потім рішуче заговорила:
Павле, я безмежно вдячна тобі, але ти маєш зрозуміти, що я не хочу бути з тобою. І не можу я вже звикла до самотності та не хочу нічого міняти в житті. Мені є задля кого жити. Та й мої діти мене не зрозуміють вони вирішать, що я зрадила памяті їхнього батька. І, крім того, ти полковник, а я всього лише вдова, злиденна та нікчемна, і для тебе буде
Та що ти мені брешеш, наче той піп у церкві! обірвав її виливи Павло, старанно стримуючи гнів.Плювали твої діти на те, за кого ти заміж підеш. Вони в тебе дорослі у них своє життя починається! Чому ти шукаєш відмовок?
Та тому що це справді так! розізлилася Марія.Я не хочу за тебе, і ти мене не примусиш! Дякую тобі за поміч і бувай здоровий! Та швидко пішла геть.