Але найгіршим було те, що ні ті, ні інші не розуміли головного: сила України в єдності її народу від останнього жебрака до гетьмана.
У той жовтневий день Барабаш сидів у своєму будиночку сам йому було відомо, що гетьман Виговський скликав раду в Корсуні, куди запрошена уся старшина та по двадцять простих козаків з кожної сотні. Проте туди не запросили жодного запорожця. Вочевидь, Виговський чудово розумів, що Барабаш йому явний ворог і запрошувати його на раду все одно, що самому собі сала за шкуру залити. Але для Якова залишалось загадкою те, чому Іван не приборкує Запорожжя силою? Чому обрав такий незвичний спосіб заборонив купцям вести з козаками торгівлю? І ця заборона давала перші результати Січ почала відчувати нестачу хліба, пороху та куль. Козаки-зимовчаки, які звикли жити своїм трудом, ремствували, позбувшись доходів від збуту своїх товарів сушеної риби, скота, меду. Але їхнє невдоволення спрямовувалося не на гетьмана, а на кошового, бо, на думку людей, саме Барабаш мав вирішувати ці питання. Тому Яків і сидів у самоті, міркуючи над цими труднощами, коли у двері постукали. «Увійди!» з роздратуванням дозволив він.
Увійшов козак і доповів, що кошового бажає бачити якийсь старий. Яків здивувався, проте наказав привести незваного гостя. У світлицю зайшов бідно вдягнений і щуплий чоловік маленького зросту, фізіономія якого не мала жодних примітних рис, крім кудлатої бороди та таких же густих брів над блідо-блакитними, ніби вицвілими очима. Гість ввічливо вклонився та мовчав.
Чого тобі треба, старий? запитав Яків.
Правди,лаконічно відповів відвідувач.
Правди шукають всі! Проте де її знайти, ту правду? відрізав Барабаш, а потім уважніше придивився до старого.А хто ти взагалі такий?
Правда полягає в тому, що царь богоподобен есть,незворушно відповів гість, вимовивши останні три слова московською говіркою.
При цих словах Яків пожвавився, задоволено осміхнувся та вигукнув:
Нарешті!
Судячи з твоєї радості, ти, як і раніше, щиро прагнеш служити великому государеві,солодкаво посміхнувшись, промовив старий, проникливо вглядаючись в обличчя Барабаша, немов хотів зазирнути йому в душу.
Звичайно! Сам бачиш, що я тепер кошовий отаман!
Чудово, що ти вірний царю православному, помазанику Божому. Проте я прийшов не перевіряти твою відданість, а у справах. Той козак, що чатує на вході, надійний?
Так, він відданий мені.
Це добре! Чи вдалося тобі довідатися щось про подальші наміри Виговського? Як він собі думає гетьманувати?
На жаль, ні. На раду в Корсуні мене не запрошено,знехотя відповів Барабаш.А ще цей вражий син заборонив купцям привозити свої товари у Січ. Я вже мовчу про те, що промисли віддав в оренду!
То що ж це за гетьман, який так кривдить славне лицарство запорозьке й так нехтує ним, що не вважає за можливе запросити на раду?! вкрадливо запитав таємничий гість. А потім ще більш вкрадливо додав: Чи забувся він, що саме завдяки січовикам небіжчик Хмель отримав булаву?
У тому й річ, що саме Хмель, а не Виговський. Тоді все було інакше його було обрано гетьманом на Січі
А Виговського в Чигирині! перебив старий.То хіба ж це годиться?
Але що я можу вдіяти?!
Шукай правди! А правду можна знайти лише у великого государя,улесливо промовив гість і замовк, вичікувально дивлячись на Барабаша. Але той і оком не моргнув, лише запитально скинув сиві рідкі брови. Тоді стариган мяко додав: Відправ до царя послів зі скаргою на гетьмана.
Яків аж очі витріщив та вигукнув:
Старий, ти з дуба впав?! Та чи чувано таке? Та чи прийме цар моїх послів?! Він їм або голови зрубає, або відправить до Виговського, і той їх стратить!
Ти оглух? Тобі сказано: відправ послів тож відправляй! насмішкувато відповів паскудний стариган.
Барабаш помовчав, помявся, а потім запитав:
Але на що я маю скаржитися?
Ти відправив підглядника на цю раду? запитав старий.Чудово! Почекаєш вістей після її скінчення, а потім відправиш послів, які поскаржаться на те, що козаки не хочуть собі Виговського за гетьмана мати. Та й не тільки козаки інший люд теж незадоволений таким гетьманом. Нехай посли жаліються від імені народу, що Виговський зрадник й утискає людей, і його треба скинути та обрати нового гетьмана. І щоб обовязково при новій раді був присутній царський посланець! І ще одне! Чи є серед черкасів, серед полковників чи сотників, хто-небудь, кому теж не подобається Виговський?
Барабаш слухав і морщився візитер чомусь викликав у нього внутрішню неприязнь, спротив.
Дуже не задоволений Лісницький,мовив він.Його небіжчик Хмель влітку відправляв в похід наказним гетьманом при своєму синові, вручив йому булаву. А коли старий помер, то він відмовився віддати булаву Юрасеві той особисто їздив до нього, але повернувся ні з чим. Інші полковники були змушені ледь не силою забрати у нього булаву.
Ні, Лісницький не підійде,відрізав старий.Він такого нагородив у Миргороді, що його й четвертувати мало! Почав підбурювати людей проти великого государя, що, мовляв, хоче цар усе козацтво винищити, залишивши лише десять тисяч козаків на Запорожжі, а всіх інших або холопами поробити та до Сибіру виселити, або у солдати віддати, а скрізь по городах черкаських замість полковників та сотників будуть царські воєводи.
Від цих слів Барабаш скривився, а потім знову заговорив:
Ще, можливо, Богун Хоча ні, він рішуче підтримав Виговського. Жданович! Його покійний гетьман теж називав своїм можливим наступником.
Ти хіба не знаєш, що цар бажав отримати голову Ждановича за його похід на Польщу разом з Ракоці? А Виговський вторгував йому життя, тож він відданий гетьману з вдячності за порятунок!
Тоді з тих, кого козаки люблять, лишається Джеджалій, але він зачаївся. Ще є Пушкар його небіжчик Хмель теж називав своїм наступником разом з тим же Виговським і Ждановичем.
Пушкар полтавський полковник, а Джеджалій кропивнянський,задумливо промовив старий.Полтава взагалі поруч з кордоном нашого царства Ось що! Відправ кого-небудь відданого до цього Пушкаря та домовся з ним якщо він підтримає твою скаргу, то це тільки покращить справу. Натякни йому, що на кону цієї гри гетьманська булава. Подивимося, що він заспіває у відповідь.
Добре,відповів Барабаш, незадоволено хмурячись, бо сам мріяв про булаву. І ці його заповітні думки не приховалися від проникливого старигана. А потім запитав: Але що ще мої посли мають просити у царя? Тільки нову раду?
Вони мають скаржитися, що Виговський незаконно обраний гетьман і народ готовий повстати проти нього, бо ненавидить його і хоче жити лише під владою царя, та просить, щоб скрізь були воєводські залоги. Тоді ані гетьман, ані старшина не насміє просту людність утискати. Поміркуй над цим. І не забувай, що його величність воліє бачити вірного собі гетьмана, такого, який буде вірою та правдою служити йому. Тож такому гетьманові по службі буде й винагорода! двозначно натякнув старий.Памятай це!
І швидко вийшов. Барабаш сам зачинив за ним двері, не помітивши, що козак, який чатував на ґанку, кудись зник. Пан кошовий занадто замислився над усім почутим від таємничого візитера, тому й не надав цьому значення. А даремно! Не тільки москалі вміли шпигувати та страждали на патріотизм!
Яків заходився обдумувати майбутній донос. Поміркувавши, він дістав із шафи невеличку скриньку, відімкнув її ключем, який завжди носив із собою, та дістав листи від Виговського до кримського хана. Ці листи були перехоплені запорожцями ще у вересні, і чогось по-справжньому крамольного чи зрадливого ані для Московії, ані для самої України в них не було гетьман повідомив хану про своє обрання на Чигиринській раді та висловлював надію, що обидві держави в майбутньому житимуть у мирі та злагоді. Однак яка різниця, що там було написано?! Головне, що це писалося без відома та дозволу царя! А те, що встановлення приязних стосунків з південним сусідом має піти насамперед на користь Україні, Барабаша не хвилювало. Перечитавши ці листи та ще раз ретельно все зваживши, Яків вирішив ризикнути відправити своїх послів у Москву, незалежно від результатів Корсунської ради.