Ярослава Дегтяренко - Ярино, вогнику мій стр 6.

 Бережи тебе Пречиста Діва, сестричко,  прошепотіла Любонька, уперше так назвавши Яринку.  Їдь! Не барися!

Ярина обережно визирнула зі стайні, але подвіря було порожнім, а будинок безмовно дивився на неїу жодному з вікон не світився вогник. Дівчинка повела коня до воріт. Люба йшла за нею слідом, але у воротах зупинилася. Ярина скочила на Промінчика й озирнулась на дім, де вони з братом багато років тому знайшли притулок, де пройшло їхнє зовсім не щасливе дитинство. Вона зітхнула і тихо мовила: «Прощавай, Любонько! Бережи тебе Боже!»і після цих слів пустила Промінчика ходою, щоб не було чутно стукоту копит.

Поміркувавши, Ярина вирушила обїзним шляхом, щоб не зіткнутися з Лукашем. Уже настав пізній ранок, коли дівчина, ледь не заблукавши, виїхала на велику дорогу і помчала шаленим галопом. Ярині дуже хотілося їсти, а ще сильнішепити. Але вона боялася зупинитися хоча б на хвилину. Від напруги боліли руки й ноги, і Ярина через силу трималася в сідлі. Тільки Промінчик усе скакав і скакав, наче його мязи були відлиті з бронзи. Бідній дівчині весь час ввижався тупіт копит позадувона нажахано оглядалася, очікуючи побачити Лукаша, але дорога була порожньою. «Треба заїхати в якусь корчму, щоб поїсти, бо інакше впаду посеред дороги. Боже мій, а якщо я не наздожену хрещеного і брата? Що мені тоді робити? Ні, я наздожену їх!»думала дівчина, старанно проганяючи від себе тривогу й усе далі відїжджаючи від рідного дому.

Розділ 3Попутник

Утомлена Ярина вїхала на обійстя першої-ліпшої корчми, яка трапилася на шляху. Дівчинка привязала Промінчика й, увійшовши всередину, підійшла до корчмаря.

 Мені треба заночувати і повечеряти,  мовила Ярина, від хвилювання забувши привітатися.

Корчмар оцінююче оглянув небідно вдягнену дівчину та вкрадливо запитав:

 А ти зможеш заплатити за вечерю і нічліг?

 Так.

 Тоді сідай он там!  корчмар вказав на стіл у темному кутку.  Зараз тобі принесуть їжу, тільки заплати наперед!

Ярина дістала з кишені монетку, яку приготувала заздалегідь, щоб не показувати всіх грошей. Корчмар єхидно посміхнувся, розгадавши її хитрість, і досвідченим оком оцінив намисто і золоті сережки, що заманливо поблискували на своїй власниці. Але змучена Яринка цього не помітилазвідкись долинав запаморочливий аромат їжі, який змушував забути про обережність. Вона невпевнено присіла скраєчку біля столу і, трохи опанувавши себе, оглянула темну хату з почорнілою від кіптяви стелею і брудною долівкою: за одним зі столів сиділа галаслива компанія, за другимтрійця особин, чия зовнішність видавала рідкісних горлорізів, а навпроти неї сидів молодий козак, підперши голову рукою.

Ярина спочатку байдуже ковзнула по ньому поглядом, але потім зацікавилася й уважніше придивилася. Незнайомець не був красенем, але його образ западав у душу. Особливо гарними були очі козакавеликі, чорні, вони здавалися оксамитовими і чудово поєднувалися з різкими, хоча й правильними рисами обличчя, які видавали не тільки рішучий характер, а й гарячий норов свого власника. А ще ці чудові очі під гордовито надламаними бровами видавали пристрасну натуру, і погляд їх одночасно пестив, обпікав, проникав у душу.

Незнайомець теж поглянув на Ярину, скинув бровою і глузливо посміхнувся, немов його насмішила увага худенької дівчини з великими очима. Ярина зніяковіло відвернулася. Їй дуже хотілося їсти, але поквапити корчмаря вона не наважувалася. Соваючись на лавці від нетерпіння, дівчина не помічала, як пильно на неї дивляться троє головорізів.

Тут галаслива компанія покинула корчму і запанувала тиша. Не минуло й пяти хвилин, як один із цієї трійці піднявся і попрямував до Ярини.

 Здрастуй, красуне!  розвязно привітавшись, тип присів біля неї, безцеремонно відтіснивши в куток.  Чи не відмовишся зі мною випити?

 Я не пю,  сухо відрізала Ярина.

 А що ж ти тоді в корчмі робиш? Хіба ти не за цим сюди прибігла?

 Не твоя справа! Іди за свій стіл і не заважай мені!  гордовито відповіла Яринка. «Чого він причепився? Чого йому треба?»гарячково думала вона, намагаючись не видати своєї паніки, але її хвилювання все одно було помічено нахабою, і він вдоволено осміхнувся.

 Ой! І що ж ти така нелюбязна?  запитав чоловік, обняв її за плечі й навалився на неї всім тілом. Від нього бридко смерділо горілкою та часником, і Ярину аж занудило від цього смороду.

 Відчепися від мене!  вигукнула дівчина, схопившись та відштовхуючи його від себе. Але нічого не могла вдіятивона була затиснута в кутку, і втекти можна було, хіба перестрибнувши через стіл. Яринка зібралася так і зробити й швидко скочила на лаву, але нахаба втримав її за поділ довгої спідниці, та ще й його приятелі підбігли.

 Не так швидко, дівко!  насмішкувато сказав один із них.  А ну, показуй, що ти маєш цікавого та коштовного!

Ярину охопив панічний страх: тікати було нікуди, чекати допомогтинізвідки. Корчмар єхидно на неї дивився, і вона здогадалася, що це він нацькував на неї цих людей, уторопавши, що самотню дівчину можна безкарно пограбувати. Ярина озиралася на всі боки, шукаючи вихід із цієї наглої біди, а злодій, який тримав її за поділ, раптом задер його до колін. Обурена дівчина стусонула його ногою, поціливши в плече. Чоловік випустив поділ, і Ярина миттєво скочила на стіл, а звідти стрибнула на підлогу, спритно шаснула поміж двома іншими негідниками і кинулася до дверей, аж раптом шлях їй перегородив сам господар. Почав наступати на неї, відтісняючи до своїх поплічників.

І тут козак, який до того мовчки спостерігав за всім цим, підійшов і став поруч із Яриною.

 Чого причепилися до дівки?  спокійно запитав він.  Побачили, що вона сама, і вирішили обібрати? Краще дайте їй спокій.

Злодії остовпіли, а Ярина з подивом глянула на козакавона не очікувала такої несподіваної допомоги.

 Не твоя справа, козаче!  промовив корчмар, оговтавшись.  Та й дівка ця злодійка, якщо вештається світом сама.

 Я ще раз повторюю: дайте дівці спокій. Я поки добром прошу,  попередив козак.

 А то що?  зухвало запитав той самий тип, який задер Ярині поділ.  Що ти нам зробиш? Ти один, а нас четверо!

Козак знизав плечима, а потім різко свиснула його нагайка, і нахаба схопився за розітнуту щоку. Двоє злодіїв одночасно стрибнули на козака, але його нагайка виявилася спритнішоюобидва з прокльонами відскочили назад. Козак, граючи нагайкою, спокійно розвернувся до корчмаря. Ярина, скориставшись цим замішанням, спробувала втекти.

 Стій!  владно зупинив її незнайомець, узявши за плече, а потім наказав корчмареві:Поверни їй гроші.

Той знехотя дістав монету і люто жбурнув її Ярині під ноги. Але дівчина не нахилилася за нею, а натомість підвела погляд на свого захисникавона ледь діставала йому до плеча, а він доброзичливо дивився на неї зверху вниз.

 Спасибі тобі, козаче!  подякувала Ярина і вийшла з корчми, так і не піднявши свою монетку.

У дворі дівчина схопилася за свого Промінчика і швидко поїхала геть від злощасної корчми. Вона не знала, куди тепер податися, де поїсти й заночувати, але розуміла, що ліпше забратися звідси якнайшвидше, поки її кривдники не оговталися. Дівчина раз у раз озиралася на скакучи не женеться хто. Але тепер остерігалася не тільки Лукаша, а й корчмаря і його зграї.

Але за Яриною ніхто не гнався, і вона безперешкодно досягла лісу. Вїхавши під затінок дерев, дівчина озирнулася і побачила вершника, який щодуху скакав до лісу. У бідної Ярини завмерло серцехто це може бути? Але тут вона розгледіла свого захисника. Однак пригода в корчмі нагнала на неї такого страху, що тепер їй усюди ввижалися грабіжники. Бог його знає, що в цього козака на думці! Тому дівчина поїхала ще швидше. Позаду пролунав кінський тупіт. Озираючись на скаку, Ярина побачила, що козак женеться за нею. Знову її охопив тваринний жах, і вона підхльоснула Промінчика, сподіваючись на його швидкістьважко знайти коня, який би зрівнявся з невтомним аргамаком.

 Стій, дівчино!  пролунав позаду оксамитовий голос козака.  Не тікай! Я не заподію тобі лиха!