Ярина злякано подивилася на брата: Ярема, блідий і тремтячий, дивився на неї величезними від жаху очима. «Боже! Що нам робити?»промайнуло у неї в голові. Але потім дівчинка неймовірним зусиллям опанувала себе, обдумуючи, як викрутитися з цієї наглої біди.
Яремо, ти підеш до яру за нашим городомтам стоїть твій кінь, твердо, зовсім як доросла, сказала Ярина. А я візьму всі гроші, що у нас із тобою є, дещо з твоїх речей і принесу тобі. Поїдеш звідси та наздоженеш хрещеного і все йому розкажешвін тебе захистить.
А ти? вигукнув Ярема. Я без тебе нікуди не поїду! Я не залишу тебе саму!
Якщо ми поїдемо разом, то Маланка з Лукашем про все здогадаються і кинуться в погоню! А коли вночі виявлять твою втечу, то не встигнуть тебе наздогнатитак ми виграємо час. Та й що вони мені зроблять? Я ж нібито нічого не знаю і нічого не бачила. А коли повернеться дід, я йому все розповім.
А якщо він тобі не повірить?
Повірить! А що тебе не буде, то це ще більше його переконає. Яремонько, миленький, ніколи роздумувати! Треба поспішати!
Підліток зітхнув, розуміючи, що сестра пропонує єдиний розумний вихід. Але ж так не хотілося залишати її тут саму!
Вони обережно вилізли у вікно. Ярема швидко побіг до яру, а Ярина в дім, де почала похапцем збирати братові речі, потім побігла за городи. Там дівчина з полегшенням побачила, що брат уже сидить верхи, і віддала йому вузлика та шаблю. Якусь мить близнюки дивилися одне на одного, а потім Ярема нахилився і міцно обняв сестру.
Тікай, братику! Бережи тебе Господь і Пречиста Діва! вигукнула Ярина, намагаючись не розплакатися.
Ярема нічого не відповів, тільки вперше за багато років у нього на очах зявились сльози, але він відвернувся, приховуючи їх, розвернув коня та пустив його чвалом. Ярина деякий час дивилася братові услід, шепочучи молитву, а потім пішла додому. Трохи подумавши, осідлала Промінчика і, наказавши передати Маланці, що вирішила прогулятися верхи, виїхала з двору. Яринка розраховувала таким чином відвести підозри: якщо вона залишиться вдома, то може здатися дивним те, що вона нічого не питає про брата.
Ярина проїздила майже до темряви, тривожачись, чи вдалося братові щасливо втекти? Чи не виявили його зникнення Лукаш із Маланкою? Надходив вечір, і треба було повертатися. Дівчинка втомилася і зголодніла, тому направила Промінчика додому.
Уже зовсім стемніло, коли Ярина вїхала на подвіря, яке було на диво порожнім. Вирішивши, що челядь вечеряє, вона сама завела Промінчика до стайні, і тільки поставила його в стійло, як увійшов Лукаш.
Добрий вечір, Ярино! промовив джура, зачиняючи за собою двері.
Ярина завмерлапогляд карих очей Лукаша був злим, і вона зрозуміла, що йому все відомо. І прийшов він сюди не привітатися! А Лукаш спокійно витяг ніж і неспішно наближався до неї.
Тільки не здумай кричати, інакше я зроблю тобі дуже боляче, холодно промовив джура. Коли і куди поїхав твій брат?
Ярина мовчала, зацьковано дивлячись на нього, а Лукашвисокий, гарний, сильнийповільно насувався на неї, і вона змушена була відступати від нього, поки не вперлася спиною в стіну.
А хіба він не вдома? нарешті промовила перелякана дівчина.
Ні, не вдома! І це ти його випустила! Куди він поїхав? Краще кажи мені правду! порадив джура.
А хіба він був замкнений? Я нічого про це не знаю! Я не бачила брата з ранку іговорила Ярина, але тут Лукаш ухопив її за коси і приставив до щоки ніж.
Говори, де він! Інакше я так розмалюю твою бліду пику, що тобі навіть прокажені будуть плювати в обличчя! прошипів він.
Я справді нічого не знаю! Я сама шукала брата! вигукнула дівчинка, вирішивши, що нізащо не видасть Ярему. Лукаш боляче смикнув її за волосся, закинув голову і приставив ніж до горла, але тут Ярина приловчилася і вдарила його коліном у пах. Поки він корчився від болю, дівчина кинулася до дверей, але тут зіткнулася з Маланкою, яка, вочевидь, чатувала ззовні.
Це ж ти випустила свого брата! Чи не так? холодно мовила та і з несподіваною силою дала дівчині ляпаса. Від болю у Яринки на очі навернулися сльози, вона вхопилася за щоку, відступаючи від розгніваної жінки. Дівчина й не підозрювала, що Маланка може так сильно когось ударитивона завжди здавалася їй зніженою і слабкою. Тут Лукаш підскочив до Ярини ззаду і так боляче викрутив їй руки, що вона закричала, але він затис їй рота.
Вяжи її! Зараз ніколи з нею морочитися! Замкнемо її тут, а ти наздожени її брата. Вона його проводжала, тому гадаю, що він не встиг далеко поїхати, промовила Маланка. Челядь не помітить її відсутностія всіх відправила на пошуки хлопця і наказала не повертатися без нього, так що вони не скоро повернуться. Якщо він добереться до Дубченка, то ми з тобою пропали!
Лукаш швидко звязав Ярину, заткнув їй рота і штовхнув долілиць на купу сіна.
Тільки, коханий, повернися до світанку! Адже треба буде і її позбутися! промовила Маланка, кивнувши на звязану Яринку.
Лукаш кивнув і вивів свого коня, а його коханка замкнула стайню. Ярина спробувала поворухнутися, але від найменшого руху руки нестерпно болілизанадто туго її звязали. «Ярема встиг далеко відїхати, запевняла саму себе Яринка, більше тривожачись за брата, ніж за себе. І Лукаш його не наздожене! Господи, прошу Тебе, хай він не наздожене брата!» З її очей потекли сльози. Допомоги чекати було ні від когоуся челядь пішла на пошуки Яреми. Та навіть якби хтось із якогось дива і прийшов у стайню, то навряд чи відчинив би замкнені двері. У розпачі дівчинка лежала на купі сіна, тихенько плачучи. Навколо стояла мертва тиша, навіть коні не пирхали. Тому коли неголосно клацнув замок на дверях, Яринка здригнулася від жаху, подумавши, що її прийшли вбивати. У стайню увійшла Люба. Дівчинка причинила за собою двері, прислухалася, а потім, придивившись, розгледіла в темряві на купі сіна Ярину. Люба квапливо перерізала мотузки та вийняла кляп із рота Ярини. У тої в роті пересохло, а коли вона спробувала підняти руки, то скрикнула від болютак сильно вони заніміли.
Тихіше, не кричи! прошепотіла Люба. Ярема давно поїхав? Чи не так?
Ще в обід, відповіла Ярина, про що одразу ж пошкодувала, не знаючи, можна довіряти Любі чи ні.
Слава Богу! зі щирою радістю вигукнула дівчинка. Ярино, тобі треба якнайшвидше втікати! Я підслухала, як мати і Лукаш говорили з тобою. Челядь досі не повернулася, тож захистити тебе нікому. Тому я вкрала у матері запасний ключ. Скоро світанок, і Лукаш повернеться, тож тікай до пана Дубченкавін захистить і тебе, і Ярему!
Але чому ти мені допомагаєш? хрипко спитала Яринка, оскільки уявити не могла, що покірлива Любонька здатна піти проти своєї матері.
Та тому що ти стала для мене все одно, що рідна сестра! І Ярема завжди до мене добрий і теж став для мене рідним! У мене нікого немає ближчого, ніж ви! мовила дівчинка, і голос її затремтів. Я ж мамі зовсім не потрібна! І якщо вони з Лукашем убють вас, то я ніколи собі цього не пробачу! І не можу я допустити, щоб мама стільки гріхів скоїла! Тож давай поквапимося!
Яринка підвелася, відвязала Промінчика і повела до виходу.
Ось тут у мене є трохи грошеймені їх вітчим залишив. Забери їх! Вони тобі в дорозі знадобляться! шепотіла Люба, засовуючи маленьку торбинку Ярині в кишеню.
У стайні було темно, тому Любонька не могла побачити вдячного погляду Ярини. Але покірливій дівчинці, чия душа виявилася хоробрішою й благороднішою, ніж у багатьох дорослих, не треба було подяки. Для неї було важливішим, що близнюки врятуються.
Любонько, поїхали зі мною! вигукнула Ярина, збагнувши, що Маланка про все здогадається і зірве зло на дочці.Адже мати зрозуміє, що це ти мені допомогла! І тоді гнів її буде нещадним!
Ні! Я не можу! відповіла дівчинка. Та й нічого вона мені не зробитья все ж таки її дочка! А коли повернеться вітчим, то я я я навіть не знаю, чи зможу розповісти йому правду про рідну матір!
Нічого йому не кажи! Не треба! Яка б Маланка не була, але вона твоя мати і теж любить тебе! відповіла Яринка, а потім поривчасто обняла Любу. Спасибі тобі! Дай тобі, Боже, всього всього і щастя, і здоровя голос дівчинки зірвався, а на очі навернулися сльози.