Як уже так сталося, що Меланіїтак звали нову пані Черевковськувдалося уярмити легковажного Станіслава, залишилося загадкою. Хоча найімовірніше, спритна жінка поставила питання руба: хочеш отримати мене, так веди під вінець. І Станіслав, звиклий удовольняти свої примхи, погодився. Маланка була дуже вродливою жінкою двадцяти семи років, і розум вона мала практичний. Саме за останнє і цінував її Станіслав й у свої пятдесят чотири роки часто прислухався до її думки.
Для Насті одруження коханця стало тяжким ударом. Але вона віддано кохала Станіслава, тому не пішла від нього, а залишилася у господі куховаркою, аби хоч здалеку бачити його. І покірливо зносила всі образи від Маланки, яка знала, ким донедавна була Настя.
У Маланки була дочка від першого шлюбуЛюбов, або Любонька, як її лагідно називав сам Станіслав. Дівчинка була тиха, соромязлива, немов засмикана своєю енергійною матірю, хоча лише на рік молодша од Ярини та Яреми, яким на той час виповнилося по одинадцять років. Поява Маланки і Люби викликала у близнюків жаль до Насті та ще більшу образу на діда, який із чужою дівчинкою був лагідніший, ніж з кровними онуками.
А Маланка робила все, щоб утертися в довіру до близнюків, сподіваючись, що це сподобається її новому чоловікові. Проте близнюки відчували нещирість Маланки і ставилися до неї стримано, хоча й чемно. А ще величали «бабусею», чим доводили до сказуяка вона у розквіті років бабуся?
Одного разу Петро зявився провідати хрещеників. Він памятав про дану хрещениці обіцянку, яка не давала йому спокою. Сама Ярина вже давно забула про свою примху, але коли хрещений привів їй у подарунок коня, то не могла повірити своєму щастю.
Подарований аргамак дійсно був красенем! Легкий і витончений, невтомний і стрімкий, немов народжений не кобилицею, а вільним вітром, жеребець дивився на свою маленьку господиню розумним поглядом мигдалеподібних очей, обережно переступав на місці, наче усвідомлював, що перед ним стоїть дитина, яку не можна калічити і яку він має слухатися.
Як ти його назвеш, доню? запитав Петро, розчулено дивлячись, як сяють щастям очі Ярини.
Промінчик.
Чому?
Тому, що твоя любов, хрещений, зігріває мене, як сонце, і цей подарунокчерговий промінчик твоєї любові,з несподіваним для свого віку красномовством відповіла Ярина, чим зворушила Петра до глибини душі.
Правду кажучи, для такої малої дівчинки, нехай навіть й улюбленої хрещениці, це був аж занадто дорогий подарунок. Сотника це роздратувало, бо він усе ж таки прагнув дати онукам усе необхідне, що міг дозволити за своїми статками: діти були нагодовані й одягнені, Ярема здобував освіту. Станіслав теж якось подумав, чи не подарувати онуці коня, проте зрештою вирішив, що дівчині це ні до чого. І коли Петро таки це зробив, Станіслав образився, але промовчав, не бажаючи опинитися в смішному становищі.
А для Яринки, позбавленої більшу частину року товариства брата, Промінчик став найкращим другом. Часто містяни бачили, як вона хвацько скаче на ньому околицями і як чудовий жеребець мчить, неначе буйний вітер.
Розділ 2Перелюб та його наслідки
Хто з грішною, дурною побрався жоною,
Не з жінкою той поєднавсяз бідою.
Якось серпневого дня Ярема сидів на ґанку й уважно стежив за Маланкою, яка, походжаючи обійстям, діловито командувала челяддю. Але не з хазяйновитості, а щоб нишком перезиратися з молодим джуроюЛукашем Бережним. І що далі, то більше хлопець упевнювався, що ці двоєкоханці. І якщо про це стане відомо дідові, і сліду «бабуні» не залишиться в домі.
Річ у тому, що з деякого часу Ярема почав помічати, що Маланка всяко намагається огудити його з сестрою перед дідом. Станіслав спочатку байдуже вислуховував ці наклепи, але згодом почав прислухатися й поводитися з онуками ще суворіше, ніж раніше. Це доводило хлопця до люті. Норов Яреми був схожий з норовом вовка-одинака: він ні в кому не мав потреби, мав вроджене передчуття загрози і готовий був захищатися до останнього, ніким і нічим не дорожив, окрім сестри та хрещеного. І хлопець ладен був зробити все, щоб захистити сестру. Тому почав спостерігати за жінкою і підмітив її небайдужість до Лукаша.
Лукаш найнявся на службу до Станіслава у 1647 році та швидко втерся до нього в довірущоразу вирушаючи на війну, старий зі спокійною душею довіряв йому охорону сімї та майна. Ким раніше був Лукаш, звідки явився до Березані, знав хіба що Станіслав. За душею у цього молодика не було ані гроша, зате він мав вроду та манери, які вирізняли його серед інших джур, що одразу оцінила Маланка. Правду кажучи, ці двоє чудово пасували одне до одного: вонаблакитноока брюнетка, вінблондин із карими очима. Але доля звела їх занадто пізно!
Ярема не усвідомлював, що кохання Маланки та Лукаша щирейого не обходили такі тонкощі. Він переймався лише тим, що «бабуня» отруює життя йому і сестрі, та обмірковував, як викрити її подружню зраду.
На ґанок вийшла Люба і присіла біля Яреми. Хлопець лагідно всміхнувся їйвін був привязаний до дівчинки, немов до молодшої сестрички, і по-своєму любив її. Пухкенька, маленького зросту, Любочка соромливо всміхнулася йому у відповідь і запитала:
А чому ти не поїхав з Яриною і паном Петром?
У Яринки такий кінь, що за ним і вітер не вженеться. А хочеш, я покатаю тебе на своєму коні?
Ой, ні! вигукнула Люба. Я боюся! Мені не вистачає духу їздити так, як Ярина. Адже вона може скакати верхи з ранку і до вечора, немов і втоми не знає.
Це було правдоюЛюба боялася коней, на відміну від Ярини, яка була наче народжена для верхової їзди. Літо добігало кінця, і Дубченко приїхав у гості до хрещеників. Й оскільки самого Станіслава не було вдомаза наказом гетьмана Переяславський полк вирушив у похід у Молдавію, то Петро знаходився в повному розпорядженні похресників, і обоє цим радо користувалися.
Тоді чим тебе розважити, Любонько? запитав Ярема.
Та нічим! Ти ж дорослий хлопець, тобі зі мною, мабуть, нецікаво, скромно відповіла Люба, сподіваючись, що він усе одно щось вигадає. У свої тринадцять років дівчинка усвідомила, що Ярема їй подобається, тому щоразу, коли він приїжджав додому з колегіуму, ненавязливо крутилася біля нього, а у його відсутність сумувала за ним. І зараз дівчинка навмисно прийшла, щоб побути з ним наодинці, бо завжди хлопець дарував усю свою увагу тільки сестрі. Але Любі завадилиу двір вїхала Яринка з Дубченком, і Ярема одразу забув про неї й кинувся до сестри, щоб допомогти злізти з коня.
Близнюкам виповнилося по чотирнадцять років, і вони нагадували дзеркальні відображення одне одного. Обоє були худорляві й невисокі, з молочно-білою, без ластовиння шкірою та густим вогняним волоссям. І, як і в ранньому дитинстві, обоє мали гордовитий погляд та, здавалося, зверхньо дивилися на всіх навколо.
Вони перезираються! тихенько шепнув Ярема сестрі, коли знімав її з коня, оскільки давно поділився з нею своїми підозрами.
Я теж це помічала! прошепотіла у відповідь Ярина і замовкла, бо до них підійшла Маланка.
Це недобре, Ярино, що ти з коня майже не злазиш, сухо промовила жінка. Навіть непристойно для дівчини! Ти вже підростаєш, і незабаром треба буде думати про заміжжя, а ти
А хіба тобі шкода, бабуню? нелюбязно перебив її Ярема.
Ось тепер ти сам, пане Петре, бачиш, які вони обоє зухвалі! І ніяк не можу їх навчити скромності й шанобливості до старших, почала скаржитися Маланка.
Дубченко досадливо скрививсяйого дратувала Маланка з її солодкавою манерою говорити з ним, бо він знав, що колись вона була злиденною міщаночкою, а нині, допавшись до статків його приятеля, удавала з себе вельможну пані. Але найбільше його сердило, що вона постійно гудила його хрещеників.
Якщо Ярині хочеться, то нехай їздить верхи, скільки забажає! А женихи на неї і так знайдутьсяще й битися за неї будуть, промовив Дубченко і пішов у дім. Маланка невдоволено стиснула губи і рушила слідомПетро був гостем, і вона мала розважати його. До її честі слід сказати, що вона завжди гостинно приймала будь-кого.
Весь залишок дня Ярема шпигував за коханцями, але вони нічим себе не видали. Трохи розчарований, хлопець пішов спати: завтра треба раненько встати, щоб провести хрещеного.