Після того Ярина часто думала про Данила і непокоїлася за нього. Її сімя вцілілаЯрема, відвідавши її, розповів, що хрещеному від діда передали листа, у якому той повідомляв, що всі вони живі, виявляв чудеса смирення, гірко каючись у своїх помилках, та вимагав від Петра повернути йому онуків.
Минули осінь і зима, але від Данила не було звісток.
Розділ 6Степова суниця
Навіть суворість коханої жінки сповнена нескінченної чарівності, яку ми не знаходимо в найщасливіші для нас хвилини в інших жінках.
Даремно Ярина хвилюваласяДанило був живий, здоровий і в міру вгодований. Він справді навесні пішов у похід, розраховуючи отримати багату здобич. Але, на жаль, заповзятливий хлопець помиливсябитва під Берестечком обернулася трагедією для всієї України. Данило, звичайно, засмутився, проте, поміркувавши, визнав, що не все так погановін живий. Перезимувавши у своїх батьків, хлопець навесні повертався на Січ, а по дорозі вирішив зазирнути у Тихий Яр.
Заїхавши на дядькове обійстя, Данило зібрався йти в хату, коли раптом двері відчинилися і назустріч йому вискочила Ярина з відром у руці. Хоча був лише кінець березня, погода стояла напрочуд тепла, і дівчина вийшла в самій сорочці та спідниці-обгортці. І Данило здивовано завмерз того часу, як він її востаннє бачив, Ярина витягнулася вгору, зникли її худорба і вугластість, а тіло набуло спокусливих жіночних форм. Навіть обличчя змінилосящічки округлилися, налились ніжним румянцем, а шкіра була молочно-білою. Ця білість різко контрастувала з червоним кольором її губ, від чого вони здавалися ще яскравішими, а великі зелені очі дивилися пустотливо, навіть із викликом. Дівчина підбігла до нього і так щасливо усміхнулася, що хлопець остаточно розгубився.
Здрастуй, Данилочку! привіталася вона, не приховуючи своєї радості, і заторохтіла:До тітки приїхав? Ти часом не бачив моїх брата і хрещеного? Як вони там? Здорові?
Так, відповів Данило, від подиву не розуміючи запитань, та отетеріло дивився на дівчину. Ярина стояла коло нього, чекаючи розповідей, але так нічого і не почувши, пішла по воду. «Треба ж! Як погарнішала!»подумав Данило, проводжаючи її поглядом. І навіть облизнувся, задивившись, як вона іде, граціозно похитуючи округлими стегнами, а потім увійшов до хати.
Тітонька зосереджено поралася біля печі, але на стук дверей оглянулась, очі її блиснули радістю, і вона кинулася обнімати небожа.
Нарешті! радісно вигукнула жінка. Господи, слава Тобі! Ось врізати б тобі лозиною так, як у дитинстві лупцювали! Ти де був увесь цей час? Ми зі Степаном уже не знали, що й думати! Ось як тобі не соромно так вчиняти?
Не знаю я, як лупцюютьмене ви ніколи не били, усміхнувшись, відповів Данило.
А треба було б! Щоб совість із заднього місця в твою голову перемістилася! вигукнула Уляна і знову почала обнімати небожа. Соколику ти мій! Данилочку, ми так хвилювалися! Боялися, що ти загинув! Чому ти так довго не приїжджав?
Та ну замявся хлопець, міркуючи, що розповідати своїй жалісливий тітоньці, а що ні.
Ох, Данилочку, краще не розповідайзнаю я все! Галочка розповіла. Вона овдовіла і сюди жити перебралася. І, слава Богу, ти живий повернувся! А де ти зимував?
Данило коротко розповів про свої пригоди, а Уляна позітхала, пожурилася і вкотре подякувала Богові, що небіж повернувся живим.
Хлопець для годиться спитав про сусідів, а коли повернулася Ярина, то почав нишком за нею спостерігати. За цей час він мало згадував її. Та й кого було згадуватидівчину-підлітка? А тепер чомусь не міг очей від неї відірвати. «Мабуть, погостюю у тітоньки довше», вирішив він.
Ярина не помічала його поглядіввона зосереджено накривала на стіл. А коли сіли обідати, то Данило навмисне сів поруч із нею. І все пускав очима бісики. Проте Ярина лише здивовано поглядала на нього.
Весь залишок дня Данило крутився біля Яринки, раз у раз заводячи з нею розмову, і дивився на неї так млосно, що такий погляд не залишив би байдужою й черницю. Але дівчина чомусь виявилася несприйнятливою до його звабливих поглядів, і бесіда раз у раз уривалася, а ввечері Ярина взагалі пішла в гості до подружки, залишивши невдоволеного Данила в компанії тітоньки, до якої незрозуміло у якій справі прийшла Галя. І повернулася дівчина пізно, та ще й у супроводі одного з братів своєї подружки, через що Данило відчув напад йому самому незрозумілого роздратування.
Півночі Данило не міг заснутийого душу розбурхала ця нова, доросла Яринка. А ще за печінки взяло те, що вона не звертала уваги на його залицяння. Зазвичай у стосунках з жінками Данило не знав невдач. А тут така байдужість до нього, єдиного і неповторного!
Наступного дня Данило відновив свої атаки з новими силами і так перестарався, що Ярина роздратовано зажадала дати їй спокій. Тоді хлопець зайшов із іншого боку: коли до дівчини забігла потеревенити Оленка, почав приділяти їй посилену увагу. Проте і це Ярину не зачепило. А ввечері вона спокійнісінько пішла гуляти з Оленою та її братами. Данило з ними не пішов, бо не вважав для себе можливим товаришувати з сімнадцятирічними хлопцями: вінкозак, лицар, а ці двоєще зовсім цуценята!
Коли Ярина повернулася додому, то з її веселого настрою Данило зрозумів, що вона чудово провела час. Це його вкрай розлютило, і тому наступного дня він поїхав на Січ. Там у похмурому відчуженні Данило просидів до Страсного тижня, обдумуючи причини своєї невдачі. Згадуючи Ярину, він чомусь ніяк не міг угамувати досі незнане занепокоєння в душі. Її образ переслідував його, позбавив спокою. Але коли остаточно потепліло і з Дніпра потягнуло свіжим вітерцем, коли весело защебетали пташки, а сам Микитин Ріг зазеленів, зацвів і запах усіма солодкими ароматами весни, Данило знову поїхав до Тихого Яру.
У зимівник хлопець явився напередодні Великодня. Ярина зустріла його холодно. Дівчина помітила дивну поведінку Данила ще у минулий його приїзд і мимоволі замислилася про причини. Ярина не вважала себе красунею, яка може бути предметом уваги з боку такого привабливого парубка, як Данило! Тому й вирішила, що хлопець над нею жартує. А це вже зачіпало її гордість!
Великдень минув, як і належить: усі з великим апетитом розговілися пасками і яйцями, хоч і не освяченими, оскільки на багато миль навколо не було жодної церкви. Але Данилові свято було не в радість, тому що Ярина не сиділа вдома, віддаючи перевагу товариству Олени.
У понеділок Світлої седмиці Степан, Уляна і Лаврін пішли в гості до сусідів, прихопивши з собою Данила. Так здавна у них повелосяпо черзі влаштовувати застілля на свята. Яринка, розсудивши, що зі старшими буде нудно, залишилася вдома. Трохи прибравши в хаті, дівчина побігла по воду.
День був по-літньому теплим. У зимівнику було тихо, і тільки в поблизькому лісі мелодійно щебетали іволги. Яринка з задоволенням слухала їхній спів, раділа весні і, мало не підстрибуючи, йшла до криниці. «Ой! А де ж відро?»здивувалася вона, побачивши, що відро, яким набирали воду, зникло з журавля.
Яринко!
Дівчина озирнуласяза її спиною стояв Данило з тим самим відром у руці, до краю повним води, з явним наміром облити її. Ярина не встигла відскочити, як він зробив швидкий рухі дівчина стала мокра з голови до ніг. Вона розгублено стояла, кумедно розкинувши руки, уривчасто дихаючи, кліпаючи мокрими віями й оглядаючи себе: сорочка з тонкого і дорогого полотна, надіта ради свята, митю намокла й щільно обліпила тіло. Та ще мокра тканина стала майже прозорою, нескромно виставляючи напоказ груди дівчини.
Ух, ти! Недарма обливусе одно, що роздягнув! усміхнувся Данило, очі його загорілися, і він безсоромно почав розглядати її груди.
Безстидник! заволала Ярина і, закрившись руками, побігла геть. Данило весело розреготався і кинувся навздогін.
Стій, Яринко! Не сердься! Ну, що поганого в тому, що водою облив? Адже я зовсім не в тебе цілився, так що годі й ображатися. Ось краще візьми, накинь, а то ще застудишся, промовив хлопець, знімаючи свій ошатний кунтуш і накидаючи дівчині на плечі. Та ще й обійняв її так, щоб вона не змогла втекти! Яринка люто зиркнула на Данила, а той не зводив із неї погляду і лагідно, і в той же час пустотливо всміхався.