Приїхавши у Тихий Яр, Петро чесно розповів усі подробиці цієї трагедії хрещеникам і Воробенкам, розуміючи, що має бути відвертим, бо мусить просити подружжя про послугу. Усі четверо вжахнулися. Особливо моторошно стало Ярині, і вона в сумятті вийшла з хати.
Петро за хрещеницею не пішоввін ще встигне її втішити, а зараз важливіше було поговорити зі Степаном. Набравшись духу, він уже розкрив рота, коли озвалася Уляна.
Степане, ми з тобою що вирішили? Так чого ти сидиш? Піди, дожени її і скажи, що ми з тобою хочемо, щоб вона жила у нас! наказала Уляна. У тебе це краще вийде, ніж у мене. Так! зухвало вигукнула вона, повертаючись до сторопілого Петра, коли Степан побіг слідом за Яриною. Ми вже давно вирішили, що не віддамо Яринку дідові. Якщо люди не цінують, що їм Господь дітей посилає, тож нехай сидять самі, як сичі. А в нас їй добре!
Ярина вийшла за ворота і стояла, не знаючи, куди подітися. У неї в голові не вкладався жорстокий учинок діда. «Хоч вони обоє й намагалися нас убити, хоч і скоїли гріх, але нехай Бог був би їм суддею», думала вона.
Яриночко!
Дівчина озирнуласядо неї підходив Степан. Він із тривогою поглянув на її сумне обличчя, трохи помовчав, а потім запитав:
Ти, напевно, тепер повернешся до діда?
Доведеться повертатися, дядечку. Він, швидше за все, забере нас із Яремою. І якщо брат іще може відмовитися, то мені доведеться повернутися.
А тобі самій хочеться повертатися?
Ні, але я не можу й далі обтяжувати вас, коли вдома мені вже нічого не загрожує,промовила Ярина.
Яриночко, донечко, що ти за дурниці говориш?! Чим ти нас обтяжуєш? Я тебе Христом Богом прошуне повертайся до діда! Краще залишайся жити з нами. Подумай, що за життя у тебе буде з такою жорстокою людиною, хоч він тобі й рідний дід? А для нас з Уляною ти дочкою стала, такою, про яку ми завжди мріяли, із хвилюванням говорив Степан. І твій хрещений не стане заперечувати! Зважуйся, Яриночко!
Ярина подивилася Степанові в очіу них було стільки любові й тепла, що в неї сльози на очі навернулися.
Дядечку, так я справді вам потрібна і не заважатиму? запитала вона, усе ще не вірячи його словам.
Замість відповіді Степан поривчасто обняв її, а Яринка притулилася до нього, наче до рідного батька.
Звичайно потрібна, донечко, промовив він, цілуючи її в маківку. Ходімо! Чого тут стояти?! Скажемо Петрові, що ти не проти залишитися в нас.
Про це своє перше самостійне рішення Яринка ніколи не пошкодувала. А коли Олена дізналася, що її подружка залишиться у зимівнику назавжди, то і зраділа, і пошкодувала її. Адже дівчина розуміла, що тут вони можуть досидітися в дівках до сивих кіс, бо де в степах знайти нареченого, коли на багато миль навколо з женихів лише дід Лаврін, та й той старий?! Проте дівчина промовчала, знаючи гордовитий норов Яринки і не бажаючи з нею сваритися.
Щоправда, згодом Олена почала помічати, що її старші брати Ілля та Кирило все частіше трапляються їм із Яриною на шляху. При цьому обидва намагаються привернути Яринчину увагу. Олена зрозуміла, що братам подобається її подружка, і з одного боку, щиро пораділа за неї, а з другого, їй стало сумноа де ж її кохання? Але з кожним днем вони вчотирьох охочіше проводили час разом, що вносило приємну різноманітність у їхнє рутинне життяюність і жага веселощів брали своє.
Однак це насторожило Степанавін був ще не готовий сприйняти, що названа дочка, виявляється, підростає і перетворюється на красуню-дівчину, яка має право на чоловічу увагу. І Степан навіть почав підглядати за ними, але коли переконався, що нічого поганого в їхніх посиденьках немає, заспокоївся.
Яринка остаточно вписалася в степове життяїї більше не бентежило усамітнення зимівника, менше гнітила розлука з братом і хрещеним. Часто Степан брав її з собою, коли обїжджав свою пасіку або вигони, де паслася їхня з Миськом худоба. Яринці подобалися ці поїздкиїї вражав дикий степ. Верхи на Промінчику дівчина піднімалася на високі, бозна-коли і ким насипані кургани і з їхніх вершин оглядала безкраїй жовтувато-зелений степ із манливими блакитними далями, який ряснів різнобарвними плямами квітучих трав та сріблився ковилою, вдихала розпечене повітря, просякнуте ароматами полину. А в недосяжній блакиті над усім цим буянням велично ширяли степові орли і луні у пошуках здобичі. Часто самотність степу порушували жваві стада сайгаків або тарпанів. Особливо кумедними Ярині здавалися сайгакиніс у цих кіз нагадував роздутий хоботок із округлими ніздрями, і тому їхні морди здавалися горбатими. І через такі мордочки сайгаки паслися задкуючи. Зустрівши стадо тих або тих, Степан завжди когось підстрелювавмясо цих тварин було дуже смачним. Але особливо лютував Воробенко на жеребців тарпанів, безжально їх відстрілюючи, тарпани частенько нападали на домашніх жеребців, загризали їх і відводили в степ усіх кобил.
А ще Яринці подобалося їздити до Лавріна в його самітницький бурдюг. Хоча, уперше побачивши це житло, вона була враженастарий викопав у землі яму, поставив стіни з лози, обмазав їх глиною, навалив навколо них землі, настелив дах із очерету й отримав цілком зручне житло. А всередині було ще простішелавка, крихітний стіл, довга скриня для одягу, яка слугувала ліжком, і піч-кабиця для приготування їжі. Але незважаючи на убогість свого житла, старий був гостинним господарем.
Так минуло літо 1651 року.
Одного дня наприкінці вересня Ярина з Уляною сиділи вдома, коли до них завітала незнайома Яринці жінка. Побачивши її, Уляна аж підскочила і кинулася її обнімати.
Боже мій, Галочко! Невже погостювати приїхала? питала тітка. Ярина пригадала, що ця Галядочка одного з сусідів і Данилова приятелька дитинства. Балакуча Уляна часто розповідала їй про дитинство та юність небожа, тому дівчина знала, що ця Галя дуже подобалася Данилові, та так сильно, що він заміж її кликав, але вона йому відмовила. Дивлячись на гостю, Ярина почала розуміти, чому вона подобалася хлопцевіГаля була висока, ставна, гарна. Тільки погляд її був хижий і видавав корисливу та недобру людину.
Та овдовіла ж я, тітонько, відповіла Галя і гірко розплакалася, розповідаючи, що навесні її чоловік загинув у сутичці з поляками, і вона змушена була повернутися до батьків із двома маленькими синами, бо жити їй стало ні на що.
А ще Галя розповіла, що ляхи порубали козаків десь під Берестечком і пішли війною по Україні, спалюючи, грабуючи і вбиваючи всіх на своєму шляху, не шкодуючи ні малого, ні старого. І село, де вона жила, теж знищено. Литовці спалили Київ; а народ піднявся проти ляхів ще завзятіше, ніж у 1648 році. І такі в Україні страшні часи настали, що люди тікають світ за очі! Улянка слухала ці страшні новини, хрестилася і від душі жаліла нещасну вдову.
Ой, а це хто? здивовано запитала Галя, нарешті помітивши Ярину.
Це Яриночка, наша зі Степаном прийомна дочка, з гордістю відповіла Уляна.
Добре, що ви її до себе взяли, бо гірка була б її доля, байдуже мовила жінка, зиркнувши на Ярину.
Спостерігаючи таке невтішне горе, Ярина піймала себе на думці, що не співчуває жінцінадто вже награно-трагічною виглядала її скорбота. І було щось у цій жінці таке, що викликало настороженість й антипатію. Але Уляна нічого не помічала, а щиро втішала удовицю.
А як Данило? запитала Галя, нарешті переставши хлипати. Чому ти про нього не розповідаєш?
Ох, Данило! Як був минулого року, так досі немає і бозна-коли зявиться. Сумуємо ми за ним сильно! зітхнула Уляна і тут же заметушилася:Боже, а якщо він із козаками на ляхів пішов?! Адже Степан говорив, що його давно на Січі немає! Ще навесні поїхав. О Господи, вбережи його від смерті лютої!
Та Бог з тобою, тітонько! вигукнула Галя, чомусь досадливо скривившись. Живий Данило! Такий, як він, нізащо не загине. Мабуть, воює з козаками. Він же справжній лицар!
Ох, нехай твої слова та Богу у вуха полетять! шморгнувши носом, відповіла Уляна. Укрий його, Пречиста Діво, своїм святим Покровом!
Галочка ще трохи покрутилася і пішла, а Ярина мимоволі задумалася: якщо в Україні такі лиха кояться, то чи не постраждала її родина? «Це все-таки мій рідний дід! Господи, вбережи його від смерті! І Любу, і Настю! Але чому ж Данила досі немає? Невже він загинув? подумала Ярина і злякалася цієї думки. Відведи і заступи, Боже, таке горе і від нього, і від тітки з дядьком! Спаси і вбережи Данила! Хоча такий, як він, навряд чи загиненадто вже він обережний і спритний!» Але її душу охопила тривога за Данила, а серце стислося від досі незнаної щемливої тугизгадалося, як він заступився за неї в корчмі, як вони разом їхали у зимівник.