Я помітила, що стала уникати кімнат, з яких видно замок, але все одно знала, що він там. І в ньому живуть люди, які дихають памяттю про Вілла. Іноді мені ставало цікаво: що з ними тепер? Коли я була в Парижі, мені передали листа від місіс Трейнор, у якому вона офіційно дякувала мені за все, що я зробила для її сина. «Я знаю, Ви зробили все, що могли», писала вона. Більше я про них нічого не знала. Уся їхня родина стала для мене примарними залишками часів, які я не мала сил згадувати. Нашу вулицю накривало тінню від замку на декілька годин щодня, і для мене присутність Трейнорів стала ніби якимсь докором.
За два тижні після мого приїзду я помітила, що тато з мамою перестали ходити на місцеві зустрічі.
Сьогодні ж вівторок? запитала я на третій тиждень, коли ми сиділи за вечерею. Хіба ви не мали б уже піти?
Вони глянули одне на одного.
А, ну ні. Нам і тут непогано, сказав тато, жуючи свою свинину.
Та я можу й сама побути, нічого страшного, кажу. Мені вже набагато краще. Я абсолютно не проти подивитися телевізор. Потай від інших я давно хотіла просто посидіти без чийогось нагляду. Відтоді, як я приїхала, мене жодного разу не полишали саму більш як на півгодини. Правда. Ідіть і розважтеся трохи. Я в нормі.
Ми ми просто не хочемо туди більше ходити, сказала мама, роздивляючись картоплину, яку різала.
Люди різне говорять. Про те, що сталося. Тато смикнув плечима. Так що скінчилося тим, що нам простіше не ходити туди.
На цілих шість хвилин запала тиша.
Були й більш конкретні нагадування про моє минуле життя. Нагадування, одягнені в штани для бігу в обтяжку з тканини з особливими вологовідвідними властивостями.
Коли четвертий ранок поспіль Патрік пробіг повз наш будинок, я здогадалася, що це не випадково. Першого дня, почувши його голос, я прошкутильгала до вікна та глянула крізь завіси. Онде він, унизу, розтягує сухожилля, розмовляючи з якоюсь блондинкою. Волосся в неї зібране у хвостик, сама одягнена в лайкру гарно дібраних відтінківодяг сидить на ній так щільно, що неважко побачити, чим саме вона снідала. Вони були як двоє олімпійців, що пропустили змагання з бобслею.
Я відступила трохи від вікна, щоб він не побачив мене, якщо раптом гляне вгору. За мить вони попрямували далірівні спини, пружні ноги. Просто пара блискучих бірюзових поні, запряжених у карету.
Два дні по тому я саме вдягалася, коли знов їх почула. Патрік щось голосно розповідав про вуглеводне навантаження, а його дівчина підозріло глянула на дімначе її саму дивувало, що вони вже вдруге зупиняються на одному й тому самому місці.
На третій день, коли вони прибігли, я була у вітальні з дідусем.
Треба потренувати прискорення, голосно запропонував Патрік. Давай біжи до третього стовпа, а я засікатиму час! Інтервалдві хвилин! Марш!
Дідусь промовисто закотив очі.
Він що, робить таке щодня відтоді, як я приїхала?
Очі дідуся закотилися чи не в потилицю.
Я крізь штори дивилася, як Патрік стоїть, уважно вдивляючись у таймер, у найкращій позі просто перед моїм вікном. На ньому чорна флісова кофта на блискавці та добре дібрані лайкрові шорти. Я стояла в декількох футах від нього, з іншого боку штори, дивилась і тихо дивувалася тому, як цей чоловік міг бути тим, кого я довго, як я думала, кохала.
Давай, давай! кричав він, підвівши погляд від таймера.
Дівчина, як слухняний пес, торкнулася стовпа коло нього та чкурнула назад.
Сорок дві і тридцять вісім! оголосив він схвально, коли вона повернулася, важко дихаючи. Думаю, ти могла б іще на півсекунди краще.
Це для тебе шоу. До кімнати ввійшла мама з двома кухлями.
Та я здогадалася.
У супермаркеті я бачила його матірвона спитала, чи повернулася ти, і я їй сказала. І не дивися так на менея не змогла б їй збрехати. А в отієї,вона кивнула в бік вікна, цицьки несправжні. Про це весь Стортфолд говорить. Кажу тобі, на них можна дві чашки чаю поставити. Вона зупинилася біля мене. Знаєш, вони заручені.
Я думала, ця новина мала б мене боляче вжалити. Але я сприйняла це на диво спокійно.
Ну вони наче добре підходять одне одному.
Мама ще трохи постояла коло вікна, дивлячись на Патріка.
Він непоганий хлопець, Лу. Просто просто ти змінилася. Вона дала мені кухоль і відвернулася.
Нарешті одного ранку, коли він закінчував віджимання на тротуарі коло мого дому, я відчинила двері й вийшла на вулицю. Спершись на ґанок, я склала руки на грудях і почала пильно дивитися на нього, аж доки він підвів на мене погляд.
Не варто тут надовго зупинятисясусідський собака ретельно оберігає цю частину тротуару.
Лу! вигукнув він так, наче я була останньою людиною, яку можна було побачити на ґанку мого власного будинку, де він бував гостем декілька разів на тиждень протягом семи років. Для мене сюрприз побачити тебе тут. Я ж думав, ти вирушила завойовувати великий світ!
Його наречена, що віджималася поруч, підвела очі та швидко знов їх опустила. Її сідниці напружилися ще більшехоча, може, це мені здалося. Вгорувниз, вгорувниз. Усе її тіло шалено підскакувало. Я навіть почала хвилюватися за її груди.
Він схопився на ноги.
Це Керолайн, моя наречена. Він уважно на мене подивився, очікуючи реакції.Ми готуємося до наступної «Залізної людини». Уже удвох брали участь.
Це так романтично, зауважила я.
Ну, ми з Керолайн вважаємо, що приємно робити щось разом.
Я бачу, кажу. І у вас обох бірюзові лайкрові костюми!
Ну, це наш командний колір.
Запала коротка тиша.
Вперед, командо! Я скинула в повітря кулак.
Керолайн теж звелася на ноги й почала розтягувати мязи стегна, згинаючи ногу, наче лелека. Мені від неї дістався кивокмінімум увічливості в такій ситуації.
А ти схудла, сказав він.
Ну, мабуть. Крапельниця з фізрозчиномнепогана дієта.
Я чув, що що в тебе стався нещасний випадок. Він співчутливо схилив голову.
Новини швидко ширяться.
У будь-якому разі, добре, що ти в нормі.Він шморгнув носом і глянув униз по вулиці.Тобі, мабуть, нелегко було цей рік. Ну, все те, що тобі довелося пережити
А ось і воно. Я намагалася дихати. Керолайн абсолютно відмовилася на мене дивитися, приділяючи всю увагу розтягуванню.
Ну що ж, вітаю з весіллям.
Він гордо глянув на свою майбутню дружину, милуючись її сильною ногою.
Знаєш, як кажуть, одразу розумієш, коли час настає.Його усмішка виказувала якусь нещиру спробу виправдатися. Це мене й добило.
Ну звісно. Сподіваюся, ти відклав досить грошей на весілляце ж недешево.
Вони обоє глянули на мене.
А що там із мою історією, яку ти продав у газети? Тобі добре заплатили, Пате? Пару тисяч, не менше? Тріні так і не вдалося дізнатися, скільки саме. Думаю, за смерть Вілла точно можна купити кілька красивих костюмів із лайкри, так?
Керолайн кинула на нього такий погляд, що я зрозуміла: цю частину своєї історії він ще не розповідав.
Він подивився на мене, і на його щоках почали наливатися дві червоні плями.
Я не маю ніякого стосунку до цього.
О, ну звичайно ж, ні. Ну, приємно було тебе побачити, Пате. Щасти тобі з весіллям, Керолайн! Ти точно будеш най найсильнішою нареченою в місті.
Я розвернулась і повільно зайшла в дім. Зачинила двері, сперлась на них спиною. Серце колотилось об груди. Я так і стояла, аж доки не переконалася, що вони побігли далі.
Виродок, сказав дідусь, коли я прошкутильгала у вітальню. Потім знов кинув нищівний погляд у вікно. Виродок. І захихотів.
Я дивилась на нього і раптом сама почала сміятись. Уперше за останній час.
То як, вирішила, що робитимеш далі? Коли тобі покращає?
Я лежала на ліжку. Тріна телефонувала з коледжувона чекала на Тома, поки той у футбольному гуртку. Наді мною на стелі розкинулося ціле сузіря з блискучих наліпок Томасаїх, мабуть, тепер і не прибрати без доброї половини самої стелі.
Ще ні.
Але ж треба щось робити. Не можна просто відсиджувати зад цілу вічність.
Я і не відсиджую зад. І моє стегно ще болить. Фізіотерапевт каже, що краще лежати якомога більше.