Втім більшість люду оминала торгові ряди, кваплячись до високих помостів, спеціально зведених для знаті, щоб зручніше було спостерігати турнір. Такі бої були популярними здавна. Але з заходу дмухали нові віяння, і нині турніри стали більш шляхетними, витонченими та показовими. У них брало участь здебільшого боярство, проте бувало, що й прості люди сходилися лава на лаву.
Юрій, їдучи у санях, із задоволенням оглядав це свято життя та веселощів. І з іще більшим задоволенням слухав побажання всіляких благ, які йому услід кричали містяни. А доїхавши до торжища, наказав зупинитися, бажаючи пішки пройтися торговими рядами.
Офка їхала з Юрієм, і її персикові щічки раз у раз рожевіли від щастя. Особливо коли вона зустрічалася з веселим поглядом чоловікових синіх очей. «Якби він завжди був такий ніжний і пристрасний, як сьогодні вночі, думала вона. Якби ж то ніколи не дивився на жодну іншу жінку! Може, тому Господь карає нас безпліддям, бо ми постійно сваримося, а він грішить із чужими жінками? Ох, якби ж то я народила йому сина!»
Офка вже й сама не могла визначитися: кохає вона чоловіка чи ненавидить. У ті години, які він проводив з нею у ліжку, вона почувалася найщасливішою серед смертних. Але коли Юрій ішов від неї, дражнив чи підштрикував побожністю, нехтував її товариством, Офка люто ненавиділа його. От сьогодні він провів із нею весь ранок, але вже надвечір знову знехтує, затіявши якусь розвагу з боярами й залишивши її нудьгувати.
Юрій допоміг дружині вибратися з саней та повів її торговими рядами, ледь не лопаючись від самовдоволення, бо всі йому кланялися, а жінки проводжали захопленими поглядами. Хай там як, але володимирці любили свого молодого та вродливого короля, вибачаючи йому гріховні витівки та гонор.
Неквапно Юрій з Офкою дійшли до ристалища, де всілися у крісла на спеціально збудованому помості. Навколо розташувався їхній почет, який мусив стояти. Ледь королівське подружжя всілося, як засурмили сурми і всі, хто не встиг наловити ґав у торгових рядах, кинулися до ристалища, щоб не пропустити початок, коли учасники урочисто проїжджають перед королем з королевою.
Юрій любив турніри більше за полювання. Останнє, усупереч поширеній серед монархів традиції, було для нього радше неприємним обовязком, ніж задоволенням. Зате отакі побоїща О, тут душа Юрія співала! Юним він охоче брав у них участь, але згодом мусив відмовитися через ризик покалічитися або загинути. Тому коли після герольда та суддів, які урочисто пройшли першими, потягнулася вервечка вершниківучасників турніру, король подався вперед, щоб краще їх роздивитися. За звичаєм, у перший день билися зовсім юні хлопці. Юрій уважно оглядав кожного з них, придивлявся до гербів, намальованих на щитах, відчуваючи ту заздрість, яку відчуває дитина, бачачи цікаву іграшку у приятеля. Більшість цих гербів були йому знайомі. Але серед останніх вершників їхав молодий хлопець, на чийому щиті був незнайомий герб: три срібних вруби на червоному полі щита, над нимизолотий шолом зі срібним наметом та двома срібними колами з червоними серединами, з яких виникав срібний пес з червоним язиком у нашоломнику.
А чий це син? мимоволі вигукнув Юрій. Вершник його зацікавив тим, що попри зовсім юне миловиде личко впевнено і гордовито сидів у сідлі та мав такий вигляд, наче з пелюшок брав участь у турнірах.
Та Остап, середній син боярина Івана з Княгиничів, твого нового судді, пролунало над вухом.
Піднявши голову, Юрій побачив Дедька, який височів над ним, мов могутній столітній дуб. Сам Дмитро похмуро оглядав молодих бояр, і в його очах чомусь світилася лють. Мабуть, тому, що він не мав синів, а всі небожі загинули, і ця обставина неабияк гнітила старого.
А! протягнув Юрій, стежачи за Осташком.
Хлопець проїхав у кінець ристалища, де до нього підбігла дівоча фігурка у червоній шубці. Юрієві погано було видно обличчя дівчини, зате він чудово бачив, як вона щось палко говорила Остапові, а той наче її заспокоював, а потім нахилився, поцілував у лоба та квапливо поїхав геть. Загадкова дівчина понуро пішла до помосту. І коли вона підійшла ближче, Юрій упізнав Ксеню. «О, знову вона! Це ж треба, які в неї ніжні стосунки з братом!»подумав він.
Учасників поділили на два загони, і коли герольд оголосив правила бою, вони розїхалися в різні кінці ристалищаїм належало вибити свого суперника списом із сідла. Але задля зменшення випадків каліцтва, а іноді й смерті, на списи одягали спеціальні наконечники у вигляді «коронки». Також суворо заборонялося бити списом в обличчя або цілити в суперника уламком списа.
Засурмили сурми, і юні бояри зрушили коней, набираючи розгін. Усе ристалище завмерло у передчутті, і в цій тиші добре було чутно, як гупотять копита по мерзлій, засипаній піском землі, щоб коні не послизнулися. Аж раптом тишу розірвав гуркіт обладунків та тріск зламаних списівхтось вилетів із сідла, а хтось, всидівши, лише зламав спис. Тих, хто впав, забрала челядь, і хлопці знову вишикувалися у два ряди по різні кінці ристалища. За правилами, збиватися вони могли дванадцять разів, після чого починалася найцікавіша частинаусі, хто всидів у сідлі, збивалися вже парами.
З певним вдоволенням Юрій відмітив, що Осташко всидів у сідлі, лише зламавши чотири списи. Учасники кинули жереб, розбившись на пари, і слуги почали встановлювати барєр, уздовж якого мали б рухатися два суперники. Під час цієї невеличкої перерви глядачі вешталися ристалищем, а дехто з заповзятливих торгівців прибіг з барильцями медудень був морозним, і охочих зігрітися було вдосталь.
Знову засурмили сурми, і глядачі швидко очистили ристалище, займаючи місця, щоб, Боже збав, нічого не прогледіти. Суперники виїжджали парами, збивалися, знову виїжджали супроти нового суперника, доки не залишилося двоє найстійкіших лицарів.
Подобається мені цей хлопець! захоплено мовив Юрій до Офки.
Який? не зрозуміла жінка, бо неуважно стежила за перебігом турніру.
Осташко, син Яцьковича. Дивись, який молодець! Жодного разу не вилетів з сідла! Але подивимося, як він устоїть супроти Данила з Бужковичівто сильний суперник. Але готовий побитися об заклад на сотню денаріїв, що Осташко втре йому часнику! захоплено говорив Юрій, коли відчув на собі погляд.
Повернувши голову, король побачив Яцьковича, який сяяв від задоволення, що хвалять його сина. Поруч із ним стояла насуплена Ірина, з тривогою стежачи за сином і не звертаючи уваги на слова короля. Іван потайки дозволив Осташкові взяти участь у турнірі, хоча знав, що дружина розгнівається. А от Ходко із заздрістю спостерігав за старшим братом, мріючи теж отримати колись від тата такі блискучі обладунки та взяти участь у турнірі. Поруч із ним переминалася з ноги на ногу Ксенія, переживаючи за брата.
Іван щиро радів успіху свого хлопчика, і водночас його серце завмирало від тривогичи впорається Остап? Чи не покалічиться в останньому бою?
Знову засурмили сурми, і в усіх Яцьковичів похололи серця. Осташко та Данило зрушили коней, а глядачі завмерли в очікуванні. Момент дійсно був величнийдва граційних вершники, чиї обладунки сяяли в промінні зимового сонця, мчали назустріч один одному на прекрасних конях, вкритих шитими золотом попонах, виставивши вперед списи.
Митьі Данило поцілив Осташкові в груди, однак не зламав об нього спис. Туге древко спрацювало як важіль, через що Данило, до того ж зачеплений Остаповим списом, вилетів із сідла та залишився лежати горілиць, вочевидь знепритомнівши від сильного удару об землю. Осташко всидів. Але так нервувався, що не усвідомив своєї перемоги і проскакав аж до кінця майданчика, де нарешті зупинився, отетеріло озираючись.
Ристалище вибухнуло оглушливим ревомпростолюдини підбігли до Осташка, оточили його, голосно висловлюючи своє захоплення.
Дякую тобі, Боже, що він не покалічився! видихнула Ірина, спостерігаючи, як оточений радісною юрбою син підїжджає до королівського помосту.
Усе ж таки треба було закластися на сто денаріїв, весело сказав Юрій Офці. Ходімо нагороджувати нашого переможця. Присягаюся, із цього хлопчини вийде найкращий в усій Русі лицар!
Офка з Юрієм спустилися з помосту та чинно наблизилися до Осташка, який уже спішився та схилився у шанобливому поклоні перед подружжям. Юрій у найпишномовніших висловах привітав хлопця з перемогою та вручив йому дорогу нагородудвох мисливських соколів. А Офка, стримано привітавши, винагородила хлопця тим, що привязала до його передпліччя свою стрічку. За звичаєм, окрім цих подарунків, Осташкові діставався кінь та обладунки Данила. Щоправда, останній мав право їх викупити.