Моя милостива найясніша королево, ця стрічканайцінніша винагорода, яку я коли-небудь отримував чи отримаю у своєму житті! вигукнув розчулений Осташко, червоніючи від задоволення, бо на помості побачив схвильоване обличчя матері. Однак її очі сяяли не гнівом, а радістю та гордістю.
Король із королевою пішли. А Осташко попрямував до намету перевдягатися. Тільки зараз він відчув, як сильно втомився і як тремтять ноги та руки. А ті місця, куди суперники влучили списами, починають боліти. Коли слуга допомагав Осташкові знімати обладунки, до намету вбігла Ксенія.
Дякувати Богові, ти цілий, Осташку! викрикнула дівчина. Ми з мамою душею перетліли від тривоги за тебе. А татові сьогодні дістанеться на горіхи! Але я однаково радію за тебе! Ти такий молодець! Такий, такий Ах, братику! Я пишаюся тобою! і Ксеня обняла брата, так міцно притискаючи до себе, що він зойкнув.
Що таке? одразу стривожилася дівчина. Ти поранений?
Ні, це забої, сестричко, пояснив Осташко, знімаючи сорочку та оглядаючи груди, на яких потроху наливалися нездоровим багрянцем ті місця, у які поцілили списом. Ох, і в бік влучили!
Господи Боже! Який страшний забій! Ти хоч мамі не показуй! От навіщо король затіяв цей турнір? Яка жорстока забава! Хіба королю війни мало, що треба ще в мирний час калічити своїх воїнів? обурювалася Ксенія, з жалістю роздивляючись торс брата. Що? здивувалася вона, бо брат спочатку виразно на неї дивився, а потім безцеремонно тицьнув у бік, змушуючи замовкнути.
Озирнувшись, Ксеня ніс до носа зіткнулася з королем. Почервоніла, винувато дивлячись на володаря. Але Юрій їй і слова не сказав. Натомість уважно оглянув Остапа та заговорив:
Синці зійдуть. Та й тобі, хлопче, не звикати до них, чи не так? Занадто ти вправний у бою для своїх юних літ! Де ти навчився так добре битися?
Усього, що вмію, мене навчив тато, скромно відповів Остап.
А чи брав ти колись участь у турнірі?
Ні, це мій перший бій. Саме тому моя сестричка так стривожилася. Ми з дитинства дуже дружні з нею, виправдовував сестру Остап.
Отже, перший бій, і вже така вправність, задумливо мовив Юрій. А чи не хотів би ти служити моїм гри`днем?
Це для мене буде велика честь, ваша величносте, якщо я Осташко аж задихнувся від захоплення, віддано дивлячись на короля і не знаючи, як ще можна подякувати за таку милість.
Тож так тому й бути! задоволено усміхнувся Юрій.
Цієї миті до намету ввірвалася Ірина. Недбало вклонилася королю та кинулася до сина. Стурбовано оглянувши його, накинула на плечі шубу, щоб він не застудив розпалене після бою тіло. Жінка раз у раз косувала на короля, не сміючи при ньому висловити своє обурення чи ремство. Тому Юрій, мовивши до Ксені: «Гадаю, нам варто піти», простягнув їй руку. Не вагаючись, дівчина вклала долоньку в руку короля та вийшла з ним із намету.
Хіба ввічливо давати королю руку у рукавиці? украдливо запитав Юрій.
А що таке? здивувалася Ксеня. Холодно, і в мене руки змерзнуть!
Юрій, скинувши соболиною бровою, осміхнувся. Ксеня зашарілася та, знявши рукавицю, знову простягнула королю ручку. Юрій узяв її руку обома долонями, пестливо обмацав її прохолодні пальчики.
Скільки тобі років, Ксеню? запитав він.
Шістнадцять.
А чого ж ти така зухвала та гонорова? У такому віці дівиці належить бути слухняною та покірливою.
Хіба? здивувалася дівчина. Але ж холодно і затнулася, бо Юрій захихотів.
«Ох, яке ж воно ще дурне дитя!»думав він, роздивляючись Ксеню. Її щічки та носик почервоніли від морозу, але загалом вона мала дуже милий вигляд у шапочці з хутра куниці та шубці, підбитій червоним сукном. «Дитя, а вже таке звабливе», відзначив Юрій, ласо оглядаючи спокусливі губи дівчини.
Я, мабуть, піду, несподівано заявила Ксенія.
Я не дозволяв тобі йти.
Але в мене ноги змерзли! обурилася вона.
Юрій не витримав і зареготав.
Що тут смішного? образилася Ксеня, коли з шатра вийшла Ірина.
Юрій мусив стулити пельку і приязно заговорив з бояринею. Похвалив Осташка та повідомив, що хоче взяти його у свій почет. А в перспективі було б непогано, якби й Ксеня почала служити королеві.
Для моїх дітей це буде велика честь, ваша величносте, а для нас з чоловіком велика радість, що наші діти служитимуть вам, задоволено сказала Ірина. Але от Ксенія невдовзі вийде заміж за
Знаю, Роман розповідав мені. Не думаю, що він заперечуватиме, урвав її Юрій. Наша величність бажає бачити всю твою родину у нас на службі.
На це Ірина шанобливо вклонилася та квапливо подякувала, і король пішов геть. А Ксеня замислилася: нарешті до неї дійшло, що король приділив їй забагато уваги. Та й дивився на неї так, наче зїсти хотів. «Краще б на мене так Роман дивився», засмучено подумала дівчина, бо увага короля зовсім не потішила.
Розділ IVПастка
Ти щасливіший, маркізе, за мене.
Немає рівних твоїй нареченій!
Якщо, мій васале, ти вірний мені,
залиш мене разом із нею.
Пізнього суботнього вечора король Юрій сидів у тій самій горниці, де в понеділок розмовляв із Дедьком. З його думок не йшла Ксеня. За цей бурхливий та веселий тиждень він часто бачився з дівчиною, базікав з нею і навіть потанцював. І кожна така зустріч залишала на серці слід, породжуючи гріховне бажання. Юрій нічого не міг із собою вдіятище ніколи жодна жінка не викликала в нього такого пристрасного жадання, як ця дурненька дівчинка. І з кожним днем він дедалі більше мріяв про неї. Юрій не розумів (або не бажав визнавати), що Ксеня стає для нього пасткою. Солодкою, одурманливою, згубною пасткою. Адже зазіхнути на неї означає здобути непримиренних ворогів в особі вірних Яцьковича та Даниловича. Але в Юрія не залишилося жодного доводу розуму, лише пянка чуттєвість, розбавлена трунком брудної хоті. Він підвівся та, прочинивши двері, наказав отрокові: «Поклич до мене Романа!»
Хлопець побіг, а Юрій від нетерпіння заходив кімнатою. А потім зупинився біля вікна, задумливо дивлячись у непроглядну темряву зимової ночі. Із задуми його вирвав голос:
Ваша величність кликали мене?
Так, Романе, маю до тебе справу, не озираючись, мовив Юрій. Тобі не подобається твоя наречена, чи не так? запитав він і різко озирнувся.
У світлі свічок було добре видно, що питання застало хлопця зненацька й спантеличило. Тому Роман не додумався збрехати, а чесно зізнався:
Так, ваша величносте, я кохаю іншу.
І батько тебе примусив узяти шлюб із Ксенею? ще більш украдливо запитав Юрій, здогадавшись про підспідок цієї справи.
Так.
Король пройшовся кімнатою, щось обмірковуючи, а потім зупинився навпроти Романа та, чіпко дивлячись йому в очі, вкрадливо заговорив:
Хочеш, я дам тобі кілька селищ і грошей, а ти візьмеш шлюб із коханою дівчиною?
У Романа аж щелепа відвисла. Він отетеріло дивився на короля та кліпав довгими віями.
Але чому? нарешті видихнув хлопець. Чому ваша величність так клопочеться про мене, недостойного?
Тому що мені сподобалася твоя наречена, і я хочу, щоб завтра ввечері ти привів її до мене, незворушно пояснив Юрій.
Роман почервонів. І в його очах промайнуло обурення, але одразу згасло.
Ваша величність мусить розуміти, що Ксеня не холопка, а бояришня, і її батько розгублено почав говорити хлопець.
Це вже мій клопіт, урвав його Юрій.
Але як я Я ж не можу їй наказати, мимрив хлопець.
Приведи Ксеню до мене завтра ввечері, повторив Юрій.
Але як я її приведу? майже в розпачі вигукнув Роман. Ваша величносте, якщо Яцькович дізнається, то вбє і мене, і васне подивиться, що ви король. Вона його єдина донька, і він у ній душі не чує. Дорожить більше, ніж синами! Це через її примху він погодився на наш шлюб
Ти хочеш узяти шлюб з коханою жінкою? Тоді подумай, як привести сюди Ксеню так, щоб ніхто не дізнався. Я бажаю цю дівчину, а все інше мене не обходить. І тільки насмій не виконати мій наказповішу та випатраю ще живого! Пішов геть із очей моїх! гаркнув Юрій, утративши терпіння.