З нудьгою Юрій споглядав пари танцівників, коли його зір вихопив з натовпу невисокого зросту дівчину в рожевій сукні. Вона дуже нагадувала ґавеня, бо вертіла головою на всі боки, наче не помічаючи двох хлопців, які настирливо терлися поруч. Ось Юрій потрапив у її поле зору, і дівчина розквітла такою щасливою та ніжною усмішкою, що він мимоволі усміхнувся їй у відповідь. Проте дівчина цього не помітилавона дивилася кудись за його спину. Король озирнувсяза його кріслом переховувався Роман і чи то удавав, чи то справді не помічав, як ця дівчина на нього дивиться.
Романе, неголосно гукнув Юрій. І коли хлопець нахилився, запитав: Що то за дівчина? Он та, у рожевій сукні. Вона тебе очима їсть, а ти стоїш, мов пень трухлявий, і не бачиш.
І тут король здивовано побачив, як Роман скривився, але швидко опанував себе та ввічливо пояснив:
Це Ксенія, донька боярина Івана Яцьковича з Княгиничів, судді двору вашої величності, і моя наречена.
Он воно як! мимоволі здивувався Юрій. Він уже давно познайомився з боярином, якого так нахвалював відданий Данилович, і визнав його цілком корисною для себе людиною. Проте не знав жодного з його родичів. Отже, тебе вирішили загнуздати, жеребчику мій, паскудненько хихикнув Юрій. Проте немає нічого злого, щоб на добре не вийшло. Познайом мене зі своєю нареченою.
А почав Роман, але затнувся.
Тобі шкода? дорікнув Юрій.
Хлопець зітхнув та попрямував до нареченої. З цікавістю Юрій спостерігав, як Роман підійшов до дівчини, а та аж затремтіла від задоволення. Самозабутньо дивилася на нареченого, з жадібністю ловлячи кожне його слово. А коли Роман простягнув їй руку, занадто квапливо вклала свою долоньку у його і, поки він вів її, не зводила з нього очей.
Коли пара підійшла ближче, Юрій здивовано скинув бровамиКсеня виявилася ще більш гарненькою, ніж він угледів здалеку. Навіть занадто гарненькою! Хоч риси обличчя й не мали якоїсь родзинки чи печатки породи, а носик узагалі був кирпатим, проте разом усе це складало неперевершений образ, який одразу западав у душу, чарував і врізався у память. Особливо вабили очі великі та сірі, вони сяяли, мов рідке срібло. І так наївно дивилися на світ навколо, наче не відали, скільки в ньому зла! А нині, попри присутність короля, ці чудові очі були звернені лише на Романа. Юрія гризнула досада, що ця кралечка до нестями закохана у такого бевзня. Роман грубо осмикнув наречену, і вона нарешті поглянула на короля.
У Юрія аж подих перехопило, коли він зустрівся з Ксенією поглядомвона подивилася на нього, мов на якусь цікавинку, зовсім не переймаючись, що це володар Русі. Для неї єдиним володарем у світі був Роман. Юрій аж губу закусив, спрагло ковзаючи поглядом по обличчю Ксені, плечах, грудях, тонкій талії та спокусливих стегнах, які безсоромно підкреслювала сукня. «Треба ж яка свіженька! Мов духмяний подих весни! Або свіжий вітер, що дмухає у задушливий літній полудень та несе в собі пахощі квітів. Пощастило цьому йолопові он як груди випирають під сукнею! Мабуть, тугі та високі, біліші за сніг, солодкі, мов медові яблучка! Господи, на мою погибель ти наділив жінок грудьми! думав Юрій, відчуваючи, як у тілі прокидається хіть. І чому недоумкам завжди дістаються такі ласі дівки?!»
Мовчання затягнулося, тому Ксеня невимушено усміхнулася королю. Усмішка вийшла пустотливою, і від неї очі дівчини засяяли так, що у Юрія в голові запаморочилося. Але він швидко вгамував себе і вкрадливо заговорив:
Усмішка запалює очі людини, мов свічка. Але твоїм очам, панно, не треба вогню. Вони сяють, бо світло у твоїй душі.
А у душі вашої величності солодкий мед, бо у ласкавості своїй ваша величність звернув увагу на мене, вбогу, чим несказанно втішив, одразу ж невимушено відповіла Ксеня.
Ніщо так не прикрашає жінку, як скромність, манірно відповів на це Юрій. Але твоя нескромність у тому, що ти занадто захоплено дивишся на свого нареченого.
Він мій майбутній чоловік, тож немає гріха в тому, що я захоплююся нареченим, знайшлася дівчина. І Юрій задоволено усміхнувсяйому подобалися дотепні жінки. З такими не занудьгуєш у ліжку після любощів.
І коли ж у вас весілля? поцікавився Юрій, зауваживши, що при цих словах Роман кисло усміхнувся.
У березні.
А чи не хотіла б ти, Ксеніє, служити у почті її величності? досадливо запитав Юрій, бо розмова пішла якось недолуго, а йому хотілося вразити дівчину пишномовністю та дотепністю. Мені любо було б бачити, як нам з її величністю служить щасливе подружжя.
Ні, не замислюючись, відмовилася Ксеня. А потім схаменулася та квапливо додала: Але якщо Роман побажає, то я з радістю
Не побажаю, урвав її Роман.
На це Ксенія лише знизала плечимамовляв, зроблю так, як скажеш, бо твоє слово для мене закон.
Що ж, благослови вас Господь. Потанцюй зі своєю нареченою, Романе, не гоже їй нудьгувати, наказав Юрій. Я обійдуся без тебе! запевнив він, бо хлопець уже зібрався відмовлятися.
Роман із Ксенією відкланялися та пішли геть. А Юрій дивився їм услід та спостерігав, як попеляста коса Ксені танцює за її спиною, спокусливо торкаючись попереку. «І знадив же мене чорт помітити цю дівку?! Тепер усю ніч із голови не йтиме!»роздратовано подумав він.
Ксеня вперше потрапила на королівський двір. І коли їхала сюди, то страшенно нервувалася. Мати дозволила їй вдягнути омріяну сукню, але на підході до дитинця Ксеню здолала боязкістьа чи не виглядатиме вона як біла ворона серед зграї чорних? Ну то й що, що це нова мода! Може, при дворі усі традицій дотримуються! Але опинившись серед гостей, дівчина заспокоїласякоролева та весь її почет були вдягнені так само. І завдяки цій сукні вона одразу опинилася в центрі уваги, а коли почалися танці, то її запросило декілька хлопців. Ксені дуже хотілося потанцювати, але вона боялася розгнівати Романа. Він усе не зявлявся, і лише випадково вона помітила його поруч із королем. Ксеня так сильно зраділа, що її не вразила увага короля. Ба більше, вона й не замислилася про це. Натомість раділа, що Роман танцює з нею, хоч і за королівським наказом.
Юрій хижо спостерігав за Ксенією та Романом. Його душила заздрість, що хлопець має можливість торкатися тіла дівчини, притискатися до нього в танці. Але у цього дурня такий вираз обличчя, мов це йому у важкість! «Він не кохає її!»зрозумів Юрій.
І що ж ти там таке видивляєшся, мій любий чоловічку? пролунав над вухом мелодійний голос королеви, і Офка граційно опустилася у своє крісло.
За звичаєм, її волосся було приховано білосніжним убрусом, який вигідно підкреслював теплий відтінок її шкіри та трикутну форму обличчя з трохи впалими щоками, темно-малинові уста та сіро-зелені очі. А невеличка діадема, що виблискувала дорогоцінним камінням, надавала Офці царственості. Але Юрія не зворушувала краса дружини, і він холодно мовив:
Видивляюся, чи не втомила ти мого кормильця.
Дедька важко втомити. Сивина в бороді, а біс під ребром. Поглянь, уже третю бояриню у танок веде! усміхнулася Офка. Про що ви говорили з ним перед учтою?
Він дорікав мені, що не слухаюся бояр.
Юрію, ти б дослухався його порад, серйозно мовила дружина. Він ніколи тобі злого не радив.
Він біситься, бо втратив свій вплив при моєму дворі. І це часом не він тебе підіслав?
Ні. Я й сама все бачу.
З-за церковних книжок та диму від ладану? підштрикнув Юрій, знаючи про ревну побожність дружини, яка виросла язичницею.
Офка ображено підібгала губи.
Ну, не дмися! Тобі не личить! Краще усміхнися мені та ходімо танцювати, примирливо запропонував Юрій. Я ж знаю, як ти це любиш! і нахилився до дружини ближче, грайливо зиркнув та зашепотів: А потім підемо у твою опочивальню. Страх як скучив за тобою! і жваво підхопився та повів дружину в танок.
Наступного дня на широкій луці перед Володимиром постало безліч торговельних яток, а дехто розклав свій товар просто на возі. Юрій недаремно наказав винести ярмарок за мури міста, бо зїхалося чимало охочих, і в місті було б тісно.
Володимирці та приїжджі з околиць снували від ятки до ятки, оглядаючи товари. Безліч молоденьких дівчат товклося у ятках, які сяяли намистами з бісеру, дрібних перлів та коралів і де купами лежали дешеві сині, фіолетові, зелені, жовті браслети зі скляних намистин. Дешеві, але всіма улюблені, бо навіть найбідніші дівчата могли дозволити собі ці витвори володимирських майстрів. Поважне жіноцтво чинно прицінювалося до сувоїв заморських шовків і сукон, мотків із золотою тасьмою та стрічками, тонкого льняного полотна та більш цупкого конопляного місцевого виробництва. Дітвора, отримавши від батьків дрібну монетку, жадібно роздивлялася ятки з солодощами. Дитячі очі сяяли, оглядаючи ці багатства, і чимало дітлахів не могло визначитися: пиріжок, пряник чи крендель? Десь іржали коні, яких привели на продаж. Їм вторили вівці, перекрикуючи корів. У рядах зі зброєю теж було людно. Але покупцями тут були переважно бояри чи королівські дружинники.