Є інші способи змусити працювати владу на народ, сказала мені Люба. Не влаштовує щось, то їдь до Києва, збирай людей, мітингуй, вимагай щось від влади, але Новоросіяце міф, створений для того, щоб розбити країну на частини. Невже ти цього не розумієш?
Я не розумів і як доказ нагадав про Майдан, коли загинули люди й нічого не домоглися. Люба багато говорила, доводила, а я не заперечував, лише вислухав її.
Подумай добре над моїми словами, сказала вона на прощання.
Після тієї розмови ми ще не зустрічалися. Я часто бував на блокпостах, допомагав їх споруджувати. Ми наповнювали пропіленові мішки піском і складали їх біля бетонних плит. Дуже не хотілося, щоб Люба побачила мене саме там і знову торкнулася колишньої розмови.
«Ні, не може бути, щоб вона не зрозуміла, що помиляється, запевняв я себе. Ми поклялися бути завжди разом, і так буде».
Після референдуму минуло ще кілька днів, а Люба все ще не зустрілася зі мною.
«Дала час мені на роздуми», вирішив я.
Мені її бракувало. Здавалося б, що мрії про краще життя наближаються, вони вже починають здійснюватися, але повноти щастя не могло бути без моєї коханої.
І я вирішив діяти. Моя задумка схожа на підліткову, але був певен, що спрацює в потрібному напрямку.
Мамо, я сьогодні повернуся пізно, кажу матері і йду з дому.
Тихий, спокійний вечір зустрічає мене прохолодним вітерцем. Напевно, незабаром буде дощ, і це дуже добре, бо не доведеться їхати на дачу поливати городину. Прямую в центр міста, де вечорами у сквериках багато закоханих, а поблизу ятки з квітами продають повітряні кульки, наповнені гелієм.
Можете мені зробити десять кульок сердечками? запитую продавчиню.
Дівчина кидає на мене розуміючий погляд і відраховує десять кульок.
Тільки мені потрібні до них довгі нитки, кажу я.
Зробимо!
І ось я під смішки молоді крокую вулицями з кульками, які підіймаються вгору й висять наді мною рожевою хмаринкою. Зупиняюся під вікнами гуртожитку, де мешкає Люба, відпускаю довжину ниток так, щоб сердечки сягали другого поверху, і чекаю. Помічаю, як відчинилося вікно, з нього простягнута рука хапає за нитку, і кульки зникають у вікні одна за одною. Виглядає Люба, сміється.
Ну ти даєш! Ти ненормальний?
Ага! Ненормальний! Виходь, я чекаю! викрикую їй.
Люба у вікні зникає й за пять хвилин уже поспішає до мене. Від неї приємно пахне парфумами, я цілую її в губи, вбираючи всім своїм єством найприємніший запах яблук.
Дякую! каже вона мені, і в таку мить я ладен не лише небо до її ніг пригорнути, а й підстрибнути до нього.
Тобі сподобався мій подарунок?
Стеля моєї кімнати як рожева хмаринка, уся в сердечках, усміхається вона, і я милуюся маленькими ямочками на щічках.
Ми знаходимо альтанку посеред пятиповерхівок, сидимо там, я пригортаю дівчину до себе й відчуваю, яке воно насправдіщастя. Цілую її уста, очі, шию, руки, шепчу ніжні слова й боюся повернення до розмови про Новоросію. Ми гуляємо вулицями й знову ховаємось у тінь. Я клянусь у вірності й укотре освідчуюсь у коханні.
Я теж тебе люблю, шепоче Люба. Я ніколи нікого так не кохала.
Ми створені одне для одного й завжди будемо разом.
Згодна, але не розумію, як ми будемо разом, коли дивимось у різні боки, каже Люба, і все в мені завмирає. Здається, що я вже й не дихаю. Закохані мають не лише ділити постіль, вони мають дихати одним повітрям, стати частиною одне одного, проживати одне життя на двох. А як бути нам?
Я мовчу, бо розгублений і не знаю, що сказати, я лише впевнений у тому, що ми повинні бути разомі ми будемо, попри всі негаразди.
Ти ж не думаєш, що між нами може стати стіна лише через різні погляди на життя? кажу я після паузи. Часто люди створюють родини й тоді, коли є повною протилежністю одне одному.
То зовсім інше.
Облишмо цю тему, пропоную я. Іноді ситуацію треба просто відпустити, щоб вона розвязалася.
Не впевнена в цьому, сумно каже Люба й просить провести її додому.
Може, ще погуляємо?
Мені завтра вночі на роботу, удень хочу попрати. А коли тобі на зміну? Завтра? питає вона.
Ні,кажу я.
Я не збрехав їй, просто промовчав про те, що з роботи вже звільнився.
Еліна
На зустріч Сашко прийшов з якимось незнайомцем.
Знайомся, це Андрій, сказав він, вони стоять у нашому аеропорту.
Еліна, подала я йому руку, і юнак її потиснув.
Ми сіли на літньому майданчику в кавярні, де вдень зазвичай було мало відвідувачів. Замовили каву та круасани, і, поки чекали замовлення, я поцікавилася, чи не боїться Андрій приїжджати в місто.
Та поки що їздимо по кілька осіб і все нормально. ДАІшники тримаються на своїх місцях, потрошку «доять» водіїв, мусорня стоїть неподалік від сепаратистських блокпостів, от лише не можу спокійно дивитися на ті ганчірки, що розвісили замість українських прапорів, сказав Андрій. Як побачу, одразу руки чешуться, щоб зірвати.
А ніз-з-я! засміялась я.
Ми попили каву, трохи потеревенили, ми з Андрієм обмінялися телефонами, і він побіг у справах.
Чула про арешти, які почалися? стишеним голосом запитав Сашко.
Так. Кажуть, що по блокпостах роздають списки прихильників єдиної України.
І це, на жаль, правда. Є ще неприємна новина.
Кажи вже, не тягни кота за хвіст.
Уночі арештували керівника Луганського осередку «Правого сектора». Тобі треба подбати про свою безпеку.
Почалося! зітхнула я. Трохи подумавши, сказала:Я не буду нікуди тікати з міста. Це моє місто. Крапка.
І готова щось корисне зробити для нього? Сашко уважно дивиться на мене.
Я так і знала, що він приїхав у місто не просто так. Відчула відразу, що зараз щось видасть вагоме.
Звичайно! сказала я. Що ти пропонуєш?
Сашко злегка нахиляє голову й боковим зором дивиться, чи немає поруч зайвих вух. Неподалік сидить молода мама з дівчинкою років семи, вони їдять морозиво. Ще один чоловік пє газовану воду, і більше нікого.
Перше завдання таке: потрібна кров, півлітра, група третя, резус «мінус». Зможеш зробити? Потрібно терміново.
Так, зможу, упевнено відповіла я.
Таке завдання мені здалося трохи дивним. Можливо, це була перевірка? Я не знала, але мала це виконати. На роботі зробити забір крові було надто ризиковано. У такий час ми багато чого не знаємо одне про одного, і я не була впевнена у своїх колегах. Із них я могла довіритися лише Наталці, яка, як і я, була членом «Правого сектора». Ми вирішили, що зробимо забір крові вдома. Донора шукати нам не потрібно: у мене необхідна група крові. Я навіть подумала, що Сашко спеціально назвав саме таку групу крові, бо знав мою й вирішив таким чином мене перевірити. Хоч би там як, я прийшла до Наталки зі шприцами та скляними банками з-під соку. Наталя брала в мене кров, і ми її одразу пакували в стерильні банки й обкладали кубиками льоду з холодильника. Коли все було готово, одразу подзвонила Сашкові, він приїхав і забрав кров.
Зустрінемось о шостій вечора на старому місці,сказав він мені стиха в коридорі.
До вечора я не знаходила собі місця. Обдумувала все до дрібниць. Було зрозуміло, що планується якась підпільна робота, і я була готова до неї. Дуже кортіло спитати, чи насправді хтось потребував крові, чи то була лише перевірка.
Мені було не шкода тих півлітра, бо я майже не відчула нічого, окрім легкого миттєвого кружляння предметів навколо себе, але розуміла, що ставити зайві запитання не маю права.
Прийшла на місце зустрічі раніше на чверть години, і, поки прийшов Сашко, мій шлунок був схожий на акваріум: у ньому булькав десь літр випитої мною газованої води. Він не питав, де я взяла кров, лише сказав скромне «спасибі».
ГУР планує створити мережу розвідувально-диверсійних груп, Сашко одразу ошелешив мене заявою. Бажаєш приєднатися?
Міг би й не питати, відповіла я, ледь стримуючи хвилювання.
Тоді тобі потрібно подбати про безпеку дітей та рідних.
Батьки нікуди не збираються виїжджати, із Солею поговорю, дітей вивезу в безпечне місце.
Як тільки діти будуть вивезені, одразу телефонуй. Група з пяти осіб уже є,сказав він майже пошепки.