Ань. покликав він. Аня, ти що, спиш? запитав він, коли не почув від неї відповіді.
Ні, не сплю, просто плачу. Алекс по її голосу зрозумів, що вона не бреше. Він хотів сказати їй одну важливу думку, яка сформувалася у нього за час їхньої спільної поїздки, але, передумавши, просто сказав:
Ань, досить бухати, ходімо краще в номер.
І з чого ти взяв, що я бухаю? запитала вона. Це ж еліксир кохання, мені Макс так говорив, і я маю намір йому вірити. А, знаєш, краще б я бухала, тим пачее, що вже й нічого. Вона перевернула пляшку догори дномпляшка була порожня.
Ходімо. Алекс підвівся і встав прямо перед нею. Підемо, правда, вже пізно. У нас ще буде більше тисячі кілометрів, щоб поговорити. Він простягнув їй руку і допоміг піднятися. Вони повільно пішли в бік готелю. Щойно вони увійшли в номер, Аня одягнена звалилася на ліжко і одразу заснула. Алекс зняв з неї босоніжки і накрив ковдрою, а сам ліг на диван і теж провалився в сон. Прокинувся він, коли сонце було вже високо. Аня спала міцним дитячим сном, з головою накрита тонким покривалом. Коли він вийшов з душу, то побачив, що Аня вже не спала, вона просто лежала з відкритими очима і дивилася на небо, яке було видно крізь нещільно закриті штори.
Доброго ранку, весело сказав Алекс, як спалося?
Слухай, Ал. Я вчора багато всякої фігні наговорила? А то я й половини не пам'ятаю. Я, якщо чесно, смутно пам'ятаю, як в цьому ліжку опинилася.
Та, ні, зовсім небагато. відповів він. Все нормально, ти про Бориса свого розповідала і все, нічого інтимного і ніяких одкровень у твоєму оповіданні не було. Ти як почуваєшся? Голова не болить?
Ні, ти знаєш. Твій Макс, він реально чарівник. Якщо чесно, то у мене завжди, навіть від маленької дози шампанського, якщо воно паленное, одразу починає боліти голова, а тут другу ніч поспіль, та ще й таку кількість, і нічого. І я виспалася нормально, правда. вона посміхнулася, і Алекс, дійсно не побачив на її обличчі втоми чи слідів від двох випитих пляшок прованського вина. Голова не болить, але кави хочу, якщо чесно, то і поїсти чогось би не завадило.
Ну, ти давай, збирайся. Алекс взяв свій телефон в руку, набрав номер, але на тому кінці лінії повідомили про відсутність абонента. Він подивився на Аню і сказав. Я чекаю тебе внизу, в барі. Тобі що замовити?
Мені, млинців, з чим завгодно, багато кави і ще еклер хочу. Ти йди, а я зараз швидко, в душ, переодягнуся і розвію твою самотність в порожньому барі на березі Адріатичного моря.
Алекс чекав її в кафе зовсім недовго. Вона з'явилася як раз тоді, коли офіціант приніс їхнє замовлення. Аня була одягнена в тонкі білі джинси і білу майку, на якій чорними літерами було написано Rock-n-roll forever!
Прикольна маєчка. Алекс посміхнувся, і, відсунувши стілець, допоміг Ані сісти.
А ти не пам'ятаєш, якою фразою ти мене зустрів там, в Малазі? запитала Аня, взявши в руки горнятко з кавою.
Ні, нагадай.
Ти тоді, дуже схоже сказав, навіть з тією ж інтонацією. «Прикольний кулончик». Не пам'ятаєш?
Про кулон пам'ятаю, а самої фрази ні.Алекс посміхнувся і знизав плечима. Вони їли і пили каву, згадуючи їх знайомство. Здавалося, що це було так давно, а не три дні тому. Ще три дні тому Алекс навіть не підозрював про існування Ані, так само як і вона не знала про те, що буде їхати на батьківщину в машині з чоловіком, який, можливо, разом з нею в дитинстві засмагав на одному пляжі і стрибав у море з однієї і тієї ж скелі. Алекс був трохи старший за неї, швидше за все, тому вони і не зустрічалися в дитинстві. Аня весь свій час проводила за мольбертом, друзів було не багато, тому і не дивно, що, проживши разом в одному місті багато років, вони з Алексом так і не перетнулися жодного разу. І ось тепер, в активі їх «спільного життя» були три дні в замкнутому просторі і три разом проведені ночі, була вже не одна разом випита чашка кави, еклери, вино з горла і потаємні розмови. Про це думав він, коли дивився на зголоднілу Аню і згадував їх першу спільну паелью. Про це ж думала вона, коли вони, від'їхавши від готелю, мчали по вузькій дорозі до Словенського кордону.
Знаєш, про що я думаю? запитала Аня.
Ну? кивнув головою Алекс.
Що дивно, все ж таки, що ми з тобою зустрілися, ні, правда. За ці дні я багато чого переосмислила і на більшість речей подивилась зовсім по іншому, ніби подивилася на картину під іншим кутом. Ось ти, начебто, нічого такого не казав, просто слухав і все. Я ніколи не любила психотерапевтів, тому що їм потрібно було розповідати про себе, душу вивертати, а я цього не вмію робити, а ось тобі мені просто так хотілося розповідати, було легко і приємно. І не просто для того, щоб тобі розповісти, це було потрібно більше мені самій, бо в процесі розмови я перенеслася в ті часи, знову пережила те, що переживала двадцять і десять років тому. Я казала тобі про все, але ти хоч помітив, що скрізь мене переслідувала одна річ?
Одержимість?
Саме вона якось дуже сумно відповіла Аня. Може бути, саме через цю хворобу у мене все не зовсім так, як хотілося б?
Чому, хворобу? запитав Алекс.
Та, тому що одержимістьце хвороба, це доведено, і в багатьох книгах описано. Правда, майже всі релігії вважають, що одержимістьце взагалі повязано з містикою про чортів, тобто вселення якогось духу або, як вони кажуть, біса. Але це не про мене. Я дійсно одержима, це правда. І в мені, дійсно, живе якась невідома сила, яка не відпускає від мене ні живопис, ні Вадима, але це точно не біс. Он, Макс твій, теж, схоже, з головою не дружить. Поинути все, заради того, щоб копатися цілими днями в землі, і все заради чого?
Ну, заради чого?
А, хрін його знає, я і сама не зрозуміла. Він просто живе в своєму світі і все. Живе і не думає про те, що буде завтра і що буде з тими, хто його завтра перестане цікавити. Тицинік, але в порівнянні з ним, ти просто пацан. Його цинізму взагалі немає меж, я навіть не розумію, як такі люди взагалі можуть спати спокійно. Хоча вино його, скажу тобі чесно, не дивлячись на смак і запах, дуже навіть нічого. вони засміялися разом, згадавши вчорашнє розпивання вина на березі Адріатичного моря.
І, все же. сказав Алекс. Дивись, ми зараз Любляну проїхали, скоро Угорщина, а там і Будапешт. Потім довго цивілізації не буде.
Ти це до чого? Аня, піднявши брови від здивування, подивилася на Алекса. Сплавити мене хочеш?
Ні, не хочу. Ти доросла дівчинка, і сама знаєш, що і як треба робити, як правильно чинити. Я до того, що, якщо хочеш знати мою думку, то я не думаю, що тікати від свого чоловіка було хорошою ідеєю.
А ти так нічого і не зрозумів А шкода Аня відвернулася до вікна і замовкла.
Так все я зрозумів, це ти не хочеш зрозуміти, що життяце не просто мрії і бажання. Якби все було так просто: захотівотримав, побажавзбулося, намріялаздійснилося, то було б, звичайно, непогано. Але так не було ніколи і ні у кого, принаймні, я не знаю таких ні зі свого оточення, ні з історії. Так просто не може бути за визначенням.
Чому не може бути? здивовано запитала Аня, знову по-дитячому піднявши свої тоненькі брови.
Та тому, що, Аню, є речі, які від нас не залежать, але від яких сильно залежимо ми. Ми не можемо вплинути на саму суть життя, де все має початок і, як не прикро, має кінець. Ми можемо злегка підкоригувати, підлаштуватися під якусь більш зручну ситуацію, або уникнути чогось неприємного для нас, але суть завжди залишається суттю. Ми не можемо бути щасливі вічно, тому що немає нічого вічного, а це вже сумно. Ми не можемо бути одночасно з двома або трьома улюбленими людьми, ми не можемо перебувати одночасно на Майорці і на Островах Зеленого мису, хоча і там, і там можуть бути улюблені місця. У тебе є те, що вже дуже немало, є людина, яка для тебе робить дуже багато, нехай він в цьому теж шукає свою вигоду, але він не використовує тебе для досягнення своїх цілей. Ань, хочеш, їдемо далі, не хочешне їдемо. Я не буду порпатися в твоїй душі, це не мій формат. Я не психолог, який вдає, що хоче розібратися в твоїй проблемі і лізе до тебе в душу, хоча насправді він лізе в твій гаманець. Я, на відміну від психологів, просто слухач, можу порадити, розповісти про свої погляди, але я ніколи не скажу тобі, що ти повинна робити. Навіть, якщо ти будеш колоти собі героїнце теж буде твій вибір, ось чому я проти того, щоб лікували наркоманів. Я не знаю, що у тебе насправді з Борисом. Ти ж розповіла лише свою сторону історії, а я впевнений, що у нього була б своя сторона.