Не скажу, тому що я не знімав цей будинок і в гості тебе не запрошую. Я просто купив цю віллу, він зробив паузу, розлив по келихах вино і подав один мені.Я купив її для нас з тобою, якщо ти не проти, звичайно. Я не хочу, щоб ти була у мене в гостях, я хочу, щоб ти була в цьому будинку господинею.
Я вже давно звикла до його сюрпризів, але такого я не могла навіть намрієте собі. Ми випили й поцілувалися. Без зайвих питань, я, звичайно ж, погодилася. Мені було все одно в якому статусі я там буду, в статусі дружини чи коханки, мені було байдуже. Мені просто хотілося бути з ним.
А це де? запитала я. До роботи як я буду добиратися?
Дурненька. він посміхнувся і так ніжно поцілував мене, що я просто полетіла на небеса. Працювати ти будеш прямо там, там в тебе буде своя студія, майстерня, кабінет, приймальня, все, що ти захочеш. Правда, викладати ти не зможеш, бо цей будинок знаходиться в Малазі. Знаєш де це?
В Іспанії? невпевнено відповіла я.
Ага. Ну, то як? Ти згодна?
А коли треба їхати. я була в такому шоці, що не могла зібрати в купу свої думки.
Ну, коли скажеш, коли ти будеш готова, тоді і поїдеш. Ось квитки на літак з відкритою датою. Ти скажеш, летимо завтра, значить, полетимо завтра. Скажеш через півроку, я буду чекати півроку
Через місяць таксі везло мене по звивистій гірській дорозі до казкового Андалузького узбережжя. Борис полетів туди раніше у справах і чекав мене в цьому будинку. Я сиділа в машині і думала про те, як же все таки буває дивно в житті. Адже ким я була? Звичайною дівчинкою зі звичайної радянської родини, не бідної, але і не дуже заможної. Курортний продаж всіляких пилозбірників і здача кімнати туристам давали нам з батьками додаткові доходи, але багатством це назвати було складно. І ось тепер, в Криму залишився мій власний будиночок, у мене є своя галерея, яку я віддала в управління своїм учням, за умови, що вони збережуть там нашу школу, а сама я мчу до мрії будь якої нормальної людини. Будинок на березі моря, де можна займатися своєю улюбленою справою тоді, коли це тобі зручно. Не потрібно щоранку бігти на роботу, щоб не запізнитися до дзвінка першої пари, а можна спокійно, з чашкою чаю, сидячи на веранді свого будинку писати картини. Ну, хіба це не мрія, скажи? Борис часто виїжджав у справах, залишаючи мене вдома одну. Ніяких відносин ми не оформляли, він не пропонував, а я не наполягала. Нам було добре і комфортно. Він так про себе нічого мені і не розповідав, я не знала, чим він займається, знала лише, що у нього якийсь бізнес, до нього приходили друзі, приїжджали всі на дорогих машинах і з охороною. Часто ми влаштовували для них вечірки, точніше, ці вечірки були більше схожі на світські раути з лакеями і шампанським. Але мені подобалося таке життя. Якщо чесно, то я навіть не знала, чи була в нього сім'я, чи був він одружений, і чи були у нього діти. Я вирішила, що, якщо захоче, то він сам мені про все розповість. Так ми прожили кілька років. Одного разу за вечерею він сказав, що хотів би, щоб я зайнялася чимось більш сучасним, ніж живопис. Так я і сама стала помічати за ним якусь дратівливість, коли я довго не виходила з майстерні.
Аню. якось сказав він, коли ми ввечері пили чай на балконі.Я хочу тобі запропонувати непогану роботу. Сподіваюся, що ти мені не відмовиш, тим паче, що без твого таланту художника тут не обійтися.
Ти ж знаєш, Боря, що я завжди готова тобі допомогти, особливо, якщо це стосується живопису.
Розумієш, це не зовсім живопис, точніше, не живопис зовсім. У мене є своє видавництво, ми випускаємо книги, альбоми, журнали. Є у мене і своя професійна фотостудія, ось я і хочу, щоб ти свій талант спробувала в фотографії.
Але я нічого не тямлю в фотографії, у мене навіть ніколи не було свого фотоапарата. Тато, коли я була маленькою, бувало, закривався у ванній кімнаті друкував там фотки, він любив цю справу, але мені цього не привили, напевно, тому що мені було чим займатися.
Так от і спробуєш, тим паче, що гениця така цікава штука, що ти й не помітиш, як станеш професіоналом в цьому напрямку, тим більше, я повторюся, що в цій справі мені потрібна саме ти.
І я погодилася. Ми виїжджали на різні зйомки, у мене було кілька помічників і асистентів. Вони тягали апаратуру, розставляли прожектори і парасольки, а я тільки натискала на кнопку «Спуск». Хоча, так виглядало тільки з першого погляду, насправді, щоб вийшов якісний знімок, доводилося робити по кілька десятків дублів з різним освітленням і на різних режимах. Я ж працювала не звичайною автоматичною «мильничкою», а серйозними, досить громіздкими апаратами. Брехати не буду, мені дуже подобалося фотографувати, та й зараз подобається, але, повір, це ніколи не зрівняється з малюванням. Той, хто не тримав пензлів в руках, той мене не зрозуміє. Якось сиділа я і малювала в своїй студії один портрет, на замовлення. Замовник був дуже серйозним і солідним, і я пообіцяла встигнути у встановлені терміни. Я була у мольберта, коли приїхав Борис. Він увійшов в студію, але був якийсь незадоволений, Я підбігла до нього на зустріч, але він сухо сказав, щоб я закінчувала займатися дурницями, бо йому потрібна була моя допомога. Я сказала, що зараз допоможу, тільки мені потрібно кілька хвилин, щоб домалювати фрагмент.
Ні, люба, ти мені потрібна вже, переодягайся і вмивайся, в тебе десять хвилин. Я чекаю тебе в машині.сказав він і вийшов. Я не стала сперечатися, швидко зібралася, і ми кудись поїхали. Вже в машині він сказав, що нас чекає один солідний замовник, і я повинна його сфотографувати в різних ситуаціях.
Боря. сказала я. Я все розумію, але, невже це настільки терміново, що ти не дав мені кілька хвилин домалювати те, що я почала?
Часу в нас повно. відповів він, чим вбив мене наповал. Я просто хочу, щоб ти займалася справою, допомагала мені, тим паче, що я тебе не примушував, ти сама погодилася на цю роботу. Зараз розпал сезону, купа замовлень, ми працюємо над макетом нашого нового журналу, крім цього, скоро вибори, і купа кандидатів вже приготували круглі суми, а я не маю наміру їх упускати. Так що не драматизуй, а просто виконуй свою роботу, за яку тобі, до речі, дуже непогано платять. Тим більше, що фотографіяце таке ж мистецтво, тільки набагато сучасніше, ну погодься. а потім додав зовсім іншим тоном. Ну, сонце, ну не гнівайся. Все ж для тебе.
І я не могла на нього гніватись. Я продовжувала фотографувати, мої роботи, дійсно почали цінуватися, нас запрошували знімати і королівські весілля, і президентські раути. Потроху я залишила живопис, хоча в душі обіцяла сама собі, що все ще повернеться, і я буду малювати далі. Так ми прожили з Борисом дванадцять років, і ось, кілька місяців тому він запропонував мені вийти за нього заміж, тобто оформити наші відносини, і я, звичайно ж, погодилася. Весілля в нас буле шикарне, спочатку вінчалися ми в старовинній церкві в горах, куди, як мені здається, взагалі ніхто не підіймався, потім був фуршет на березі моря. Боря на пляжі спорудив спеціально для весілля дерев'яний поміст, щоб гості не грузли в піску, на сцені грали дуже відомі світові музиканти. Він запросив і струнний оркестр з Франції, і рокерів, і хіп-хоперів. Літали літаки, вертольоти, феєрверки били прямо з-під землі, як гейзери на Камчатці. Шампанського було стільки, що воно могло зрівнятися за кількістю з морем. Потім ми вийшли в море на його яхті. Вона була настільки великою, що і яхтою назвати її складно, більше це було схоже на корабель. І ось ми вдвох, не рахуючи команди, звичайно, на цьому кораблі у відкритому морі. Зірки, небо, берегів не видно, навколо нас стрибали і пустували дельфіни, як ніби і їх Борис орендував для нашого весілля. Коротше, та ти сам знаєш, як це, в море. Загалом, весілля, дійсно, вдалося, навіть я, яка ніколи не мріяла про весілля, була вражена і шокована такою підготовкою.
Він подарував мені діаманти, прямо в каюті примусив одягти сережки, кільце і кольє. Я подивилася в дзеркало і зрозуміла, що це багатотисячне кольє зовсім не пасує мому кулону, але Борі нічого не сказала. Потім був тиждень подарунків і сюрпризів, де ми тільки не побували і якого тільки шампанського не пробували. А потім, коли ми повернулися на берег, він підвів мене на причалі до білосніжної моторної яхти, невеликої, але і не маленької, і сказав, що вона моя. Здавалося б, ось воно, щастя. Так, будь хто б на моєму місці вже помер би сто разів від такого щастя, а мені через тиждень захотілося від нього просто втекти. Я не знаю, на зовсім, чи на якийсь час, але мені просто потрібен був час в собі розібратися. Ось тому я пристала до тебе в Малазі, мені було дуже сумно і самотньо, потім ти мені влаштував справжнє свято у Макса. І, знаєш, чому я на тебе злилася? Адже, ваша з Ілоною розмова, підслухана мною, та й ці незрозумілі і недоречні наміри Макса, все це було лише приводом для того, щоб вихлестнути накопичену злість, злість за те, що не Боря мені влаштував це свято, а ти, не Борис слухав всі мої життєві історії, а, знову ж таки, абсолютно незнайомий чоловік. Та, навіть справа не в цьому, якщо чесно. Справа в тому, що всі ці брюлики, лімузини та яхти, подаровані мені разом з екіпажем, не значать для мене абсолютно нічого, бо немає в них найголовнішогодуші. Знаєш, чим ти мене підкорив одразу? Тебе зацікавив мій кулон, а Боря, за дванадцять років спільного життя жодного разу не запитав мене, звідки він у мене, чому я не знімаю його ніколи і ніде, і, взагалі, він жодного разу не поцікавився моїм минулим життям. Якось я почала йому розповідати про те, як я стала художником, а він, через п'ятнадцять хвилин моєї розповіді, запитав, чи не хотіла б я злітати з ним на Крит, бо там у нього є деякі справи. І після цього я ніколи більше не заводила з ним розмови про життя. За дванадцять років він мені дарував буквально все, але жодного разу не подарував букета квітів, жодного разу не сказав, що любить мене, не написав жодного кривого вірша до дня народження, не пригостив мене кавою з термосу або з паперового стаканчика. Він просто не розумів, наскільки для мене це важливо. Але, найстрашніше це те, що я не люблю його, а люблю зовсім іншого, але живу, тим не менш, з Борисом, тому що мені зручно, комфортно і я просто звикла Вона приклала пляшку до губ і закинула назад голову, потім, поставила пляшку перед собою, відкинулася спиною, поклавши за голову руки на прохолодний камінь, що лежав позаду неї. Вітер стих, але море продовжувало шуміти, накочуючи свої хвилі на скелястий берег. Мільйони зірок на чорному небі здавалися куполом величезної парасольки, і було відчуття, що якщо зараз закрити цей парасольку, то одразу ж настане день. Алекс думав про дивну долю людини, що мала у житті все: і любов, і улюблену справу, і роботу, пов'язану з цією улюбленою справою, і те, що вона називала просто достатком, але те, що не вкладалося навіть у поняття «багатство» для середньостатистичного обивателя. Здавалося б, що ще треба для людини, яка одержала від життя все? Але він бачив, як її роздирали внутрішні сумніви, вона шукала чогось, постійно намагаючись бути тією, яку уявляла собі у своїх історіях, але насправді, вона була представником зовсім іншого стану, але з душею вільного художника, яка так безжально мучила її. Деякий час він сидів і думав про це, а потім звернувся до неї: