Не дуже, якщо чесно.
Ось в тому то й справа, що тобі реально наплювати на все, що між вами тоді відбувалося. А він дуже страждав, не спав, писав вірші, але тобі було наплювати і на це. Ти хоч пам'ятаєш, що ти мені тоді сказала?
Та не пам'ятаю я нічого. з роздратуванням сказала Ілона. Не пам'ятаю!
Ти сказала, що ми всі лохи, так і залишимося в цій совковій державі, а ти знайдеш собі багатого і перспективного француза, ти ж завжди хотіла побувати в Парижі, у тебе, навіть блокнот був з Ейфелевою вежею і написом «Je t'aime, Paris». Нам ти говорила, що вийдеш заміж за француза, відомого доктора-пластичного хірурга, у якого буде квартира на Монмартрі і будинок з виноградниками в Бургундії.
Та, годіне повірила Ілона, і Алекс зрозумів, що вона не бреше. Я, що, дійсно таке говорила?
Ну так, пам'ятаю дослівно. Ми ще посміялися, але я запам'ятав цю фразу. І коли Макс раптом захопився французькою історією, почав вчити мову, то я чесно подумав, що це він тільки заради тебе. У будь-якому випадку, ти вийшла заміж за французького лікаря, хоч і не пластичного хірурга, зате з виноградниками. З чим тебе і вітаю. Але, знаєш, Ілона, чому у вас з ним нічого не вийшло? Та тому що не було у вас справжнього кохання.
А у тебе з Лес, значить, є?
А я не міряю наші відносини такими категоріями. Це зовсім інший випадок.
Ну, так. мовила Ілона. Ти ж в нас особливий, не такий як всі. Це у нас кохання-зітхання, а у тебезовсім інші категорії. Розумничка! вона зіскочила з гойдалки, штовхнула ногою свої туфлі і боса попрямувала до будинок.
Ілона покликав її Алекс.
Вона зупинилася, повернулася до нього і сказала крізь зуби:
Та пішов ти, шукач правди. Іди краще свою нову пасію догоджай, вже зачекалася мабуть, хоча, ти ж правильний, не такий як всі, не спиш з чужими дружинами А може, ти її Максу привіз? Він би це оцінив. Вона різко повернулася і пішла в будинок.
6
Прокинувся Алекс на цій самій гойдалці, коли сонце було вже високо. Він обійшов всю садибу, але нікого не зустрів і вирішив, що всі ще сплять. В цьому будинку, окрім Макса, ніхто не любив вставати рано. Він прийняв душ і спустився в кухню, де зустрів за барною стійкою Аню з чашкою кави в руках.
Доброго ранку. привітвся Алекс.
Каву будеш? запитала Аня. Вона виглядала втомленою і пригніченою.
Каву? розгублено перепитав Алекс, не очикуючи такого питання. Прокинувся він з зовсім іншими думками, тому про сніданок і не подумав. Звичайно, буду, якщо ти будеш зі мною пити.
Та я вже і так пью. вона встала, натиснула кнопку на каво-машині. Потім подзвеніла посудом на кухонному столі і повернулася за стійку з декількома тарілками. А перед кавою давай поїмо, а то їхати треба. Млинці будеш?
Ти мене балуєш! Коли ти встигла? запитав Алекс.
Та виспалася, рано встала, в будинку всі спали, а мені було нудно. Я знайшла на кухні все, що треба для млинців, ось і приготувала. за два дні Алекс вже навчився вловлювати різні моменти її настрою, але такою засмученою, він її ще не бачив.
Аню, а що з настроєм? запитав Алекс, але вона нічого не відповіла, лише відвернула голову. По ледь помітному здригуванню плеча він зрозумів, що вона чимось засмучена. Ти що, плачеш?
Аня різко підвелась з-за столу і, не повертаючи голови, мовчки підійшла до вікна. Алекс не наважувався порушити цю тишу, бо поки не міг зрозуміти причини такої зміни настрою. Лише кілька годин тому всі тут веселилися і раділи, а зараз в будинку висіла якась напружена атмосфера, просочена нерозумінням. Алекс згадав нічну розмову з Ілоною, і настрій у нього теж зіпсувався. Він знав, що в поняттях різних людей одні й ті самі речі можуть сприйматися зовсім по різному, він не любив недомовленостей і не завершених розмов. Це як, не дограна остання нота в гамі, яка буде звучати в голові до тих пір, поки хтось не натисне на потрібну клавішу. Так було і з цією розмовою. Він втішав себе, що просто хтось чогось не зрозумів або просто зрозумів не так. І, хоча, він вже давно звик до того, що багато його поглядів на життя і трактування деяких традиційних життєвих канонів багатьма людьми не сприймаються взагалі, зараз у нього було відчуття, що щось все таки ж таки не так.
Він мовчки допив каву, але продовжував сидіти за стійкою і дивитися на Анну. Аня підійшла до столу, забрала його порожню чашку з-під кави і, вимивши, сказала:
Поїдемо вже, чи що?
Так, так, звичайно. вийшовши зі ступору, відповів Алекс. Зараз заберу речі і з Максом попрощаюся.
Макс поїхав кудись, сказав, щоб його не чекали, він потім сам зв'яжеться з тобою. Аня витерла рушником руки, і, більше не промовивши ані слова, пішла на вулицю. Біля виходу вона обернулася і сказала. Я все склала. Почекаю тебе біля машини.
Алекс посидів на порожній кухні ще хвилину і пішов в кімнату за речами. Аня чекала його біля машини, спершись на крило. Сонце було вже досить високо і починало припікати, але вітру не було зовсім. Вдалині, крізь листя виноградників блищало море. Здавалося, що вчора ввечері вони були зовсім в іншому місці, настільки відрізнявся цей ранковий пейзаж від вечірнього, коли тільки промінь маяка і відблиски зірок висвітлювали море і берег. Алекс завантажив в багажник речі, обернувся в бік будинку і обвів поглядом весь маєток Макса. Навколо була повна тиша. Він точно знав, що в будинку є досить багато людей, але чомусь нікого не було видно. Він сів у машину, Аня вже сиділа на передньому сидінні, пристебнута ременем. Відвернувшись до вікна, вона мовчала, і Алекс не хотів порушувати це мовчання. Він вважав, що завжди краще перечекати деякі моменти непорозуміння, ніж намагатися витягнути з співрозмовника якесь слово. Вони повільно виїхали з садиби і попрямували в сторону траси. Уздовж них знову пропливали виноградники, гори і ліси. Вони їхали повільно і досить довго, поки не потрапили на автомагістраль. Лише кілька километрів відділяло тихий, здавалося б, покинутий куточок Провансу з виноградниками, маленькою бухточкою біля моря і старовинним будинком з роялем від сучасної магістралі з її шаленим ритмом. Аня сиділа мовчки і з повною байдужістю клацала кнопкою радіо. На різних каналах звучали Шарль Азнавур, Патрісія Каас, Ванесса Параді, Едіт Піаф, Алізе і інші. На одній з радіостанцій вона зупинилася і заслухалася. Алекс одразу впізнав цю пісню. Він завжди любив французьку музику і прекрасно знав усіх відомих французьких співаків, а непогане знання французької мови давало йому можливість проникати не тільки у французьку музику, а й в тексти цих пісень. Це була Lara Fabian.
Je suis malade
Parfaitement malade
Tu m'as privé de tous mes chants
Tu m'as vidé de tous mes mots
Pourtant moi j'avais du talent avant ta peau
Ти французьку знаєш перекладеш? раптом запитала Аня. Питання було настільки несподіваним, після такої довгої тиші, що Алекс здригнувся. Йому, навіть, спочатку здалося, що питання це був адресоване не йому.
У сенсі, пісню перекласти? Та я і не слухав. Це ж Лара Фабіан, так? він зробив голосніше звук і прислухався. Ну, якщо близько до тексту, то це щось типу:
Я хвора, я дуже хвора.
Ти позбавив мене моїх пісень,
Ти забрав у мене всі мої слова,
Але ж у мене був талант до того,
Як закохалася в тебе без тями
А далі?
Ця любов вбиває мене.
Якщо так буде продовжуватися, то я помру на самоті,
Приклавши вухо до радіо, як дурна дитина,
Слухаючи пісні у власному виконанні
Аня мовчки слухала і дивилася в бокове вікно, тому Алекс не міг бачити ані її очей, ані виразу її обличчя. Він міг тільки відчути її настрій, який висів в салоні його машини. Помовчавши кілька хвилин, Аня сказала:
Ось, чому, коли справа стосується почуттів, то постійно вилазить або нещирість або зрада?
Та, тому що, Аня, коли справа доходить до почуттів, то люди, в більшості своїй, переходять на зовсім інший рівень сприйняття, простіше кажучи, багато хто просто перестає мислити адекватно, і переносяться в зовсім інший світ, їм здається, що все квітне і пахне, всі навколо браття і люблять один одного. Вони в такі моменти просто втрачають здатність до самозбереження. Зате, потім, коли щось йде не так, як вони собі намислили, світ навколо них руйнується, хоча, насправді, не змінилося нічого, ну хіба що у них в головах.