Та в селі після розподілу земель зявилися усякі поселенці. І тиф, зібравши смертельні жнива по бідненьких хатах, перекинувся й на Ульманів.
Малята згоріли відразу. Дорослі одужали, хоча після хвороби були вкрай змучені. А от Вольдемар, що йому не було й десяти років, переносив хворобу вкрай важко і вже довгенько перебував на межі життя та смерті. Його лихоманило, руки-ноги крутило від болю; він марив і крізь марення кликав до себе цикаду.
Хвороба врешті решт відступила. Та родичі навмисно не знімали полог з ліжка, аби збоку здавалося, що в хаті хворий.
Якось рано-вранці в двері хтось тихенько, але наполегливо постукав.
Мати почула першаадже жінки завше сплять більш чуйно. З острахом пішла відчиняти: хто ж це міг бути? Через двір начебто ніхто не проходив. Сусіди інколи користувалися підземними ходами, але щоб так зранку
У дверях була найближча сусідка із заспаною донькою на руках. Мати зітхнула з полегшенням:
Це ти, сусідко! Так рано. Чого тобі?
Я вже всі сльози виплакала. Вибавляй!
Як зможу, звісно ж! Що тобі? Кажи!
Та нас же сьогодні везтимуть в Сибір, всю родину.
Чула Таке лихо! Нас теж мали виселити, та через хворих поки залишили. Поткнутися бояться, а ми й мовчимо.
Ото ж бо. Я й прошу: візьми собі мою найменшу, Фріду.
Господи! Та їй же рочку немає! І ти згодна розлучитися?
Не край мені серця! Від нього і так вже тільки й залишилося одне криваве місиво! Куди ж я її візьму?! І сама дорога, і де ми там притулимося, серед лютої зими, адже навіть розпродатися як слід не встигли. Та й не купляють вже нічого. Ото тільки зимову одежу й наміняла на старших дітей. Прихистиш? Я тебе знаюти дитину не скривдиш!
Звісно, що ні! Ну, а як захворіє? Хто ж знає, де та хвороба причаїлася.
То вже як Бог дасть! То візьмеш?
Дитина під час розмови в теплій хаті навіть задрімала. Сусідка обережно передала її хазяйці й швиденько пішла, ковтаючи сльози.
Дитяче серце більш витривале, ніж доросле. Вдовольнившись поясненням, що мама поїхала на ярмарок і скоро повернеться, Фріда із задоволенням гралася з Вольдемаром, що залишився єдиний живий з кількох дітей. Згодом вона потроху-потроху й питати припинила.
В селі залишилося ще декілька родин, які потай сподівалася, що влада про них забуде.
Не забула.
Якось рано-вранці до села прибули військові двома підводами й наказали німецьким родинам швиденько збиратися, аби не запізнитися на потяг. Брати дозволяли тільки по одній сумці. Тож мати накутала на дітей якомога більше одежі, аби залишилося місце для інших речей, і скорботний похід почвалав сільським шляхом.
Тут мати згадала, що забула найголовнішеспиці й пряжу. Вона зіскочила з підводи, запевнила, що наздожене й прожогом побігла до хати. Вдома, коли жінка разом з полотняною торбинкою, що в ній жінка зберігала клубочки вовни, поспіхом намагалася схопити, що встигне, з хатнього майна, за селом пролунав вибух.
Забувши про вовну, холонучи від страху, мати кинулася бігти назад.
Яке ж людство винахідливе щодо знищення тих, хто створений на їхній же образ і подобу!
Під час Другої світової бомбардування окремих будинків, ділянок доріг вже нікого не дивувало. Масштаби стали інші.
А от для Першої світової це ще була дивина.
Німеччина була першою країною, яка застосувала літаки для нападу на стратегічні тили ворога. Вона ще в 1907 році разом з Італією та Австро-Угорщиною відмовилася підписати рішення Гаазької міжнародної мирної конференції про заборону використання повітряних засобів для бомбардувань незахищеною місцевості. Росія, до речі, теж.
Навряд чи грунтівка від невеличкого села так вже цікавила німців. Але будь-яку дорогу можна вважати стратегічним обєктом. І німець, що летів з кількома гранатами на ледве не іграшковому аероплані, мабуть, неабияк пишався собою, коли з невеликої вишини таки влучив у підводи, що були перед ним як на долоні.
Мати знайшла дітей в придорожній канаві, тремтячих і блідих. Вольдемар розповів матері, як всі, ледь почалося бомбардування, кинулися врозтіч. Як він накрив Фріду своїм тілом. І як лежали вони не дихаючи, поки все геть стихло.
Сталося так, що військові загинули. Загинули й коні. Тож селяниті, хто вцілів, пішки почвалали додому.
Книга друга. Іду своїм курсом19531967
1
Було 3 липня 1967 року. Понеділок. Тому бібліотека не працювала. Тому Сашко стріне Оленку тільки завтра. У вівторок. А сьогодні він відбував перед мамкою кілька нарядів за всіма правилами військової дисципліни. Позачергові наряди було отримано через те, що напередодні Сашко разом із своїми однокласниками розпив пляшку винана честь закінчення школи.
Сашко вже надраїв поли, перетер увесь мамин кришталь, повитрушував килими. І мав ще погуляти з Мишком, восьмирічним молодшим братом. Поза чергою. Звичайно, його мама, Лариса Георгіївна, ніяким військовим не була. Вона була дружиною капітана. Справжнього капітана, морського, що водив Чорним морем суховантажний транспорт.
Отой суховантаж вже багато років муляв самолюбству Лариси. Аби ж то чоловік був капітаном якогось круїзного лайнеру! Ще й якби міжнародного! То можна було інколи й в рейс з чоловіком вийти, похизуватися нарядними сукнями серед пасажирок! А тут суховантаж! Що він там возить, хто знає? Добре, хоч із роками не облисів!
Жодна жива душа не знала, чому красуня Ляля, що тільки-но закінчила балетну школу і мріяла подовжити навчання в Москві, погодилась на одруження з Вікторомдещо провінціальним, не дуже привабливим, мовчазним хлопцем. Він був найстарший з курсантів, аж на сім років старший за Лялю.
За традицією балетна школа на свій випускний запросила моряків-курсантів. Багато дівчаток на таких вечорах знаходили собі наречених. От як, наприклад, Свєтканайкраща подруга Лариси. Вона не криючись тулилася до свого Олексія і направо-наліво сповіщала, що весілля в нихсправа вирішена. Чи й не досягнення: одружитися з курсантом, який ще пірям не обріс!
Одружитися з моряком мріють тільки романтичні мрійниці, що не бачили долю морячок зблизька. В Миколаєві моряків було доволі. Отож Ляля надивилася на своїх сусідок, які постійно турбувалися про безпеку своїх чоловіків, про їх любовні подвиги в рейсах. І ніякої допомоги у вихованні дітей! А як моряк військовий, ще й невідомо, куди його запроторять! Ні, дякую! Ляля і в Миколаєві не планувала затриматися. Їй марилася карєра балерини, то ж гідним обрамленням для неї може бути тільки Москва. Тільки Москва! Закінчити хореографічне училище, виступати на сцені Великого театру! А можливість поїхати за кордон! Побачити Лондон, Париж, Сідней, Нью-Йорк! Оплески, квіти, шанувальники! І якщо Ляля комусь і дозволить бодай прохопитися про одруження, то тільки справді гідному залицяльнику.
І тут якийсь курсант пропонує їй руку і серце. Сміх та й годі!
Віктор товаришував із Олексієм, тож весь вечір він хоч-не-хоч товкся поряд. Танцював він погано, тож здебільш з кутка спостерігав за дівчатами або виходив на двір курити.
Ляля добре бачила, що Віктор її вподобав. Жінки це відчувають безпомилково. Ляля була в біса приваблива для чоловічого ока: натуральна білявка з карими очима та ще й з величезним бюстом, що був предметом захоплення для чоловіків і обєктом заздрості для подруг. Хлопці часто-густо залицялися до неї, тож захоплені погляди, що нишком кидав на неї Віктор, аж ніяк її не зворушували. Вона з байдужою цікавістю чекала, як саме цей мовчун освідчиться. І коли той після вечора рішуче посунувся проводжати її додому, навіть дещо зневажливо подумала: стандарт. Зараз почне розпатякувати, яка вона красуня, присягати на вічне кохання і просити телефон.
Але Віктор майже мовчки довів її до дому. І тільки коли вже вона відкрила двері, він чітко сказав: «Через місяць я повернуся з рейсу. Якщо ти чекатимеш мене на пірсі, то згодна одружитися зі мною. Як ніто не судилося». І пішов, навіть не озирнувся. Ото ведмідь! Ну і хай іде! Через місяць її тут і поряд не буде! Вона буде навчатися в Москві! Про те, що можна й не поступити, Ляля собі і в голову не покладала.
І от валізи складено, квиток до Москви куплено, мамині поради вислухано. Ляля трошки побоювалася їхати одна, як зовсім чесно. Пропонувала й Світлані поїхати. Але та вже бачила себе дружиною офіцера і про інше й чути не хотіла. «То хай! Заздритиме, як отримає листівку з мого закордонного турне!»трохи образилася Ляля. Театрально попрощалася зі всіма подругами і поїхала сама.