Коли чоловік служив на кораблі, кохана щоночі приходила до нього у снивін її палко пестив і кохав. Прокидався, а настрій від солодких пестощів залишався до наступної ночі і бажаного сну. Так він і служив: уденьвійськова служба, вночісни і мрії про кохану дружину.
І от тепер вона, дружина-мрія, вже не його. Раніше він хотів її пестити і кохати, тепер у душіхолод і відраза. Ненависті не було. Тільки жаль, що вона зіпсувала їхнє спільне сімейне майбутнє. Але це її життя, вона має прожити його сама і пройти той шлях, який обрала.
Відтоді минуло десять років. Богдан не одружився. Після розлучення спочатку навіть не дивися на жінок. Тільки працював, вивчав закони і створив свій бізнесневелику фірму зі встановлення сигналізації. Ці сучасні системи охорони були потрібні всім, отож, напрям його діяльності виявився перспективним.
Добирав кваліфікованих спеціалістів, шукав замовників і працював над розширенням сфери послуг. За десять років став відомим бізнесменом. Купив гарний автомобіль, почав будівництво будинку за містом.
Про життя своєї колишньої дружини Богдан не знав нічоговін викреслив її зі своєї памяті назавжди.
Пірного осіннього дня успішний молодий чоловік вийшов із підїзду і легкою ходою пішов до автостоянки, де стояла його «Ауді». Двірничка з повагою привіталась до Богдана. Оперлась на свою мітлу і подивилась услід цьому показному чоловікові.
Він завжди був привітний до неї, поважав людей, які робили свою працю якісно. Цей його принцип стосувався всіх, навіть чорноробів. Бачив, як старанно підтримувала двірничка лад в їхньому підїзді та біля будинку. Марусятак усі мешканці називали двірничку, не дозволяла підліткам курити в підїзді чи біля будинку. Вікна на сходовій клітці були завжди чисті, біля них стояли горщики з різними квітами. У підїзді вимита підлога, свіже повітряне чути запаху сміттєпроводу. Завдяки працьовитій і акуратній Марусі їхній підїзд був зразком чистоти і порядку.
Вона не зважала ні на кого. Як десь у вазоні бачила недопалок, то дзвонила у двері сусідніх квартир і соромила мешканців.
Її всі боялись, але і поважали за сумлінну працю, таку непрестижну, але вкрай потрібну.
Біля інших будинків можна побачити всепорожні пляшки, викинуті серед ночі з вікна використані презервативи та інший непотріб. Натомість у них обабіч будинку Маруся облаштувала клумби. Посаджені квіти дібрано зі смаком та любовю, за свої копійчані заробітки сама їх купувала. Хотіла, щоб квіти милували людське око і доглядала їх, як рідних дітей, яких вона не мала. Була одинока
Мешканці були горді за те, що їхній будинок завжди був найохайніший. Коли з нагоди якогось свята до них приходили гості, то, вражені, зупинялися біля порога підїзду. Такої чистоти у висотних будинках вони не бачили. Про якісь подряпини у ліфті чи припалені сірниками стелі не могло бути й мови. Ніхто з дітей не смів зайти і кинути на підлогу якесь сміття. Не піднімалась рука підпалити чи зіпсувати кнопки у ліфті, приклеїти десь жуйку. У підїзді панувала «сувора Марусина диктатура».
Вона жила на першому поверсі в однокімнатній квартирі. І вартувала їхній підїзд і вдень, і вночі.
Богдан пішов уперед, а Маруся подивилась йому услід і зітхнула:
Такий гарний чоловік, а все сам і сам.
Бачила, що приходили до нього час від часу якісь жінки, але не було такої, що жила б у Богдановому помешканні постійно.
Диви, який перебірливий та вибагливий, снували думки в Марусиній голові. «Чекає, певно, принцесу», подумала і пішла поратись у квітнику.
Богдан прийшов на стоянку. Спересердя сплюнувспущено два передніх колеса. Бортувати немає часу, та й має він лише одну «запаску».
Його гарний настрій наче вітром здуло. Ні, треба десь шукати гараж. Поки збудує свійроки минуть.
Вирішив добратись на роботу на таксі. Недалеко була тролейбусна зупинка. Давно не користувався громадським транспортом або таксі. Здебільшогосвоєю машиною чи авто колег. Стояв, чекав таксі і заспокоювався.
Брязкаючи залізяччям, підїхав тролейбус, нерівно загальмував і зупинився. Богдан відійшов убік, щоб дати можливість пасажирам сісти в тролейбус. Щоправда, слово «сісти» тут було недоречне. Не сісти, а з великими зусиллями впхатись.
Дивився, як люди намагалися проштовхнутись у переповнений тролейбус. їх можна зрозумітиусім треба їхати. За тим, з яким завзяттям вони продирались у залізну пащу тролейбуса, легко було визначити, який характер у людини.
Он до передніх дверей побігла молода жінка. Безцеремонно розіпхала всіх і перша проштовхнулась у двері. Але далі вже не йде, стала у проході. Чути її верескливий голос:
Вам треба, то й пропихайтесь собі всередину, а я на наступній зупинці виходжу.
О, такій на шляху краще не ставати. Розтопчеі не скривиться. Лице таке миле, а душагнила.
У Богдана зовсім минула злість. Стоїть і дивиться виставу «Штурм тролейбуса». Майже всі пасажири пропхалися у тролейбус. Водій кричить:
Відходьте від дверей! З відчиненими дверима не поїду.
Пасажири нервують. Задуха. Неприємні запахивід когось
чути вчорашнім перегаром чи часником і цибулею, від когосьзапахом немитого тіла. Молоді студентки поховали вередливі носики у свої блузки, щоб чути запах власних парфумів, а не брудних тіл і масного волосся. Богдан аж здригнувся від думки про те, що він, такий чистий, сам міг би опинитися в цій мішанині.
Тролейбус із несамовитим скреготом рушив. Швидко розігнався і різко зупинився. У тролейбусі жіночий лемент, але техніку безпеки дотриманодвері зачинено. Байдуже, що в когось розірвалися колготи чи зламався каблук. Порядок! Можна рушати до наступної зупинки. Дика реальність!
На зупинці залишилася тільки жінка середнього віку. Бідна, вбрана у зношений одяг, майже мотлох. Богдан бачив, як вона бігала від дверей до дверей, але тільки заглядала поза людські спини і нервово переступала з ноги на ногу. Вона не змогла за людською навалою увійти в жодні двері. Богдан дивився на машини, які проїздили поряд, але таксі, як на зло, не було. Знову підходили люди на зупинку. Підїхав наступний тролейбус, і почався новий штурм.
Богдан уже не шукав таксі, лише стежив за битвою на тролейбусному полі і за тією жінкою, яка не сіла в перший тролейбус.
Повторний штурм закінчився, зі скрипом зачинилися двері тролейбуса. На зупинці знову залишилася безпорадна, бідно вбрана жінка. Навіть стара баба із клунками впхала у тролейбус своє згорблене старече тіло та, бідкаючись, втягла за собою свій скарбякийсь клунок, тісно перевязаний хустиною у велику сіру клітинку.
Тролейбус відїхав, а жінка зі сльозами в очах подивилась на Богданакрасеня, який упродовж двадцяти хвилин дивився на цю штовханину та колотнечу біля тролейбуса.
У жінки були глибокі голубі очі, розумні, але дуже сумні. На неї шкода було дивитись. Чоловік зауважив, що вона гарна, але така бідна, майже убога!
Богдан побачив таксі і помахав рукою водієві. Таксі зупинилось. Богдан відчинив передні двері, сказав, куди йому потрібно доїхати, і підійшов до молодої жінки.
Сідайте в таксі, доїдете, куди вам потрібно.
Дякую, я не можу, я не маю грошей.
Сідайте, прошу вас, я заплачу!
Богдан узяв її за худеньку руку і підвів до таксі. Відчинив задні двері і жінка сіла в машину. Водій скривився: це була дивна парапринц і жебрачка.
Жінка зіщулилась на задньому сидінні, опустила очі. Богдан час від часу озирався. У неї була дивовижно чиста і біла шкіра, довгі пухнасті чорні ненафарбовані вії. Рівненькі дуги темних брів були такої форми, ніби жінка чимось здивована.
Богдан, намагаючись бути якомога тактовнішим, запитав, куди вона їде. Зясувалося, що на роботу. Хвилюється, що спізнюється. її вже попередили: якщо запізниться ще хоч один раззвільнять.
Підїхали під великий овочевий магазин. Жінка подякувала і швиденько вбігла у двері магазину. Богдан проїхав ще один квартал і вийшов біля свого офісу. Він працював зовсім недалеко від овочевого магазину.
Увійшов до кабінету, та не міг забути цю красиву, але бідну жінку. Цікаво, хто вона? Чому така убога?
Сів у зручне шкіряне крісло, увімкнув компютер, кондиціонер, поставив інструментальну музику. Приємна атмосфера, можна починати працювати. Через годинувиробнича нарада, треба підготуватись.