Улянка істерить, бо шкірою відчуває: вона заразна!припустила Лисиця.
Я не знаю! Не знаю!ридала адміністраторка.Всі ці вагінал-орал-анал! Я на практиці іноді плутаюся у термінах, і від того проблеми теоретично можливі. Матінко, як страшно. Скільки мені жити?
Зі СНІДом? Рік-два!ляпнула Женька.
А з ВІЛ? ВІЛ же краще за СНІД, так?
Зістаритися не встигнеш!Лисиця реготнула істерично, нахабно, щоби придушити липкий чорний страх, що вже заповзав під шкіру всіх співробітниць «Белли».
Галя першою дописала розписку. Віддала її пані Жадкіній, дивилася на дівчат із острахом: у кого ВІЛ? Невже і справді невтомна й ласа до сексуальних розваг Олександра Петрівна догралася до страшного діагнозу? І як тепер Галі з нею поводитися? Оминати десятою дорогою, не подавати руки, слідкувати, з якої чашки пє каву, куди викидає використані вологі серветки?.. «Дідько, так страшно, що хочеться вискочити з Юліного кабінету і бігти світ за очі подалі від Белли»,подумала. Засмутилася: нікуди вона не втече! Поки Тьома не закінчить університет і не почне заробляти, триматиметься за роботу в «Беллі», як за останню в житті надію, бо тут не тільки заробляє пристойні гроші, а й дуже скоро матиме доступ до бонусного фонду. Пані Жадкіна заснувала його для співробітниць, які відпрацювали у салоні пять років і більше. З цього фонду колежанки-ветеранки брали безвідсоткові кредити і позики, до Різдва отримували премії з чотирма нулями, а Галя сподівалася оплатити навчання у Європейському університеті.
Дівчата! У когось є таблетка від голови?голос метушливої адміністраторки Улянки повернув Галю до реальності. Бачила, як Юля вже зібрала розписки всього персоналу, переглядає кожну уважно.
Уляно, твоїй голові вже ніяка таблетка не допоможе!сказала їй Женька.
Чого це?
Того, дурепка, що ти зараз сама себе топиш! Це ж твоя роботане тільки слідкувати, аби у «Беллі» кавомашина працювала, а й аптечку регулярно поповнювати.
Улянка зойкнула, затулила рота долонькою. Пані Жадкіна відірвалася від розписок, увіпялася поглядом в адміністраторку.
Юліє Володимирівно Я звільнена?спитала Улянка.
Пані Жадкіна кивнула.
І памятай!мовила.Ти підписалася мовчати про все, що відбувається у «Беллі». Не дай тобі Боже порушити зобовязання!
Улянка опустила голову і, як та вівця, мовчки подибала до дверей. Вийшла. Всі насторожилися.
Юліє Володимирівно! А ВІЛ у кого? В Улянки?не втрималася Оля Корнійчук.
ВІЛ у Галі Чорнобай!відповіла пані Жадкіна.
Що? Галя вухам не повірила.
Ви жартуєте?усміхнулася розгублено.
Пані Жадкіна на довгу страшну мить увіпялася в Галю холодним поглядом. Узяла Галину медичну книжку і раптом щосили жбурнула її Галі в лице.
Галя вже бувала у ситуації, коли страшна новина збиває з ніг, заливає все навкруги чорним і категорично забирає повітря. То сталося майже вісім років тому, у Василькові. Галя прийшла зі школи, зазирнула на кухню, де тато смажив яєчню.
А мені посмажиш?спитала. І побігла до кімнати: кинути рюкзак, перевдягнутися.
А я що роблю, доню!почула з кухні голос тата.
Думала, собі готуєшгукнула йому.
Мені вже не треба
Чому?..
Тато не відповів. Потім, коли до Галі повернулася здатність аналізувати події, вона все питала себе, чому не кинулася до кухні тієї ж миті?! Чому спокійно перевдяглася, заходилася перевіряти пошту в компютері, і тільки коли з кухні запахло горілим, здивувалася? І однаково одразу не побігла на кухню.
Тату!гукнула.Ти там заснув?!
Тато мовчав. Галя насторожилася. Пішла до кухні: на плиті пательня димить, а за столом на табуретці у куті сидить тато. Очі розплющені, щелепа опущена, пульсу нема. «Зупинка серця»,констатували лікарі «швидкої», і варто лиш було їм це сказати, як Галю накрило чорним. У наступні кілька днів перетворилася на розгублену і погублену істоту: категорично відмовлялася від власних мізків, наче й одна думка зруйнувала би її вщент. Механічно виконувала все, що від неї вимагалося, рухала руками, ногами, лиш недвижна камяна маска наче приросла до лиця. І головачорної каші повна!
Та, як не крути, події восьмирічної давнини завдали Галі болю, але вбили не її. Сьогодні ж прицільно вистрілили по ній, куля-новина пробила в голові, певно, величезну діру, тому що Галі здавалося, наче у голові гуляє льодяний шквальний протяг. Спробувала закрити ту дірку! Піднесла руку до лиця, торкнулася брови. Чому ж так боляче? Дивитьсяпальці в крові. А на підлозі валяється медична книжка з результатами медичного огляду, куточокчервоний. Ітиша. Ніби увесь білий світ викосила чорна чума, а ті, що все ж вижили,геть розучилися видобувати із себе обнадійливі щирі слова, і лишилася у них хіба що здатність відступати подалі від біди. Ось і колежанкивідступають, відступають, наче і стояти поряд із Галею небезпечно, дивляться на неї з такою відразою і ненавистю, що їх вистачило б отруїти Чорне море. Пані Жадкіна
Що ви робите?шепоче Галя, бо пані Жадкіна робить до Галі крок, наставляє на неї свій мобільний, клацає фотокамерою.
Тільки наважся шукати роботу в салонах краси і перукарнях країни! Ти почула мене, Чорнобай?! Я сказала: не в салонах Києва чи області! Я кажу: в салонах краси і перукарнях всієї України! Якщо дізнаюся, що ти ці мої слова не почула, твоє фото гулятиме соціальними мережами з моїми особистими коментарями. І я не обмежуся коментарями! Я знайду тебе і знищу власноруч! Почула?
Почула
Забийся у глуху діру і скоріше здохни, сволото! Через тебе доведеться сьогодні зачиняти салон і проводити екстренну дезінфекцію! І молити Господа, щоб ти не заразила когось із персоналу і клієнтів! Бо якщо заразила, я тебе власними руками задушу, тварюко!
Пані Жадкіна задихнулася від обурення, на мить замовкла.
Забирайся геть! Увесь свій інструмент тут залишиш. Усі свої ножиці, гребінці, фени, плойки Усе! Я особисто все це знищу! Зрозуміло?
Двадцять кроків до дверейГолгофа. Погляди колежанок важчі за каміння, яким жбурляли у Христа. Подружка Оля Корнійчук відводить очі, похапцем розчиняє перед Галею двері, та раптом пані Жадкіна гукає:
Зачекай, Чорнобай!
Галя з надією дивиться на хазяйку: може, все то бувдурний недоречний жарт? Зараз Юлія Володимирівна підійде, посміхнеться іронічно, скаже: «А я класно розіграла тебе, Галю!» Та пані Жадкіна не посміхається! Швидко підбирає з підлоги Галину медичну книжку, тицяє їй.
Не забувай, Чорнобай! У мене твоя розписка! Скажеш комусь хоч словознищу тебе раніше, ніж тебе вбє ВІЛ! Пішла звідси!
Люди зникли. У службовій кімнаті Галя намагається якнайскорше зібрати свої речі, та їй здаєтьсясилкується зібрати докупи себе! Ватяні руки не слухаються, ледь рухаються. Із зусиллям складає до сумки і великого целофанового пакета блокноти з технологіями класичних стрижок, змінне взуття, підручники з економіки, що Тьома взяв їх для дружини в університетській бібліотеці і Галя штудіювала їх тут, коли бували віконця між клієнтками. Змахує сльози з очей, в останню чергу складає в сумку свій робочий фартух, усе поглядає на двері: ось зараз до кімнати увійдуть розгублені дівчата-колежанки, скажуть щось співчутливе і сентиментальне, засмутяться. Хай не кинуться обійматися, але, може, торкнуться плеча, побажають одужати. І скажуть: «Галю, тримайся!» Та люди зникли.
Порожнім коридором дійшла до холу: нікого. Навіть подружка Оля Корнійчук не вийшла, аби попрощатися.
Що ж Хай так.
Вийшла на вулицю, роззирнулася: поодинокі перехожі байдужо пробігають повз салон краси, піднімають комірці, бовітер. Гуляє собі, шепоче Галі у вухо: «Стоятине вихід! Біжи!»
Біжи!відлунням у Галиній голові.
Не розуміла і не намагалася зрозуміти, чому на автоматі перетнула вулицю, сквер напроти «Белли», повернула у тихий, заповнений старими липами і хрущовками провулок. Зупинилася.
Куди я йду?
Опустилася на лавку біля одного зі старих будинків, роззирнулася: а люди де? Немає?
Не хочу бачити людей,прошепотіла, та раптом із жахом усвідомила: тонайлегше з усього, що наразі є актуальним для неї. У мозок дятлом: ВІЛ, ВІЛ! Задихнулася, і як не намагалася тримати себе в руках, як не навіювала: все буде добре, ясильна, впораюся,відчула: моторошна, липка, як смола, чорна маса безжально і невідворотно починає заповнювати її, наче порожнє відро, не лишаючи ані краплі простору для хоч найменшої думки про надію. Пручалася.