Все сталося два роки тому, якраз перед тим, як син Чорнобая мав одружитися. Засиділися на базі, бо Анка допомагала Андрію Івановичу мінімізувати оподаткування бази, а то, до речі, справа ювелірна: по лезу так треба пройти, щоб і закон не порушити, і мінімум податків заплатити, і до вязниці не сісти!
Знаєш, Аню, така дивна річ,сказав Чорнобай.Син надумав сімю створити, а я ловлю себе на думці, що маю сина, але ніколи не мав сімї.
Андрію, а я зараз тобі скажу, чому так вийшло.
Та невже?
Точно! Дівчина завагітніла, тому ти й одружився. А тонайпереконливіший і найгірший фундамент для створення сімї.
Звідки знаєш?
Бо в мене, Андрію, така сама історія,усміхнулася печально.Завагітніла, тому і заміж терміново вийшла. І, бач, ми з тобою після того досвідудосі самотні.
Анка замовкла, та очі блищали. Глянула Андрієві прямо в душу.
А так не хочеться бути самотніми! Скажи! Хіба ми того заслужили, Андрію?..
Чорнобай мовчав, тільки дивився на Анку інакше. Не так, як завжди. Жінка плюнула на забобони, подалася до чоловіка і так гаряче поцілувала, аж задихнувся. Та, перш ніж затишна кімната у старовинному будиночку, який Чорнобай перетворив на свій барліг, уперше стала місцем зустрічі коханців, розставив усі крапки над «і».
Аню, маєш знати! Я живу за принципом: тут і зараз. Не планую
Чого ти не плануєш?Анка вже горіла.
Нічого не планую. І ти не плануй нічого стосовно мене. Домовились?
А раптом ябільше, ніж твої плани не будувати плани!із викликом видихнула Анка.
З моменту першої близькості минуло два роки, і весь цей час Анку Сулиму живила одна думка: її вогню вистачить для того, аби змінити життєві орієнтири Чорнобая? Та, як і раніше бувало в Анчиному житті, несподіваний емоційний сплеск перекреслив плани дочекатися ініціатив коханця. Затялася: от має сьомого березня поговорити з Чорнобаєм про створення сімї, хоч трісни! І що з того вийшло?!
Роздратувалася ще більше. З тим бойовим настроєм і увійшла до ангара, де Сашко затято мив скло токсично-жовтого трактора. І слова не встигла мовити. Син побачив матір, усміхнувся.
Ма!гукнув так задьористо, так весело і дзвінко, наче сама весна замість нього гукнула.Чуєш? Я закохався!
Анка дивилася на сина, та бачила себе: ох же вони з сином дурні і затяті! Якщо вже хтось до душі, навиворіт ту душу вивернуть заради кохання.
І як її звати, твоє кохання?тільки й спитала.
Ще не знаю,без суму відповів Сашко.
Чорнобай смажив яєчню, в полі зоругодинник над газовою плиткою. Сьома. Сьоме березня, сьома година ранку. «Цей день змінить твоє життя назавжди»,згадав банальну фразу з фільмів, які Андрій Іванович звик вечорами дивитися у компанії Анки Сулими.
Глянув на Галю: застигла у метрі від Чорнобая при стіні, напружено спостерігала за кожним рухом свекра, наче контролювала процес. Усміхнувся: тепер, певно, доведеться змінити звички! Принаймні цей день уже точно піде не за планом! О 8.00 в офісі «Левади» з пропозиціями щодо відкриття нового сезону Чорнобая чекатиме керуюча базою Казимира Теодорівна Хитрук, сімдесятирічна енергійна пані, що її всі затятівці, а вслід за ними і Чорнобай, позаочі кличуть Казидорівною. Не встигне Чорнобай на зустріч із Казидорівною! Чи спробувати?
Чого стоїш, Галю? Сідай за стіл,виклав яєчню на таріль, поніс до столу.
Бути як вдома?мовила так гірко, що у Чорнобаямороз по шкірі. Та що з дівчиною? Треба негайно зясувати! Чихай спочатку поїсть, бо видно, що голодна! Чорнобай згодом розпитає, що за біди невістку гризуть. Казидорівна зачекає!
Смачного,тільки і мовив.
Поставив таріль з яєчнею на стіл, дістав з холодильника все, що там тремтіло від холоду: салямі, шматок справжнього сиру «Гауда», солоних грибів, червоної риби. На деревяну дощечку поклав пів хлібини, ніж. Сам присів навпроти Галі.
Спостерігатимете, як я їм?дівча намагалося не виказати голоду, їсти без поспіху, і те майже вдавалося лише тому, що одночасно зі сніданком кидала в бік Чорнобая холодні злі слова.
І сам поснідаю,Чорнобай прискіпливо глянув на Галю. Відламав кусень хліба, зверху на ньогосалямі, сиру. Нормально!
Ви, мабуть, хотіли би знативидушила. Замовкла.
Та вже будь така ласкава! Поясни!
Таріль з недоїденою яєчнею відсунула. Сині очіЧорнобаєві в душу.
Вам на мененачхати,мовила холодно.Мені на вастеж.
У Чорнобая щелепа від здивування відвалилася: глибоко копати взялася! А чому?
Тому не робіть вигляд, що вам до мене є діло, не сіпайте запитаннями!продовжила незворушно.Я теж робитиму все, щоб не заважати вам,замовкла на мить, плечима знизала.За вашу гостинність і дах над головоювіддячу. Прибирати можу, їсти готувати.
Так ти надовго?не втримався Чорнобай.
Обхопила плечики руками, наче геть змерзла. Довго мовчала.
Не знаю,мовила врешті.Можу зараз піти, якщо ви й надалі збираєтеся мене запитаннями мордувати,підвелася.Навіть, напевне, піду зараз, бо ви однаково питатимете, а мені не треба запитань! Дякую за сніданок! Хоча яєчню ви солите, наче вам вісімнадцять! Вибачте, що я так кажу! Просто вистара людина
Я не старий!
А який? Старий! А яєчню такою солоною зробили, наче закохалися. Та то таке. Піду.
Вийшла з-за столу, посунула до валізи і кейса, які стояли біля дверей. Чорнобай дивився дівчині вслід. «Не знаю, що за біда у них з Артемом сталася, та хай краще повертається до себе додому!»подумав роздратовано.
Галю!гукнув.
Дівчина зупинилася, обернулася до свекра.
Залишайся,сказав.
Дивилися одне одному у вічі, наче намагалися зрозуміти щось украй важливе, не сказане словами.
У мене є умови,мовила врешті Галя.
Взяла зі столу таріль із залишками яєчні, виделку, вимила їх.
Де мені поставити посуд, з якого їстиму? І дайте мені ще ложку, чашку. Хочу, щоб ніхто не торкався мого посуду! А краще зберігатиму його у своїй кімнаті. У мене ж буде особистий простір?
Із передпокою направогостьова кімната з ванною.
А двері зсередини замикаються?в одній руці таріль і виделка, другою валізу намагається за ремінець підхопити.
Та досить за все самій хапатися! Чуєш, Галю?роздратувався Чорнобай.І це не запитання! Це вимога. Заспокойся вже! Я сам твої речі до гостьової кімнати донесу.
Тільки не чекайте, що дякуватиму!
Забув уже! Коли хоч чогось від життя чекав!зухвало відповів Андрій Іванович Чорнобай.Давно вже сам усе беру!
Підхопив кейс і валізу, пішов до гостьової кімнати. Галя з тарелем і виделкою сунула за свекром услід, і збоку здавалося: чоловікгеть беззахисний, зараз дівчина нанесе йому удар у спину.
Відпочивай,Чорнобай кинув валізу і кейс біля дверей гостьової кімнати.А мені час справами зайнятися. Зараз поїду на базу, повернуся тільки увечері. Їжа у холодильнику, посуд сама вибери, який схочеш, ключі від дому на столі лишу.
Навіщо?
Ага! Бачу, у тебе є запитання!не втримався, кольнув.Так не соромся, питай! На відміну від тебе, відповідатиму на будь-які запитання.
Навіщо?
Що «навіщо»?!все так же спокійно і зухвало відповів Чорнобай.Навіщо мені на твої запитання відповідати?плечима знизав.Може, у твоїй голові туман трохи розвидниться, якщо запитань стане менше.
Вийшов на поріг файного зрубу, вже хотів той же час набрати сина, та зметикував, що невістка може підслухати.
Зачинився у гаражі, сів до салону заляпаного брудом позашляховика, дістав мобільний і тільки тепер усвідомив, що не говорив з Артемом більш як півроку. За цей час син сто разів міг номер поміняти!
Дідько, ямудак
Набрав таки номер сина і так зрадів, коли почув на іншому кінці дроту його голос,наче вже тонув, а йому в останню мить соломинку простягнули: тримай, та не схиб!
Тьомо?мовив чомусь хриплувато.Привіт, синку.
Ранок сьомого березня Тьома Чорнобай зустрів у стані істеричного роздраю: ще ніколи життя не підкидало йому таку підлу свиню! Навіть два роки тому, коли програв хрінову купу грошей, міг розпрощатися з універом і загриміти до війська, було не так образливо, бо ті проблеми Тьома створив власними руками! І весь цей час був певен, що знайшов геніальний вихід з того глухого кута. І раптом виявляється, що Галя Весела, роботяща, безвідмовна у всьому Галябрудна зараза! Та ще й безробітна брудна зараза! Після того як Тьома буцнув ногою по вхідних дверях, аби назавжди зачинити їх за дружиною, він разів двадцять перечитав повідомлення, яке невідомий доброзичливець надіслав йому шостого березня вдень.