Від будинку до майстернівідстань у довжину вулиці імені Корочуна. Сашко жив на її початку, ближче до центру, майстерня містилася в кінці вулиці, на околиці. Крутив педалі, подумки підбирав аргументи, які би змусили фермера пристати на обмін, коли в похмурому сірому світанку побачив на порожній вулиці біля ангара людську постать. Здалеку здавалося: людина застигла. Підїхав ближче, бачить: вулицею суне пишноволоса худенька дівчина, ледь рухає ногами від втоми. Дивна. В одній руцівеликий кейс, другою тримає ремінець рожевої валізи, яку волочить за собою.
Побачила Сашка, зупинилася так, наче двері перед хлопцем зачинила. Підїхав. Дивився на дивну дівчину з цікавістю: звідки до Затятового таку туристку занесло?
Допомога потрібна?спитав нарешті.
Лиш головою мотнула, а що то означалохтозна?!
А ти тут у справах чи, може, приїхала відпочивати на базу біля озера?не відступав.Не зарано? У лісі ще й сніг не зійшов.
Дівчина не відповідала, дивилася на Сашка зацьковано.
Ви тутешній?спитала врешті.
Типу того.
Знаєте Андрія Івановича Чорнобая?
А хто ж його у Затятовому не знає?! На його базу відпочинку навіть із-за кордону приїжджають.
Де він живе? Не підкажете адресу?
Сашко усміхнувся дівчині, бо йому здалося: їй вкрай потрібне щось тепле. Хоча б усмішка.
Ходімо! Відведу!сказав упевнено.
Ічхати на зустріч із фермером! Залишив велосипед в ангарі, підхопив кейс і валізу. «Нормально,переконував сам себе.Однією дупою на двох стільцях не всидиш, треба обирати головне».
Галя сунула вслід за привітним хлопцем, дивувалася тому простому факту, що і досі у змозі ворушити ногами, бо, здавалося, сили мали покинути її ще вночі, коли брела і брела темним порожнім шляхом, волочила за собою валізу з кейсом і все чекала, коли ж врешті голова піде обертом, сили скінчатьсявпаде і помре. Та сили ніяк не вичерпувалися, хоча ноги гуділи, як високовольтні лінії електропередач, голодний шлунок викручувало спазмами, а в голові все звучав голос Юрка. Кричав, наче батогом бив:
Ти кінчай скиглити, чуєш? Краще кусайся!
Краще кусайся!знай шепотіла.Краще кусайся!
З цими словами під ранок дошкандибала до Затятового і навіть дійшла висновку, що донесли її не ноги, а ті злі слова.
Чорнобай тобіхто?почула голос привітного хлопця.
Не важливо.
Не хочеш відповідати?
Мовчала.
Ти до нього надовго?хлопець виявився упертим: справжній затятівець.
Галя захитала головою із прикрістю: чому люди такі набридливі?
Краще скажіть: нам іще довго йти?запитала.
Хлопець зупинився в самому кінці вулиці імені історика Корочуна. Одразу за нею починався молодий ліс, посеред якого грибами стирчали кілька маєтків, обнесених високими парканами.
Тут Чорнобаєва база,хлопець вказав на крайній будинок: двоповерховий деревяний зруб з панорамними вікнами і великою відкритою терасою, що їх можна було розгледіти через паркан. Перевів погляд на дівчину: знітилася, наче і гадки не мала, що Чорнобай у таких розкошах живе. Навіть відступила на крок, та за мить зібралася.
Дякую! Що показали Що донесли мої речі!благально дивилася на хлопця, просила його подумки: «Прошу вже, йди! Йди собі»
Добре. Піду,відповів, наче підслухав Галині думки.
Дочекалася, поки хлопець відійшов метрів на пятдесят, видихнула і натиснула кнопку дзвінка на важких кованих воротах.
Андрій Іванович Чорнобай у свої пятдесят на безсоння не страждав, тож вранці сьомого березня міцно спав на одній половині ліжка з матрацом «королівського» розміру, бо другу його половину іноді займала гаряча жіночка на імя Анка Сулима, з якою чоловік мав стосунки вже майже два роки. Про звязок хазяїна фешенебельної заміської бази відпочинку Чорнобая з керуючою затятівським відділенням банку Сулимою у Затятовому ходили хронічні плітки, та коханці хоронилися від сторонніх очей, тож ніхто і досі не заскочив їх на гарячому.
Потайки від усіх, у тому числі і від єдиного сина Сашка, Анка навідувалася до Андрія Івановича Чорнобая раз чи двічі на тиждень: іноді зустрічалися на заміській базі відпочинку, де Чорнобай відреставрував особисто для себе старий, майже стопятдесятирічний будиночок (його колись громада побудувала для вчителів, яких запрошували до Затятового), та частіше побачення проходили у затятівському зрубі Чорнобая за планом, який сам собою логічно вималювався з часом і був негласно затверджений обома коханцями. Чоловік і жінка спочатку вечеряли тим, що приготував Андрій Іванович, потім дивилися кіно чи грали у більярд, після того піднімалися до спальні на другому поверсі і вже давали волю своїм сексуальним фантазіям, бо іноді засинали ближче до ранку.
Зазвичай Анка підхоплювалася раніше за Чорнобая, спускалася на перший поверх: тут, у відкритому просторі у сотню квадратних метрів,і кухня, і їдальня, і вітальня. Готувала коханцю не абиякий сніданок, не грінки з яєчнею і не підсмажений бекон, як його взагалі на сніданок їдять! Борщу могла наварити, щоби чоловікові на кілька днів було гарячого, печеню або плов зготувати, бо Анкахазяйська жіночка, не абищо!
Та на ранок сьомого березня жінка мала інші плани.
Як і завжди, прокинулася раніше за коханця, та на кухню не спішила. Лежала на просторому ліжку, дивилася на сплячого поряд мужчину: якщо гора не суне до Магомета, доведеться самій брати бика за роги і перти його до тої клятої гори! А як довго ще жінка має терпіти? Не дівчинка ж, щоб, коли її люди питають: «Аню, так Чорнобай на тебе запав чи що?!»оце психувати і брехати їм в очі: «Що за дурню ви тут верзете?!» А хіба тодурня? Що дурного в тому, що Андрій Чорнобай уже майже два роки Анку на своїй постелі пестить? І вона його. І взагалі Може, досить їм, як отим малолєткам, ховатися? Може, вже час відкрито жити разом, завести спільне господарство, що воно і є для держави головною ознакою сімї? Ім же обом одразу легше на душі стане, та й перед дітьми не доведеться виправдовуватися! Андрієві простішеєдиний його син Артем живе у Києві і про батька не згадує, а Анчин Сашкопоряд. Щоразу, коли мати повертається від Чорнобая, і слова їй не скаже, але вже так зиркне: і без слів душу рве.
Думка окільцювати Андрія Чорнобая визріла в Анки давно, бо не мужчинамрія! Багатий, самотній, і якась така у ньому сила: Анку так і тягне до нього, як магнітом.
Довго готувалася, промацувала ґрунт, шукала слова і врешті-решт вирішила завести доленосну розмову вранці сьомого березня. Розрахунок такий: після бурхливої ночі висловить усі свої аргументи і запропонує чоловікові жити разом. Після того затулить йому вуста поцілунком і попросить одразу відповіді не давати. Мовляв, завтра! А завтраВосьме березня! І хіба наважиться нормальний мужчина зіпсувати своїй жінці свято негативною відповіддю?!
Ні, щоб я була здохла!підтримувала себе, хоча сумніви і гризли серце.
Напередодні увечері все пішло за планом: вечеря, кіно-розмови-більярд, спальня. Секс із викрутасами, які не Андрій запропонував. Анка вирішила поекспериментувати. Врешті поснули, і от тепер, вранці сьомого березня, лишалося тільки пробудити жаданого чоловіка поцілунком і сказати:
Андрію! Пропоную тобі своє серце і тіло. Тобто! Я знаю, що серцечастина мого тіла, але пропоную його як у комплекті з тілом, так і окремо, як символ моєї любові. Ну, ти ж розумієш, правда? Житимемо разом? Тільки прошу. Сьогодні не відповідайі далі за вивченим назубок текстом, бо подумки повторювала його разів двісті!
Тільки сіла звабливо на ліжку. Тільки спустила з плеча нічну сорочку, аби вбити мужчину своєю сексуальністю. Вже потягнулася до нього вустами, аби пробудити
Аждзень! Дзень! Дзеньна весь дім. Хтось настирливо тиснув кнопку дзвінка на воротах.
Ну не сука?!Анка не втрималася. Від несподіванки тихо виматюкалася вголос і від того геть засмутилася. «Хоч би Андрій не почув!»подумала, бо коханець до всіх своїх чеснот був ще й інтелігентним.
Обернулася до Чорнобая: мати моя! Уже прокинувся, здивовано дивився на Анку, бо, здавалося, його ошелешив не дивний ранній дзвін, а Анчині матюки. Підхопилася, бо знітилася. Заходилася переводити стрілки.
Зараз у вікно гляну, кого це до нас принесло,спеціально сказала «до нас», бо ще мала надію завести розмову про спільне життя.