Треба ушиватися звідси, каже Лосано. Якщо це правда, вони невдовзі будуть тут.
А куди?
Не знаю, та й ніхто з тутешніх не знає, вони живуть, наче первісні або останні люди на цілій землі. Мабуть, на вантажівці до узбережжя, сподіваюся Порсена не заперечуватиме.
Схоже на анекдот, озивається Ярара; він скручує сигарету, неквапно ворушачи пальцями, мов гончар. Їхати разом зі щурячими клітками, ти ба. А потім?
Потім без проблем, відказує Лосано. Але на потім потрібні гроші. Узбережжяне Калагаста, доведеться платити, щоб нас пропустили далі на північ.
Платити, вторує йому Ярара. До чого дійшлиміняємо щурів на свободу.
Вони ще гіршіміняють свободу на щурів, жартує Лосано.
Із закутка, де Ілла вперто латає безнадійно рваний чобіт, долинає схожий на кашель сміх. Це теж гра слів, іноді Лосано влучає просто в десятку, і тоді здається, ніби він таки має рацію, викручуючи все навиворіт, наче рукавички, дивлячись на все під якимось іншим кутом зору. Чаклунство бідняка, як сказав колись сам Лосано.
А як бути з дівчинкою? запитує Ярара. Ми не зможемо заглиблюватися з нею в хащі.
Авжеж, каже Лосано, але на узбережжі можна знайти рибалку, який переправить нас вище за течією, це питання везіння та грошей.
Лаура подає йому мате й чекає, але всі мовчать.
Як на мене, ви вдвох повинні вирушати просто зараз, мовить вона, не дивлячись ні на кого. Ми з Лосано щось придумаємо, а ви не баріться, вирушайте зараз же в гори.
Ярара запалює сигарету, випускає дим, що оповиває йому лице. Тютюн у Калагасті кепськийчерез нього сльозять очі й усі кашляють.
Ти колись бачив ще одну таку божевільну? запитує в Ілли.
Ні. Мабуть, вона хоче позбутися нас.
Ідіть до дідька, Лаура відвертається від них, намагаючись стримати сльози.
Гроші можна роздобути, каже Лосано. Якщо ми вполюємо достатньо щурів.
Якщо вполюємо.
Це можливо, запевняє Лосано. Треба тільки розпочати просто сьогодні, вирушити на пошуки. Порсена розрахується з нами і дозволить скористатися вантажівкою.
Згода, мовить Ярара, але від слова до діласамі знаєте.
Лаура чекає, втупившись у губи Лосано, уникаючи глядіти в його задивлені кудись у порожнечу очі.
Треба йти до печер, говорить Лосано. Не прохопившись нікому ні словом, узяти всі клітки й повантажити на хуру Гусмана. Якщо пробовкнемося, вони почнуть торочити про старого Мільяна й не пускатимуть нас, бо добре до нас ставляться. Старий того разу також нічого їм не сказав, пішов на свій страх і ризик.
Кепський приклад, озивається Ярара.
Просто він пішов сам, просто йому не пощастило, просто бозна-що ще. А нас троє, і ми не старі. Ми оточимо їх у печеріа я гадаю, що там одна печера, а не кілька, а тоді викуримо звідти. Лаура розріже нам цю коровячу шкуру, обмотаємо ноги вище чобіт. А з грішми подамося на північ.
Про всяк випадок прихопимо набої,каже Ілла Лаурі.Якщо твій чоловік правий, щурів стане на десять кліток, а решту перестріляємо, і нехай собі тліють, трясця їхній матері.
Мільян теж мав рушницю, мовить Ярара. Втім, звісно, старий і сам.
Він дістає ножа, пробує пальцем лезо, підводиться, підходить до коровячої шкури й починає різати її рівними смужками. Він зробить це краще за Лауру, жінки не вміють орудувати ножем.
Гнідий увесь час тягне ліворуч, рябий його стримує, і хура, залишаючи невиразний слід, рухається вздовж пасовиська просто на північ, Ярара напинає віжки й кричить на гнідого, а той, наче протестуючи, мотає головою. Вже споночіло, коли дісталися до підніжжя невисокого стрімчака, але здаля вони встигли розгледіти вхід до печери, що вирізнявся на тлі білого каменю; двоє-троє щурів учули їх і сховалися в печері, поки вони вивантажували дротяні клітки й розставляли їх півколом біля входу до печери. Мулат Ілла бере мачете й починає рубати суху траву, з хури знімають ганчіря та керосин; Лосано наближається до печери, бачить, що може ввійти туди, якщо ледь нахилити голову. Інші кричать йому, щоб не дурів, залишався ззовні; промінь ліхтаря нишпорить по стінах, шукаючи найглибший, непролазний хідчорний отвір аж кишить червоними цятками, що починають хаотично метушитися, вихоплені світлом.
Що ти там робиш? гукає Ярара. Вилазь, дідько б тебе вхопив!
Хрущ, стиха промовляє Лосано до отвору, з якого на нього, мов з вирви дивляться щурячі очі.Виходь, Хрущ, виходь, королю щурів, ось і перетнулися наші дороги, ми тут із тобою сам-на-сам, і ще Лауріта, скурвий сину.
Лосано!
Та йду вже, йду, неквапно озивається Лосано, вибирає пару найближчих очей і, не відводячи від них променю світла, видобуває револьвер і стріляє. Жмут червоних іскор, і на тому все, либонь, схибив. Тепер тільки викурювати їх димом, вийти з печери й допомогти Іллі, який розкладає суху траву та ганчіря; вітер сприятливий, Ярара підносить сірника, і всі троє чекають біля кліток; Ілла залишив прохід, аби щури могли тікати з пастки, не обсмалившись, і можна було перехоплювати їх просто перед відкритими клітками.
І цього боялися в Калагасті? дивується Ярара. Либонь, старий Мільян помер через щось інше і вони його зжерли, коли він уже околів.
Не будь таким самовпевненим, мовить Ілла.
З печери вистрибує щур, рогач Лосано стискає йому шию, ласо здіймає в повітря й кидає в клітку; Ярара гавить наступного, а далі вони вискакують по чотирипять, з печери чути вищання, і мисливці насилу встигають схопити одного, а вже пять чи шість щурів намагаються вислизнути по-зміїному, уникнути клітки, загубитися десь на пасовиську. Хвиля щурів вихлюпується з печери червонуватим блювотинням, там, куди встромляються рогачі, виникають загати, клітки заповнюються драглистою масою, вони відчувають щурів ногами, а ті й далі лізуть, верхи одні на одних, шматуючи одні одних зубами, аби вирватися з вогню, кинутися врозтіч у темряву. Лосано, як завжди, найбільш вправний, він уже заповнив одну клітку й половину другої, Ілла неголосно скрикує й здіймає ногу, занурює чобіт у вируючу масу, щур не хоче відпускати, Ярара хапає його рогачем, накидає ласо, Ілла матюкається й глядить на смужку коровячої шкіри так, начеб щур досі його кусає. Наприкінці вискакують найбільшіці навіть не схожі на щурів, важко накидати на них ласо, а тоді піднімати в повітря; ласо Ярари рветься, і щур тікає зі шматком ласо, а Лосано кричить, що це байдуже, залишилася одна клітка, він та Ілла вдвох заповнюють і зачиняють її за допомогою рогачів, захлопують засуви, підважують клітки дротяними гаками та вантажать на хуру, а коні наполохані і Ярара тримає їх за вузду, говорить до них, поки Лосано й Ілла вмощуються на козлах. Запала вже глупа ніч, і вогнище починає гаснути.
Коні чують щурів, і спершу доводиться пустити їх чвалом, вони мчать галопом, наче хочуть розтрощити хуру, Ярара змушений їх стримувати, Ілла допомагає йому, чотири руки тягнуть поводи, нарешті коні переходять з галопу на уривчастий клус, хура хилитається, колеса натрапляють на каміння та кущі, позаду щури вищать і шматують одні одних, з кліток уже тхне салом, рідким лайном, коні чують сморід, іржуть, силкуючись вивільнитися від вузди, вирватися та втекти; Лосано й собі хапається за поводи, втрьох вони потроху вирівнюють біг, вихоплюються на пагорб, бачать віддалік долину, Калагастутри-чотири вогники на ціле селище, беззоряну ніч, ліворуч у якихось пятистах метрах, самотній вогник ранчо серед поля, немов у пустці: вогник підстрибує разом із хурою і зненацька зникає, коли хура влітає в чагаріколючки шмагають їх по обличчях, стежиналедь помітний слід, коні знаходять його краще, ніж люди, які поволі послабляють поводи; щури виють і перекидаються від кожного поштовху, коні упокорилися, але женуть так, наче їм не терпиться дістатися до ранчо, опинитися там, де вони нарешті позбудуться цієї смердоти й цього виття, де їх відпустять у ліс і вони зустрінуть там ніч, залишивши позаду те, що їх зараз переслідує, мучить, доводить до нестями.
Ти негайно біжи за Порсеною, каже Лосано Ярарі,нехай швидко їх перерахує і платить, треба залагодити справу й удосвіта ушитися звідси на вантажівці.
Перший постріл, приглушений і одинокий, здається ледь не жартом; Ярара не встигає відповісти Лосано, коли тріском розколотої на тисячі скіпок сухої тростини, заглушивши виття в клітках, озивається кулеметна черга; удар у бік, і хура влітає в чагарі, гнідий ліворуч смикається, силкуючись вивільнитися, Лосано та Ярара разом зістрибують на землю, Іллаз іншого боку, розпластавшись у лабузинні, а хура з виючими щурами проїжджає ще три метри й зупиняється; гнідий хвицається, утримуваний запрягом, рябий ірже, бється, не в змозі зрушити з місця.