Мулата Іллу не турбує, що Лосано так полюбляє грати словамиу кожного свої дивацтва, думає мулат, але йому не подобається, що Лосано занадто захоплюється цим і хоче, щоб усе підпорядковувалося його грі, щоб і він, Ілла, і Ярара, і Лаура наслідували його і тут, як наслідували багато в чому впродовж цих років, відтоді як почалася їхня втеча північними ущелинами після тієї бійні. За ці роки, думає Іллатижні то були, чи роки, ми вже втратили їм лік, усе було зеленим і нескінченним: сельва з її власним часом, без сонця та зірок, а тоді ущелини, червонуватий час каміння, гірських потоків і голоду, найбільше голоду; намагатися рахувати дні чи тижні означало посилювати відчуття голоду, тоді їх було четверо, спершупятеро, але Ріос зірвався в провалля, а Лаура ледь не померла від холоду в лісі, вона вже була на шостому місяці й швидко втомлювалася, їм довелося затриматися бозна на скільки часу, зігріваючи її багаттями з сухої трави, поки вона змогла рушити далі; часом Ілла знову бачить Лосано, котрий несе на руках Лауру, а та пручається, каже, що вже здорова, може йти; і так вони рухалися на північ до того вечора, коли уздріли вогні Калагасти й зрозуміли, що тепер усе буде гаразд і вже сьогодні вони їстимуть на якомусь ранчо, нехай навіть потім їх викажуть, і прилетить вертоліт, і їх убють. Однак їх не виказали, тут не знали жодних причин, аби їх виказати, тут усі помирали від голоду, як і вони, поки хтось не виявив поблизу пагорбів великих щурів, і Порсені спало на думку послати на узбережжя зразки.
Мо та на кару щура канатомзначить лише те, що значить, каже Лосано. Фраза не має жодної сили, бо не дає нічого нового, до того ж ніхто не може звязати щура канатом. Ти залишаєшся з тим, з чого почав, така вже притичина з цими паліндромами.
Еге ж, погоджується мулат Ілла.
Але якщо дійти до суті, тоді інша річ.
Яка різниця?
Той варіант уже не годиться як паліндром. Треба дійти до суті, і все зміниться, зявиться щось нове, і це вже не буде дзеркало, або вийде інше дзеркало, яке покаже те, чого ти не знав.
І що ж це за нове?
А те, що треба дійти до суті. А суть, ось вона: щур хижак, і це тобі дає: кажи Хрущ.
Хрущ?
Це імя, а всі імена виокремлюють і позначають. Тепер ти знаєш, що існує щур на імя Хрущ. Звісно, всі вони мають якісь імена, але тепер є один на імя Хрущ.
І що це тобі дає?
Я ще не знаю, але рухаюся далі. Вночі я надумав подивитися на це інакше. Не ловити, не хапати, не вязати, а навпакирозвязати, відпустити. Як би тоді вчинив щур, я, ти? Щойно подумав про це, у мене вийшло таки ти б утік. А якщо прочитати це навпаки, вийде кіт, убити, кат. Нові слова, завваж.
Не такі вже й нові,озивається Ярара, який сидить осторонь, до того ж два останніх вживаються на пару.
Нехай, відповідає Лосаноале вони вказують путь і, можливо, це єдиний спосіб покінчити зі щурами.
Не будемо з цим поспішати, сміється Іллаякщо щури закінчаться, з чого ми житимемо?
Лаура приносить перший мате, заклякає, притулившись до плеча Лосано. Мулат Ілла знову думає про те, що Лосано занадто полюбляє гру слів, що колись він зовсім схибнеться і все піде під три чорти.
Лосано теж думає про це, поки затягує шкіряні ласо, а залишившись з Лаурою та Лаурітою, звертається до них обох так, начеб Лауріта його розуміє, а Лаурі подобається, що він залучає дочку до розмови, так вони втрьох відчувають більшу близькість, коли Лосано розповідає їм про Хруща і про те, як треба солити воду, щоб покінчити зі щурами.
Щоб то була справжня атака на ката, сміється Лосано. Цікаво, що в найпершому паліндромі, з яким я колись стикнувся, теж ішлося про ката, хтозна, про якого саме, може, то був Хрущ. Я прочитав його в оповіданні, де було чимало паліндромів, але запамятався тільки цей.
Ти розповідав мені його якось, здається, у Мендосі, але я забула.
Я лева та каменем, а кат Авеля, розмірено промовляє Лосано, майже наспівуючи для Лауріти, а та сміється у своїй колисці, бавлячись біленьким пончо.
Лаура ствердно хитає головою, в цьому паліндромі справді йдеться про ката, до того ж це не хто інший, як Каїн.
Ти ба, озивається Лосано, завсідні умовності, споконвічне чисте сумління, добрий Авель і лихий Каїн, як у старих ковбойських фільмах.
Про хлопця й негідника, майже ностальгічно пригадує Лаура.
От якби автор цього паліндрому звався Бодлером, це не мало б негативного забарвлення, а лунало б радше піднесено. Пригадуєш?
Трохи, каже Лаура. О роде Авеля, спи, пий та їж Господь тобі всміхається прихильно.
О роде Каїна, плазуй і жалюгідно помирай у твані.
Так, а ще там мовиться щось ніби: Роде Авеля, прах твій угноїть паруючу землю, а далі: Роде Каїна, безталанні нащадки шляхами брестимуть, щось таке.
Поки щури дітей твоїх всіх не зжеруть, ледь чутно мовить Лосано.
Лаура затуляє руками лице, вона вже давно навчилася плакати беззвучно, знає, що Лосано не розраджуватиме її, а от Лаурітатак, їй видається кумедним цей жест, і вона сміється, доки Лаура не опустить руки і по-змовницьки їй не підморгне. Надходить година мате.
Ярара вважає, що мулат Ілла правий і колись-таки через цю дурну примху Лосано скінчиться пауза, під час якої вони принаймні в безпеці, принаймні живуть серед цього люду з Калагасти, залишаючись тут, бо не мають іншого виходу, чекаючи, поки час бодай трохи притлумить спомини про те, що було на тому боці, і ті, звідтіля, також поступово забудуть, що не змогли схопити їх, що вони загубилися в якійсь глушині, живі, а відтак винуваті, і тому встановлено ціну за їхні голови, навіть за голову сердешного Ріоса, котрий уже давно зірвався в провалля.
Не можна бути в нього на повідку, розмірковує вголос Ілла. Хай там як, для мене він завжди шеф, є в ньому щось таке, навіть не знаю, як сказати, але воно в ньому є і мені цього досить.
Він схибнувся через освіту, каже Ярара. Весь час про щось думає або читає, а це не йде йому на добро.
Хтозна. Не знаю, чи через це, Лаура теж ходила на факультет, але по ній не видно. Не думаю, що це через освіту, він не тямиться, бо ми нидіємо в цьому закутні, а ще через те, що сталося з бідолашною Лаурітою.
Помститися, каже Ярара. Він хоче помститися
Всі ми хочемо помститися, однівоякам, іншіщурам, тут важко зберегти здоровий глузд.
Ілла думає про те, що нестяма Лосано нічого не змінює, щури нікуди не поділись і полювати на них важко, люди з Калагасти не наважуються заглиблюватися в чагарники, бо памятають історії з кістяком старого Мільяна та з ручкою Лауріти. Але й вони згубили тяму, а надто Порсена зі своєю вантажівкою та клітками, а ті, з узбережжя, та данці ще більші безумці, розкидаються грішми за щурів бозна чого. Це не може довго тривати, безглуздя колись таки скінчиться, і тоді знову голод, у кращому разі маніок, та й то не завжди, діти вмиратимуть з обдутими животами. Ні, краще вже залишатися навіженими.
Краще залишатися навіженими, мовить Ілла, і Ярара кидає на нього здивований погляд, а тоді сміється й згідливо киває головою.
Головне не танцювати під його дудку, коли він розводиться про Хруща й усі ці речі, хай там що, він однаково кращий мисливець.
Вісімдесят два щури, озивається Ілла. Він побив рекорд Хуана Лопеса, в того було сімдесят вісім.
Не ятри рану, говорить Ярара, у мене лише тридцять пять.
Сам бачиш, з якого боку не подивись, він завжди буде шефом.
Ніколи не знаєш до пуття, звідки зявляються новини; раптом хтось щось сказав у крамниці турка Абада, майже ніколи не відомо, хто саме, але люди живуть так осібно, що звістки наринають, як подуви західного вітру, що зрідка приносить трохи прохолоди, а часом і дощутакого ж нечастого, як і новини, такого ж швидкоплинного, як цей дощ, який навряд чи врятує збіжжя, завжди жовте, завжди виснажене. Новина, навіть погана, допомагає й далі тягти лямку.
Лаура дізнається від дружини Абада, повертається на ранчо й переказує стиха, начеб Лауріта може зрозуміти, подає ще один мате Лосано, той неквапно смокче, втупившись у долівку, якою до вогнища повільно повзе чорна мураха. Він трохи випростовує ногу, розчавлює мураху й допиває мате, тоді передає Лаурі посудину, не дивлячись на неї, з рук у руки, як передавав уже стільки разів стільки речей.