Та в останній місяць я часто зверталася до нього у своїх молитвах. Але чим частіше я це робила, тим гострішим ставав мій біль. І я усвідомила, що навіть ВІН не спроможний мені допомогти.
Андрій Іванович навчився читати мої думки за виразом очей, тому, випереджуючи питання, пояснює:
Вам потрібно якось відволіктися і новий друг міг би стати для вас очікуваною розрадою. Ви не маєте так миттєво відкидати пропозиції незнайомців, котрі в майбутньому можуть стати для вас найкращими друзями. А, можливо, навіть і коханими
Він задумливо обертає до мене своє обличчя та чекає на відповідь. Тепер моя черга гніватисяя відчуваю себе сірником, який загорівся від необережного руху та готовий у будь-який момент знищити все довкола. Мені здається, що вибухи обурення розривають кожен мій орган, шматують його, а потім знову склеюють докупи. Бо я й досі виявляюся живою.
Невже ви й досі не зрозуміли, як сильно я його кохаю?
Цей відвертий крик душі дивує психолога і мені помітно як він задоволено посміхається. Адже досягнув свого та витягнув нарешті із мене слова, котрі так міцно приліпилися до піднебіння та не бажали відриватися від нього. Лікар силою витягнув їх з мене і я відчуваю себе вбитою індичкою, котру випотрошили та заново начинили непотребом, який потім із захватом зїдять запрошені диваки. Шкода тільки, що нас у цьому кабінеті лише двоє.