У моїй присутності,з часу, коли Вольська зайшла в квартиру, Градова повторила це вже втретє.
Ми ж, Еміліє Дмитрівно, довіряємо нашій доньці.
До чого тут довіра? Я не довіряю цій особі,вона кивнула на Анну.
Моє ставлення до пані Вольської аналогічне. Але ж ідеться про Катю, нагадав Градов. Вона в нас чесна, щира дівчинка. І слово в слово перекаже нам їхню розмову. Це так, Катерино?
Дівчина витримала батьків погляд.
Звісно, так і буде! якби Анна не знала, як гімназистка вміє брехати, повірила б у щирість. Якщо вона не хоче, щоб ви лишилися при розмові, то хай собі. Раптом пані Вольська соромиться вас!
Доньчина відповідь заспокоїла та явно потішила батьків.
На цьому лишаємо вас, кивнув Градов. І, Анно Ярославівно, усе одно не займайте багато часу. Маємо надію, Катя скаже вам щось корисне. Проте до зникнення своєї подруги навряд причетна.
Нарешті вони лишилися без свідків.
Ми зустрілися втретє,посміхнулася Вольська. Ти справді розкажеш батькам усе, про що ми будемо говорити? Наприклад, про Лізу, одну хитру дівчинку зі Сновська.
Чого вам треба від мене? скромна гімназистка враз перетворилася на агресивну не по роках вуличну дівку. Аби хотіли, давно б уже виказали мене. Значить, не хочете.
Молодець, розумниця, Анна посміхнулася ще ширше. Не хочу. Поки що.
І що ж я винна вам за мовчання? Катя примружила очі.Навряд вимагатимете грошей. Не змусите ж красти перли й персні з матусиної шкатулки.
Домовмося відразу, Катерино. Як кажуть, на березі,Вольська прискорила події, бо вже втратила добу й не збиралася тягнути далі.Ти відповідаєш на мої питання чесно, не крутиш. Коли я почую все, що мені треба, ми вдвох вирішимо, що саме з нашої товариської бесіди ти переповіси мамі й татові. Ти вже встигла переконатисябрехню я не лише почую, а й побачу. Тож попереджати не збираюся. Щойно збрешештет-а-тет завершено. Гукаю сюди пана Градова, знайомлю з Лізою, далі хай батько-поліцейський тебе допитує. Згода?
Катя з недовірою глянула на простягнуту долонею вгору правицю.
Я не знаю, куди зникла Олька, мовила нарешті.Уперше почула про це сьогодні, від тата. А йому ви сказали. Я Ми не бачилися чотири дні. І чому ви взагалі чіпаєте саме мене, а не інших подружок?
З іншими не знайома. До речі, назвеш мені їх, як треба буде. А на висновки наштовхує вже відома тобі дівчинка Ліза. Кого маємо? Двох подружок одного віку. Двох доньок заможних і впливових батьків. Не дивує, коли дітки нудяться й бісяться з жиру. Одна вдає з себе повію-втікачку, розігрує виставу, тисне на жалість, виманює в сердечних жіночок гроші. Яке їхало, таке й здибало. Бо інша подруга займається ось чим.
Анна розстебнула сумочку.
На столик одна за одною лягли три фотокартки. Вольська постукала пучкою по одному з зображень Ольги. Дівчина стояла рачки на розстеленому ліжку. Спідниця високо задрана, голий задок спокусливо виставлений. Позуючи, благородна дівиця озиралася на фотографа з хтивою усмішкою.
У кожної з подруг є спокуси й брудненькі таємниці. Ніколи не повірю, що ви не хвалилися одна одній своїми таємними забавами. Це ваші дівочі секретики. Що ти знаєш про ці фото? Хто, де і коли їх робив? Оля ховала їх у себе в спальні. Поклала їх у сховок за три дні до свого зникнення. Ви не бачилися, Анна задля наочності виставила чотири пальці,чотири дні. Одне витікає з іншого. Тільки спробуй мені заперечити.
Поки Вольська говорила, Катя повільно спадала з лиця. На останньому слові зробилася білою, колір шкіри на лиці майже злився з білизною гімназійної сукенки. Пальці судомно перебирали косу, ще трохирозплетуть стрічку.
Я злякалася, дівчина зовсім по-дитячому шморгнула носом.
Уже тепліше.
Якщо батьки дізнаються Не про Лізу То мене ще в Москві подружка навчила. Як не нахабніти, часто не світитися, можна до тисячі рублів назбирати. Добре ж мати гроші свої
Лірика, відрізала Анна. Ближче до діла.
Я розказала Олі Просто так, ми гуляли, я запросила в кондитерську, замовила шампанського. Похвалилася Ну, звідки гроші А вона мені: є кращий спосіб. Платять більше, не треба вештатися вулицями, не нарвешся ні на кого. Показала отакі фотокартки.
Такі чи саме ці?
Схожі. На решті не Оля була, інші дівчата.
Але такі самі?
Це мистецтво. Їх художники роблять, Катя знову шморгнула.
Ти спокусилася? Десь є твої такі самі знімки? Тебе шантажують ними? Анна не питалавипускала кулі.
Нема. Я не змогла. Утекла. Тому ми посварилися. Чи ні, не так. З того дня я уникала Олі, а Оля не шукала мене. Я навіть збиралася сьогодні нарешті побалакати з нею, прояснити все
Звідки втекла? Про який день ідеться? Чому втекла? Вольська натиснула сильніше.
Злякалася. Страшно стало в останній момент. Ми вже там були. А коли Оля зайшлау мене отут щось бомкнуло, Катя торкнулася скроні.Зірваласяі ходу. Двері зачинені. Гаратаю, кричу, в мене істерика, тіпає всю. Тоді він вибіг, ричитького, мовляв, привела, усім через неї амба. Так і сказав: амба. Звелів мовчати, знову наказав очі завязати туго Нам обом, Ольку так само не лишав, вона ще шипіла на мене Вивезли звідти так само, як привезли.
Почуте виглядало абияк накиданою копицею сіна.
Не барабань, Анна спробувала зосередитися. Вивезлизвідки? Привезликуди? Були тамде? Вивіз так самояк? Вінхто?
Не знаю, жалібно промекала дівчина, і Вольській враз щиро зробилося її шкода. Покажете, то впізнаю. Чоловік, дорослий.
Тобі шістнадцять. Будь-який старший пан виглядатиме дорослим.
Йому тридцять може Бáки. Катя пустила до половини розплетену косу, провела двома пальцями вниз від скронь, зображаючи бакенбарди. Олька називала його просто майстром. Він приїхав по нас в критому екіпажі, коли сілидав обом хустки, аби очі завязали. Та сама карета чекала у дворі. Висадили, де взяли. Біля Шато-де-Флер.
Там народу повно, загубитися в натовпі легко, Вольська мовила до себе, ще трохи подумала. Кажеш, злякалася. Майстра чи як його там?
Ось цього. Уявила себе такоюлячно зробилося.
Схоже, Катя зараз не грала. Фото справді настрашило її. Причому настільки, що вона навіть зараз, у себе вдома, у своїй вітальні, ще й коли за дверима батько-поліцейський, не наважилася взяти відбиток до рук. Кивком указала на потрібний.
Він справді вирізнявся серед усіх трьох, Анна теж помітила й відзначила.
Щось вгадувалося небезпечне. Подавало тривожний сигнал, хоча пояснити відчуття Вольська не могла. Але коли вже здатна до ризикованих оборудок гімназистка відчула тривогу, значить, варто зважити.
Вольська взяла фотографію, поклала між іншими двома. Тією, де найменша донька мільйонера й депутата міської Думи стояла рачки із задертою спідницею. І тією, на якій вона теж задирала спідницю, але вже стоячи передом.
На третьому знімку Ольга сиділа в глибокому кріслі.
Теж напівгола, з великим білим бантом на голові.
У ляльковому платтячку.
Зображала зламанумертвудівчачу іграшку.
Розділ третій
Роздуми за плетивом. По руках. Погані передчуття. За чаркою лікеру. Пахне сосною.
1
Знайшла б ти когось йому.
Вони сиділи в садку біля альтанки. Добряк-пес примостився в ногах Христини, приязно дзявкав і махав хвостом. Христя почухала за вухом, як Лорд любив, поцікавилася діловито:
Сýчку знайти, Ярівно? Вязати? Так ніби рано, молодий ще. Хоча, повела далі по-філософськи, явно думаючи зараз зовсім не про собак, для такого діла ніколи не рано. Пізнобуває. У нас у селі живе один
Що в тебе в голові,буркнула Вольська. Треба, аби його хтось навчив на чужих гавкати й кусатися. Чи хоча б гавкати, інакше пощо ми сторожа у дворі завели й годуємо.
А-а-а, протягнула Христя з розчарованими нотками. Отут не знаю, як раду дати.
Дізнайся. Нам потрібен злий собака, розумієш? Злий до чужих, добрий до своїх. Є ж якесь дресирування чи не знаю Словом, оце тобі завдання на найближчий час. Не заводити ж ще одного пса, бо цей дружить з усіма.