Отут не варто, погодилася Христина. Усе ж, Ярівно, розкажу вам історію. Теж у нашому селі трапилася, і якраз про собак.
Анна зітхнула. Помічниця мала настрій побазікати, і зупинити її в подібних випадках не міг ніхто. Хіба станеться щось, здатне перемкнути увагу Христини Попович на серйозніші справи. Наприклад, виникне потреба й нагода когось насварити, а кращепроклясти.
Значить, жив у нас через три двори Панько Заплава, задоволена, що її слухають, Христя вмостилася зручніше, легенько відштовхнувши Лорда, і той подибав у затінок саду. Ой, чому живдосі живе, дай йому Бог здоровячка. Хазяїн, усе є в хаті й біля хати. І мав у дворі здоровенного пса, отакого! Вона показала руками, і Анна уявила щось розміром з дорослого ведмедя. А потім Панько забрав собі ще одного собаку, приблудного. Ну, як приблудного Хутір один згорів, куди погорілим ще пса. Віддавали, хто брав, Заплава й зголосився. Так що ви думаєте, Ярівно? Кобелі хазяїна не поділили! Христя вдарила руками в поли. Знаєте, як ото вредні баби сваряться за чоловіка й одна одну за патли на людях тягають! Панько приблудного годує, а отой, здоровило, його від їжі відганяє! Спершу ціла комедія була, люди збігалися поглядіти. Заплава приблудного потай годує та де, здоровило все одно знаходить! Носом чує! Не витерпів зайда, огризнувся. Тут уже не до комедій, бо таки порвали б собаки одне одного. Довелося Панькові приблудного везти аж у сусіднє село, тут би йому життя не було.
І для чого ти це мені зараз розказала?
Не ризикуйте, королівно, мовила Христя повчально. Хтозна, як воно піде, коли другого собаку заведемо, злого. Лордові до компанії.
Тому займися нашим Лордом. Сама ж розумієш, двоє псівзайвий клопіт. Ще собачих бід нам тут бракувало.
Весь час, поки говорили, Вольська тихенько стукала спицями. З блудною донькою Градова говорила ще хвилин тридцять, вичавила все, що змогла. Сортувати почуте й розкладати по поличках почала ще дорогою з Липок на Татарку. Та все одно найкраще думалося в улюбленому кріслі-гойдалці за необовязковим, але звичним для рук і мозку плетивом.
Нічого. Хай буде ще одна велика серветка. Знайде, куди прилаштувати. Ось хоча б Коваленку в його холостяцький барліг.
То що ви виходили? Христя зрозуміла, що розмову про собак закінчено і її королівна переймається іншим, значно серйознішим. Може б, я до чогось вам придалася?
За більш як півтора року, що помічниця жила тут, вона чула й бачила достатньо, аби Вольські цілковито їй довіряли. Тепер, коли Анна лишилася сама, ближчої за Христину людини в неї не було. Звісно, є батьки, та й свекор зі свекрухою наполягали не вважати їх чужими. Проте всі таємниці, повязані зі слідчою практикою, за межі стін їхнього будинку не виходили.
У Києві, та дев усій губернії про справжню роль Вольської в житті й успіхах її чоловіка знали четверо. Христядавніше. Старший слідчий Юлій Харитонов, репортер Гліб Коваленко та шахрайка Роза Лисицькавіднедавна, після Іванової загибелі. І якщо до того трагічного дня Іван радився з Анною і вони зовсім не боялися Христиних вух, відтепер Вольській потрібен був живий співрозмовник. Без того, щоб проговорити історію, вона не могла рухатися далі. Не з дзеркалом же балакати, не з собакоюоднаково, що сама до себе, так і звихнутися недовго.
Христя Попович, утаємничена й віддана особа, годилася на роль слухачки цілковито. Ба більше: ще за Іванового життя могла, з дозволу, звісно, висловити свою думку. Адже проста дівчина багато чого також сприймала простіше. Часом саме її думка направляла на правильний шлях, адже Христина не залежала від купи умовностей, що тримали в полоні Вольську.
Меншенька Пивоварова знімалася голяка, край спиці підхопив нову петельку.
Так це ви ще вчора мені показали, Христя скривилася. Гидота. Чого їм не вистачає в житті. Сиру мало чи масла, у якому качаються?
Оленька підбивала до цього Катрусю, доцю пана Градова. Та призналася сьогодні.
Оту малу лярву, яка гроші у нас біля церкви ледь не видурила? А знаєте, Ярівно, от не дивує мене таке, ні грама не дивує! Яке їхало, таке й здибало!
Дівчата вже їдуть кудись позувати фотографу. Аж раптом Катрусю лякає дивний знімок, на якому треба зображувати зламану ляльку.
У мене від тієї картинки теж мурахи шкірою побігли, визнала Христя. Дівчисько там справді мов неживе.
Дивний сюжет, гратися в мертву, спиці забігали швидше, в унісон із Анниними думками. Щось мені підказує: донька Пивоварова вскочила в халепу. І халепа ця безпосередньо повязана з непристойними фотографіями. Але, Вольська на мить зупинилася, багатозначно глянула на помічницю, Оленьку саму хтось до того підштовхнув. Заманюючи Катрусю, вона показала подрузі знімки іншої дівчини. Зі слів нашої знайомої, та виглядала старшою. Це означає,спиці зарухалися знову, що справа прибуткова. Вона поставлена серйозно, на потік. Той, кого дівчата знають як Майстра, діє давно й не сам. А гра в поламану іграшку підказує: комусь до вподоби саме такі картинки. Отже, Христю, не напрошується іншого висновку, крім одногодесь у Києві завівся збоченець. Я б навіть сказала, маніакальний.
Ой! Христина зойкнула, прикрила рота долонею. Їх тут, у місті, ніколи мало не було. А тут ще один.
Чому дівчина не боялася позувати з відкритим обличчям? Анна вже запалилася так, що відклала почате плетиво на столик. Зазвичай такі знімки продають у певних, вона наголосила на цьому слові,місцях. Не завжди їх купляють босяки й дегенерати. Забавляють себе похабними картинками цілком собі поважні аристократи. Та Господи, гімназисти старших класів залюбки платять за голих жінок заощаджені на обідах гроші! Є ризик, невеличкий, алеє, що одного разу Оленьку Пивоварову впізнають.
Хіба вона того не знає?
О! Вольська задоволено підняла палець. Дуже мудро сказано, Христю! Гімназистка, донька депутата міської Думи мала б розуміти всі ризики. Та все одно пішла. Чому? Невже така дурна? Навряд. Невже стільки грошей платять, що забула про обережність? Теж навряд. Відповідь одна. Оленька Пивоварова була впевненаїї голу на фотокартках навіть випадково не впізнають. Знімки призначені для дуже вузького кола зацікавлених осіб. І особи ці, Христю, на всі боки фотографії не роздають. Милуються самі. Особливооцією, поламаною лялькою. Таких більше, ніж одна. Закладаюся.
Та ну вас у баню, Ярівно! відмахнулася Христина. Чого б я ото з вами закладалася! Кажете, наче в тирі стріляєте, який на Контрактах. Бабаху точку! Бабахвлучили! Бабахзбили!
Вольська не приховувала, що їй лестять такі компліменти. Аби ще вони підказували розгадку. Чи бодай напрямок, куди слід рухатися.
Питань однаково забагато, мовила вона. На одну знайдену відповідь щонайменше два припадає. Власне, відповідь поки одна і є.Анна зітхнула. Дівчисько зникло, воно в небезпеці, це прямо повязано з її забавками. Але як до Ольги потрапили її ж знімки? Украла, віддали? Якщо віддалидля чого. Якщо вкраланавіщо. Вимагали щось в обмін на них? Батькові гроші? Де дівчина їх візьме Поцупить? Звідки? Та й у неї ж фотокартки, не пластини. Надрукувати можна ще, смисл їх викрадати? Ще й ховати у своїй спальні Голова обертом, а все лиш почалося.
Мені що треба робити? Христина потерла руки.
Поки нічого. Не дмися, без тебе хоч як не обійдуся, тут же підбадьорила Вольська. Є один слід, який ти не візьмеш, і я не зможу. Майстер. Чи так званий Майстер Його б знайти, відразу б усе прояснилося.
Ви ж кажетеслід. Отже, бачите його.
Хтозна, Анна невпевнено повела плечима. Ольга не призналася Катрусі, як його звати. Зате поділилася інтимним секретом: має коханця.
Полюбовник! ахнула Христя. Їй же шістнадцять!
Молода, та рання. Та й вік кохання не зупинить, мовила Вольська повчально.
Господь з вами, королівно! Де там кохання, де любов! Блуд, срамота! у пориві помічниця перехрестилася, сплюнула, знову поклала хреста.
Неважливо, як воно збоку. Ще менш важливо, як ми з тобою його назвемо. Тут інше важить. Чи є той коханець насправді.
Христина кліпнула очима, труснула головою.