Зі мною? Чи з моєю донькою? Я чула, кого ви запитали. А тоді, при нашій першій зустрічі, ви ніби ненавмисне назвали Катю чужим іменем. Я ж тоді нагадала: не лише ви мали нагоду жити з поліцейським під одним дахом. Ми, дружини поліцейських, самі трошки поліцейські.
Отут згодна.
Коли такви, любонько, припхалися сюди без запрошення та ще й з поліцейською місією. Не інакше. Що скажете? Градова глянула переможно, випнула пухкі груди. Та ваша ескапада насторожила мене навіть раніше за Лева Максимовича. Знаєте чому? Бо я мати. У вас є діти, пані Вольська? відповіді не дочекалася. Навряд. Тобто, нема. Я поцікавилася потім у чоловіка вашою персоною. Ви повелися дуже дивно й дуже нетактовно. Не всяка жінка, ще й на такому поважному прийнятті, ладна дозволити собі подібне. Лев Максимович просвітив мене про вашого політично неблагонадійного чоловіка. Ви або поділяєте оці його хлопоманські погляди, абоне поділяєте. Перед собою я бачу віддану дружину. Отже, ви з вашим покійним чоловіком однодумці в ставленні до політки государя-імператора. Тепер скажіть, що я не вмію робити висновків.
Анні забрало чималих зусиль стриматисяяк тоді, в кабінеті Градова, коли він шмагав її подібними фразами.
Мої погляди не мають стосунку до мого візиту.
Коли особа з подібними поглядами хворобливо цікавиться моєю донькою, мета візиту не має значення, відрубала Емілія Дмитрівна. Або ви поясните все мені, й, можливо, після того вийде якась розмова. Або змушена просити вас, любонько, відкланятися.
Мене цікавить одна подружка вашої Каті
Тобто, не Катерина? Тим більше. Дуже прошу набридати тим, хто вас цікавить. Бесідуйте з подружками. Моя донька не з тих, хто плеще язиком. Тим більше, з такими, з дозволу сказати, сумнівними особами, як ви.
Але
Не затримую вас, любонько, Градова вказала рукою на двері.І ви мусите знати: про ваше зухвале вторгнення негайно буде поінформовано пана Градова.
Аж тепер Анна помітила на стіні біля дзеркала прямокутний телефонний апарат.
Менш ніж за годину.
Так і думала, не помилилася в розрахунках.
Заберіть собаку.
Не вкусить.
Тоді навіщо такий пес потрібен у дворі.
Сама дивуюся.
Лорд за звичкою терся об формені штани чергового візитера. Анна й тут передбачила правильноЛев Градов не забарився навідати її особисто. Хіба час не точно вирахувала. Чекала на нього десь за пару годин після свого повернення додому. Він же постукав, коли Христина саме накривала в альтанці вечерю.
Як чемна господиня мушу запропонувати чай
Не трудіться, мовив Градов. Є таке неписане правило: у домі ворога не пити навіть звичайної води.
Ми вороги? Ви прийшли оголосити війну?
На цих словах обоє, не змовляючись, повернули голови до Христі. Та вже нашорошила вуха й навіть готувалася в разі чого заступитися за свою королівну. Але погляди вийшли красномовними, тож дівчина гмикнула, гордо піднесла голову й зникла в будинку.
Може, усе ж таки заберете собаку?
Більш мирної істоти ви не знайдете в усьому Києві. Чим пес заважає?
Градов мовчки примірився, копнув, відкинувши Лорда ногою, мов пухнастий мяч. Мирний пес ображено гавкнув, подріботів до Анни в пошуках захисту.
А ви таки прийшли з війною, у голосі Вольської чувся докір. Собака чим завинив?
Ви, добродійко, нахабно порушили спокій моєї родини, заявив титулярний радник. Я лише повівся так, як дозволили собі повестися ви.
Невже я дала копняка вашому собаці?
Ви зазіхнули на мою доньку. Погодьтеся, це значно серйозніше, ніж легенький копняк кумедному псові.
Цікаво, що ви розумієте під зазіханням. Я лише хотіла поставити їй кілька питань, які мене цікавлять.
У вас є право допитувати мою доньку, пані Вольська? Узагалі ви маєте право когось допитувати? Хто вам його дав?
Це приватна розмова. І приватна справа.
Жодних приватних розмов. Наступна така спроба порушити наш спокійі наша зустріч відбудеться вже в іншому місці.
Ви погрожуєте, аби погрожувати, Анна зберігала спокій без жодних зусиль, це її дивувало. Уже нажалілися на мене панові Харитонову? Якщо ні пропоную потурбувати його просто зараз. Згадайте прізвище Пивоварова.
До чого тут пан Пивоваров?
Якщо пан Харитонов вирішить пояснити вам усе, бодай поверховото на його совісті й під його відповідальність.
Зараз я почув від вас багатоі водночас зовсім нічого. Здається, ви морочите мені голову. Забалакуєте. Навіть не здається, пані Вольська. Так і є.
Лише тому, пане Градов, що я не маю повноважень говорити про справу Пивоварова саме з вами.
Уперше чую про справу Пивоварова.
Тим більше, Анна схрестила руки на грудях. Тому краще вам запитати в Юлія Марковича про неї сам на сам. А потім не заважати мені побалакати з Катериною. Бажанобез вашої присутності. І ще таке: ви, звичайно, маєте в Києві особливі повноваження й помітний вплив, як кожна особа з Москви, тим більшез Петербурга. Але саме ця обставина вимагає, щоб з вашою донькою поговорила я. Без свідків. Інакше їй доведеться свідчити офіційній персоні. Наприклад, особисто головному слідчому. Це ще кращий варіант. Гіршийрозмова з паном Пивоваровим. Вольська картинно зітхнула. Ви батько, Леве Максимовичу. Кому, як не вам, знати, на що здатен тато, чия донька в небезпеці. Більше не скажу нічого, без того напатякала зайвого. Далі самі. Не затримую вас.
Останню фразу Анна мовила, наслідуючи інтонації Емілії Градової.
Реакція візитера підказалавдалося, упізнав.
5
Дівчина чекала в вітальні.
На канапі Вольська побачила миле дівча, втілення скромності й покори. Таких фотографують для гарного прикладу й виставляють у вітрини салонів світлопису. Назустріч їй підвелася гімназистка в білій, хрусткій від крохмалю сукенці, яку вигідно відтіняли короткі темні підплічники. Каштанове волосся Катерина Градова міцно заплела. Товсту косу, перевязану чорною мереживною стрічкою, дівчина перекинула через плече вперед. Край торкався того місця, де виднілися округлі груденята.
Формами доня пішла в маму. Емілія Дмитрівна стояла поруч, але мовчала. Говорив голова сімейства, який хтозна для чого вбрався в парадний мундир.
Вам, Анно Ярославівно, слід було пояснити все ще вчора, Градов явно готував промову. Хоча розумію й навіть поважаю вас за намір не розголошувати чужу таємницю. Я в Києві людина нова, уже переконавсятут у вас ходять дещо інші звичаї, ніж у нас у Москві. Скажімо так, більш родинні. У Києві всі або родичі одне одному, близькі чи далекі, абовважають себе такими, абокуми, теж дивна традиція.
Хіба в Москві дітей не хрестять? перервала Анна.
Хрестять. Проте там, де хрестили мене і де я хрестив свою доньку, хрещені батьки не мають аж такого сакрального значення й впливу. Надалі прошу не збивати, Градов окреслив роздратування. Веду до того, що ваші дивні традиції дозволяють отак, по-свійськи, домовлятися про поліцейські розслідування приватно. І тим більшезалучати до нього цілком сторонніх осіб. Тим більшежінок. У Москві, Петербурзі, загалому великій Росії таке ніде не можливе. Київ дивує. Не скажу, що приємно.
Вольська знову не стрималася, уже відкрила рота, але титулярний радник випередивзупинив жестом.
Не треба зараз дискусій, добродійко. Пан Пивовароввідома особа, ще й депутат Думи. Його правоне бажати розголосу. Юлій Маркович пояснив мені: Ольга могла наробити дурниць, у її віці таке трапляється. Скоєне могло налякати дівчину з пристойної родини. Сором і страх покарання змусив її заховатися й не давати про себе знати. Коли так, для чого починати слідство й привертати увагу? Я прийняв аргумент пана Пивоварова. І загалом погодився з паном Харитоновим: ви, жінка, удова поліцейського, якій можна довірити делікатну справу. Від вас розголос не піде. А коли все стало на свої місця, Еміліє Дмитрівно, він розвернувся до дружини корпусом, я прямо запитав пані Вольську, до чого тут наша донька. Пояснення прийнятне. Катерина дружить з Ольгою, вони близькі подруги. Анна Ярославівна пильна, тут не відмовиш: бачила дівчат на заручинах, зрозуміла їхні стосунки. Отже, бесіда з Катериною в цій ситуації потрібна.