Квартира перейшла в повне Льольчине розпорядження три роки тому. Сталося так, що її матуся після раптової смерті свого рідного брата, отримавши в спадок добротний будинок у Полтавській області, з радістю перебралася туди. Крім будинку мамці дісталося домашнє господарство у вигляді двох корів, курей, гусей, качок та собаки Гільзи й кота Рикошета.
Небіжчик дядько Льоня за життя був кадровим військовим, артилеристом, тому й прізвиська у його домашніх улюбленців були відповідні. Відтепер, матуся кілька разів на рік, приїжджала до єдиної дочки з гостинцями, затягуючи на третій поверх непідйомні картаті сумки «мрія окупанта», набиті пиріжками, обпатраними птахами, бутлями з консервацією та салом.
Згадавши за сало і пиріжки, Льолька почула, як ображено й голосно обізвався її шлунок. Це було зрозуміло, бо почавши змагання з нездоланним текстом, за весь цей час Льолька напоїла себе трьома чашками кави й «нагодувала» нікотином, викуривши штук п'ять цигарок.
Завтра, завтране сьогодні,пробурмотіла дівчина.
Зберігши рядки, що викликали лише роздратування, вона закрила текстовий документ, а слідом за ним папку «Робочі матеріали». Простягнувши руку, додала гучності на радіоприймачі, налаштованому, як зазвичай, на улюблену станцію «Хіт FM».
Льолька вислизнула зі зручного шкіряного крісла з анатомічною спинкою, теж подарованого Маргошею, й потягнулася до хрускоту в суглобах. Від її потягування улюблена сіра розтягнута майка із зображеним на ній вилинялим довговухим зайцем піднялася вгору, оголивши витончені стегна, які плавними лініями переходили в тонку талію й плаский живіт, на який одразу вирячилися очі безсоромного зайця. Льолька покрутила головою, розминаючи затерплі м'язи. Підійшла до закріпленого в кутку кімнати гімнастичного приладу й, підстрибнувши, вхопилась за перекладину. Звично виконала комплекс вправ, що складався з «куточка», «велосипеда» та підтягувань. Закінчивши обов'язкову під час її сидячої праці розминку, вона зістрибнула на підлогу й попрямувала до кухні.
* * *
Відкривши холодильник, Льолька швидко зібрала собі на сніданок, а вірнішевже на обід, залишки вареної курки, що складалися з частини грудки та двох крил, додавши до них відвареного рису. Засунувши тарілку до мікрохвильової пічки, ввімкнула таймер і, мугикаючи під ніс невигадливу мелодію, приготувала салат. Влаштувавшись за столом-стійкою на високому стільці, вона не поспішаючи поїла, без цікавості дивлячись у вікно, яке виконувало функцію телевізора.
За вікном місцеві горобці, як завжди влаштували бійку зі шпаками за право володіння шпаківнею, закріпленою невідомо ким та коли на товстому стовбурі розлогої берези, якраз врівень з вікнами четвертого поверху. Горобці, опинившись у більшості, взяли верх. Шпакам довелося ганебно тікати під переможне цвірінькання супротивника та нахабне каркання ворон, які спостерігали за бійкою з виглядом футбольних фанатів на стадіоні.
Вимокнувши салатну рідину шматочком сірого хліба, що залишився, Льолька із задоволенням його доїла. Помивши посуд, вона все прибрала та повернулася до кімнати.
Завдяки вікну, що залишалося прочиненим, тепле весняне повітря наповнювало спальню, яка водночас виконувала функцію кабінету, ароматом квітучих каштанів. Льолька знову сіла в крісло, закурила й заплющила очі. Працювати їй не хотілося. Натомість на думку спав запітнілий кухоль пива з підсмаженими в олії креветками. Привабливий малюнок доповнило обличчя подруги Дарини з пустими балачками на додачу.
З Дариною вони навчалися в одному класі, сиділи за однією партою, закохувалися в одних і тих самих кіноакторів. Потім разом ходили на танці, вечорами просиджували у дворі. Цілувалися з хлопцями під гітарні перебори та билися з суперницями за трансформаторною будкою, яка височіла цегляним кубом посеред шкільного двору.
Після закінчення школи їхні шляхи розійшлися. Льолька опинилася у міській газеті, закінчивши навчання на журфаці з червоним дипломом. Дарина після фізмату почала кар'єру менеджера у фірмі батька, яка вагонами тягнула на простори СНД імпортну сантехніку. Але, попри це, вони постійно спілкувалися, годинами розмовляючи телефоном зимовими нудними вечорами, пили каву в улюбленій кав'ярні. У пошуках розваг та пригод, поруги вешталися нічними клубами, концертними залами та театрами столиці України і навіть декілька разів з'їздили разом на курорти Туреччини.
Туреччинаце була ідея Дашки, яка після того як вони, закінчивши перший курс, до безтями накачалися «Мартіні» у нічному клубі, видала промову: «Лишитися цнотливості ми повинні казково, щоб це було справжнє свято!» Що і було виконано в шикарному «люксі» п'ятизіркового готелю в Антальї. Щоправда, свята не вийшло, через те, що для хоробрості вони знову неабияк напились. У Льольки від тієї ночі залишилися спогади стійкого запаху перегару, різкого болю унизу живота й забрудненої кров'ю постільної білизни. Дашка вранці намагалася «поколотити понти», захоплено розповідала про нюанси нічної казки, але судячи з її ходи та кислого виразу обличчявона або казки не прочитала, або книжку переплутала.
Перемішуючи спогади й будуючи плани на найближче майбутнє, Льолька затягувалася тютюновим димом, випускаючи його тонкою цівкою у розчинене вікно.
Дівчина навіть не здогадувалася про те, що їй приготувала Доля. Не здогадувалася вона і про те, що всі її ретельно складені плани, саме сьогодні буде перекреслено, й події помчать уперед, як табун диких коней неосяжним степом. На відміну від Льольки, Старенька Доля чудово знала, чим найближчим часом доведеться зайнятися її улюблениці.
Вирішивши, що вона казково винагородила свою обраницю, Доля обрала за свого вісника одного з Льольчиних знайомих. Йому вона теж відвела одну з головних ролей у наступних пригодах, які ось-ось повинні були звалитися, як сніг на голову у життя Льольки. Йдучи у ногу з часом, Стара Доля, задля внесення змін у життя дівчини, скористалася останніми досягненнями в світі комунікацій.
* * *
На ноутбуці нявкнув сигнал виклику скайпу. Льолька знехотя розплющила очі. Як виявилосявчасно. Попіл з цигарки, зітлілої майже до половини, зібрався нахабно впасти на килимок для «мишки», і вона відправила його в попільничку. Дотягнувшись пальцями до «мишки», ворухнула її, вивівши ноут зі сплячого режиму. Знайшовши іконку скайпу, включила відповідь.
На екрані з'явилося обличчя Антонаїї знайомого по літературному клубу «Золотий Ундервуд». Стильна зачіска, виголені скроні, модна триденна щетина на щоках, до біса гарні блакитні очі на привабливому обличчімрія, а не хлопчина!
Гарного дня конкурентам! Антон помахав рукою.
Вітаю, Антоне. Чим зобов'язана твоєму ранньому візиту? Знову текст потрібно відредагувати?
Ой, я тебе благаю, Антон картинно скинув руки, зображуючи крайню ступінь обурення. Ти пошту дивилася?!
Ні, не дивилася. Я з самого ранку з робочим текстом трахаюсь. А ти, що, мені любовний лист у віршах надіслав?
Ольго, ти мені не до вподоби! До того ж, ти чудово це знаєш. Мені виклик надійшов. Я потрапив у число фіналістів і пройшов до третього туру. Можеш мене поздоровляти!
Рот хлопця розтягнувся в усмішці, як то кажутьвід вуха до вуха. Він склав руки на потилиці й відкинувся на спинку крісла в очікуванні реакції Льольки та заслужених привітань або оплесків.
Вітаю.
Ти ба! Ні, ну ти подивися на неї!
Усмішка на обличчі Антона змінилася обуреним виразом, а потім іронією. Навіть куточки рота, опустившись донизу, висловлювали емоційне напруження їх власника.
Ти чого дурепою прикидаєшся? Лист від видавця за підсумками конкурсу прийшов! В'їжджаєш у тему?
В'їжджаю, Льолька потроху почала розуміти, про що їй каже Антон. Дякую, Антоша, я зараз Я потім Я подивлюся, а потім зв'яжуся з тобою.
Ага, як же, зв'яжешся Хоч каменюку потім у мій бік кинь. До речі, з наших літературних геніїв ще Марк пройшов. Я перед тобою з ним поспілкувався. Так зауваж він, навіть
Дякую, Антошо, ще раз! З мене кухоль пива і креветки, Льолька зупинила співрозмовника, вимкнула скайп і відкрила електронну пошту.
Поруч з папкою «Конкурс» стояла жирна цифра «2». Це означало, що з часу останнього перегляду в поштову скриню додалося два нових листи. Із завмиранням серця Льолька підвела до потрібного рядка курсор та клацнула кнопкою «миші», одночасно заплющивши очі. Зачекавши кілька секунд, вона відкрила одне око. Так і є! Два нових листи від журі конкурсу «Сучасний детективний роман»! Клацання клавіш і рядки тексту застрибали перед її очима. Перескакуючи через слова, Льолька прочитала повідомлення. Потім перечитала його знову. Слова склалися у речення та сповістили володарку рудих кісок і веснянкуватого обличчя, прикрашеного завзято кирпатим акуратним носиком, про те, що за одностайним рішенням членів журі Ольга Олександрівна Павлюченко, двадцяти п'яти років від народження, бере участь у третьому турі літературного конкурсу.