Що за маячню ти верзеш про мою швидку кончину? Ти збираєшся мене вбити? Не сміши! У тебе навіть не вистачило б духу зарізати курча, опинися ти на безлюдному острові,граф допив коньяк та, взявши кришталевий прямокутний декантер, хлюпнув коньяк у келих. І про яке приниження ти базікаєш? Адже ти сам поставив себе в таке становище, коли прийшов до мене в перший раз, немов жебрак, з простягнутою рукою. Я міг би дати тобі набагато більше. Можливо, узяв би тебе до свого бізнесу. Але твій жалюгідний вигляд, твоє приниження переді мною, та, особливо, перед грошима, які ти обожнюєш, зіграли з тобою злий жарт. Ти мав намір розжалобити мене, але викликав лише огиду. А тепер скажи, що я не правий?
Я не розумію, та й не маю ані найменшого наміру читати ваші думки, але своє ви вже отримали. І мені не потрібно стріляти в вас або різати вам горлянку. Один з улюблених засобів Борджіа вже почав свою дію.
Що ти кажеш? Який засіб? До чого тут Борджіа? Господи, ти щоотруїв мене? Жалюгідний слимак! Зізнайся, ти це зробив? Як? Коли?
Граф схопився рукою за комір сорочки. Відчув, як немов би дужа рука стиснула горлянку, не пускаючи повітря у легені. Серце метушливо сіпалося у грудях, женучи потоки крові судинами, які раптово почали звужуватися.
Кілька хвилин тому, доки ви лазили до сейфа за своєю подачкою, посміхнувся гість. Все скінчено. Я заберу стилети, продамі мені вистачить грошей до кінця днів, та ще й моїм нащадкам на кілька поколінь, посміхнувшись, чоловік допив коньяк й пильно подивився на графа.
Йолоп! Ти не зможеш їх продати. Тобі ніхто не заплатить й рваного франка. Всі знають, що тепер стилети в мене. Виникнуть запитанняі ти закінчиш свої дні у буцегарні, сконаєш за ґратами, маленький мерзотник, сили залишили графа, тому він був змушений сісти в напівкрісло, впершись ліктями об стіл.
Не брешіть. Ніхто нічого не знає за стилети, окрім посередника. У тому числі й ваша дружина. Ви ж настільки жадібні та боягузливі, що навіть їй нічого не розповіли. А з посередником я домовлюся. Зауважте, адже я міг не казати вам, що виконав ваше доручення, а просто привласнити гроші, які ви дали на придбання колекції.
Присвоїти гроші? Що ти хочеш цим сказати? обличчя графа спотворила гримаса болю.
Пан Штофман помер, так само, як і ви заразв страшенних муках, розрахувавшись за гріхи свого батька. Я не дав йому ані єдиного пфеніга. Тепер кажу про це вам, щоб ви у повній мірі відчули, як цебути ошуканим та розчавленим, посміхнувся гість.
Та хто ти такий, щоб засуджувати людей за їхні гріхи? Хто дав тобі право виносити вирок та виконувати його?
Ви, батьку. Я ваш гідний син. І завдяки вашій промові я змінив рішення. Ви образили мене, тож зараз потрібно відповісти. Коли ви залишите цей світ, я дістануся до вашої дружини та спадкоємця. Своєю жадібністю ви підписали їм смертний вирок! Потім проста процедураекспертиза ДНК, і я повновладний власник ваших статків та цього маєтку. Все це буде моїм! І цей кабінет теж. Я станцюю на вашій могилі! Чудова розплата за приниження жінки й маленької дитини. Чи не так, графе?
Бастард! Жалюгідний виродок. Господи, ну чому твоя мати не послухала мене й не зробила аборт? Навіщо вона народила таке чудовисько, як ти? чоловік доклав руки до живота й, зігнувшись, скрутився від нападу болю, який пронизував його тіло.
Щоб ви мали змогу розрахуватися за свої гріхи, батьку. Прощавайте. Легкої вам кончини, чоловік підвівся зі стільця та згорнув чохол зі стилетами. Взявши зі столу пачки купюр, склав все до елегантного стильного наплічника. Накинувши на плече лямку, він підійшов до вікна, відкрив стулку. Ставши на підвіконня, гість ступив однією ногою на щаблю алюмінієвої драбини, заздалегідь приставленої ним до карниза. Перевіривши сходи на міцність, чоловік востаннє поглянув на графа, що конав від судом, і залишив кабінет, прикривши ззовні стулки вікна.
Діставшись до землі, чоловік, піднявши комір пальта, вкриваючи обличчя від холодних струменів дощу, прибрав драбину від муру, склав її й повернув на місцепід навісом господарської прибудови. Потім набравши цеберко води з високої дерев'яної діжки, що стояла під водостічною трубою, він повернувся до стіни, де раніше стояла драбина. Прибравши свої сліди на землі, він вилив на це місце води з цеберка, та кинув його в кущі. Швидкими кроками чоловік попрямував у бік лісу, який темнів на тлі темно-сірих хмар, що вкрили нічне небо.
Опинившись на узліссі, він попрямував до самотнього будиночка. Діставши з кишені ключ, чоловік вставив його до замкової щілини. Але не встигла його рука зробити й пів оберту, як ззаду пролунав хрипкий голос.
Нарешті ти попався, мерзотник! Я тебе зараз гарненько оброблю, щоб тобі не кортіло красти мій сидр та кальвадос. Ти що ж гадав, старий Валіньї зовсім з розуму вижив й не помітить, як хтось прикладається до його пляшок? Нумо. Хутко обертайся до мене! Дай я роздивлюсь твою мерзенну пику!
Літній чоловік проказав це й закашлявся, а потім висвітив силует непроханого гостя променем переносного ліхтаря.
О! Так це ти, маленький мерзотник. А я то думав, хто до мене унадився? Тепер мені все зрозуміло! Що це ти там притягнув? Я бачив у бінокль, як ти вилазив з вікна графського кабінету. Знову якісь капості готуєш? Валіньї знову закашлявся. От вже чортова застуда, навіть глінтвейн її не бере. Відкривай двері раз прийшовподивимося на твою здобич.
Чоловік, що стояв біля дверей, не поворухнувся.
Хутко відкривай, я тобі кажу, а то пальну зараз у спину з обрізай ніхто мені нічого не зробить. Потім розповім, що злодія впіймав, Валіньї ступив ближче й упер у спину гостя обріз вертикальної двостволки.
Виконуючи наказ, відвідувач відімкнув двері й ступив усередину. Валіньї пішов слідом, але не встиг навіть увімкнути світло, як раптово отримав удар по голові дубовим табуретом, який він сам же і вистругав зі стовбура старого дерева. Охнувши, старий осів на підлогу, втративши свідомість.
Розділ перший
Київ, травень 2014 року
Льолька третю годину поспіль змагалася з рекламним текстом, який їй, кров з носа, потрібно було відправити замовнику не пізніше ніж завтра до обіду. Доки в нерівній боротьбі перемагав текст.
Потрібні слова, які видавав її мозок, пролітали не затримуючись, немов потяг на перегоні у метро. Після слів, як і після освітлених вагонів у темних підземних тунелях, у голові Льольки залишалася різнобарвна бігуча стрічка уявних образів, яка зникала за крутим поворотом. Слова не затримувалися, прямуючи невідомо куди. «Напевно, прямо до більш вдалого копірайтера», вирішила дівчина.
Їй стало прикро, що вона витратила першу половину дня на дві сторінки тексту, які мали викликати в покупця непереборне бажання придбати дорогущий наворочений пилосос. Той, хіба що не вмів розмовляти і варити каву. Судячи з технічної документації, наданої сумлінним клієнтом, у цієї суперсучасної моделі домашнього монстра з усім іншим все було гаразд. Він навіть мав зв'язок з мережею, використовуючи яку, повідомляв своїй господині за обсяг виконаної роботи, доки пані або мадам наводила красу в престижному салоні. Саме цей факт, на думку клієнта, й повинен був бити по мізках дружин бізнесменів та бізнес-вумен, змусивши їх не вагаючись викласти півтори тисячі американських доларів за чудо-машину.
Льолька уявила це диво сучасної техніки в своїй двокімнатній «хрущовці» й розсміялася. Прибирання займало у неї годину або півтори, один раз на тиждень. Допомагав їй у цьому добротний старенький пилосос на коліщатках з гофрованим шлангом, у декількох місцях замотаним скотчем та синьою ізоляційною стрічкою, подарований років десять тому Маргошею.
Маргоша, яка доводилася Льольці двоюрідною тіткою, частенько збагрювала їй стару немодну «побутовку», яка, разом з тим, довгий час вірою та правдою служила «Попелюшці». Ще серед помічників дівчина мала китайську швабру, віник та суперсерветки, які витирали пил, не залишаючи слідів. Якщо посеред тижня в її житлі не влаштовувалися посиденьки з пивом, чіпсами та креветками, то особливо прибирати було нічого. Зате вже після посиденьоку-у-у-у-у-у! Але все одно, як Льолька не зважувала, застосування диву імпортної техніки в її затишній оселі не знаходилося.