Ну, скажімо, про театр, про пєси, про красивих дочок мільйонерів, про їхні амурні пристрасті, врешті-решт, містере Хейвен!
Тяжкий молот угатив у тімя. Звідки цей «читач» усе знає? Учора їхньої розмови чути ніхто не міг! Тоді ж звідки? Може, це спецагент, і Тоні на гачку? Не доведи, Господи! А може, Режисер і цей незнайомецьодна ватага? І тепер будуть його шантажувати? Але навіщо? Грошей він не має. Та й який може бути шантаж, коли до нинішньої хвилини у будь-яких його діях не було жодного криміналу. А за злочинні думки саджати в тюрму ще не почали. А то б уся Земля стала гігантською вязницею
Пробачте за невинний жарт, обірвав думки Тоні незнайомець. Яваш учорашній співрозмовник. Чоловік говорив спокійно й упевнено. І ніхто не запізнився.
Тоні дивився на «читача» й абсолютно не погоджувався. Цього не може бути! Він абсолютно не вчорашній «Гоффман»!
Я схожий на сліпого чи божевільного? кинув жменю грубощів хлопець.
Пробачте, якщо вас щось образило. Той самий спокійний та врівноважений тон. Розумію. Моя зовнішність УчораДастін Гоффман. Ви впізнали. А сьогодні знань у кіномистецтві не вистачило. І «Жінку французького лейтенанта» ви не дивилися. Як і «Виворіт долі», очевидно. Хоча, це можна пробачити. Джеремі Айронс, звичайно ж, за популярністю з Гоффманом не зрівняється, але завіряю вастеж досить пристойний кадр.
Ошелешеність Тоні не минала. У це неможливо повірити! І Тоні не вірив. Як таке може бути? Як???
Та ось він нарешті зібрав думки докупи і збуджено мовив:
Хочете сказати, що вчора й сьогодні ви відітнули голови відомим акторам і пересадили їх собі? Хлопець перекинувся на бика і втупився в червону ганчірку. Даруйте, але я не пятилітнє хлопченя, щоб вірити в цю фантастику.
Заспокойтесь, друже. У голосі«нуль емоцій». Усе просто. Відмінний грим плюс віртуозне уміння ним користуватисяі маємо результат. Навіщо це всеказати, гадаю, немає потреби.
Здивованість не минала. Прошила все єство й гасала ним, ніби вересневий першокласник, випущений на першу перерву.
Якщо все так, за якусь хвильку ожив Тоні, опанувавши себе, то ваш маскарад я оцінив би «фіфті-фіфті». З одного бокувсе логічно. Справжній фейс надійно захований. Але з іншого Обличчя відомих людей легко впізнавані. І привертають непотрібну увагу.
На щастя, ви помиляєтесь, упевнено почав Режисер. Усі думають, що тонадзвичайна схожість. Ну, поміркуйте, чи буде знаменитість одягатися так просто, старомодно й дешево, як я, трястись у транспорті загального користування і, нарешті, відвідувати такий непоказний бар, як оцей «Нарцис»?
Логічно, погодився Тоні й додав:Ви чудовий актор, Режисере. До речі, можна я буду вас так називати?
Чом би й ні? з риторичною вишуканістю мовив «Айронс».
Чудово.
Відчувши полегшення, Тоні сів напроти. Тривога зникла. Тепло воскреслої надії наповнювало тіло, перелившись через вінця душі.
Цікаво, усміхнувся Режисер, скільки б ще ви терпіли мої запитання?
Недовго. Лаконічність відповіді підкреслювала рішучість.
«Айронс» відклав газету й тихіше запитав:
І як там моя пропозиція?
Чудово, пожвавішав Тоні.Я згоден.
Суперпрекрасно, засвітився радістю Режисер. Хай як це не банально, та іншого від вас я й не чекав Гаразд. До справи. «Мішень» вашаПенелопа Димитріадіс. Її батькоАнтоніс Димитріадіс. Практично, ваш тезко, Ентоні. Може церука долі? (Ха-ха-ха!). АдресаПанепістіміу, 16. Ось. Режисер передав теку, що лежала в пакеті на сусідньому стільці.Вичерпна інформація про цю родину. Ознайомтесь ідо роботи А теперще один штришок. Не раджу імпровізувати на тему «поліція». По-перше, я надійно захований і захищений. По-друге, на вас сфабриковано такий компромат, що все життя відригуватиметься. Тож, краще не жартувати. І навіть думку таку женіть. Ще до того, як зявиться. Ялюдина серйозна. І кожне моє слово значить саме те, що кажу. А коли вже я сказав, то обовязково так і зроблю. Тому, заради Бога, майте мої слова не за погрозу, а за попередження. Бо все серйозно. І жартувати не рекомендую А заразможе, по чарчині? За повний аншлаг? Режисер аж подався вперед.
Я, взагалі-то, не вживаю, але заради успіху Тоні стенув плечима. Тільки не по чарчині, а по грамині.Показав, скільки це. Вийшло зовсім трошки. Навіть менше.
Режисер звичним рухом покликав білосніжно-стерильного кельнера. За успіхто й за успіх!
29 серпня 1993 року, Афіни, 15 год. 39 хв.
Тоні впевнено вів афінськими вулицями новенького «Форда». Не відставав від «Мерседеса». ТамЛамброс Караяніс. Молодий афінський адвокат. Із солідним імям і чималими статками. Поряд«золотопера пташка», як про себе називав її Тоні,сама Пенелопа Димитріадіс. Куди поспішав «Мерседес»Тоні не знав. Але це не хвилювало. Просто сидів на хвості. Уже закінчувався третій тиждень відтоді, як почав шпигувати. Але ця виснажлива праця не давала ніяких результатів. Тоні супроводжував дівчину, звичайно покрадьки, майже в усіх її «вояжах». Але ні зблизитись, ні принаймні впасти в око, як на лихо, не виходило. Ситуаціябезнадійне висіння в повітрі (ні тобі на землю впасти, ні в небо злетіти) дратувала. Гіркий-таки шпигунський хліб. Але Усе тьмяніло, коли згадував про блиск майбутнього шикарного життя. Іціпив уперто зуби
В Афінах орієнтувався непогано. І хоч не завжди знав назви вулиць, напрямки вгадував безпомилково. Ось ця дорога, якою мчить за «Мерседесом», прямує за місто на північний схід. І обовязково виведе до автомагістралі АфіниФіви. Ліворуч залишиться Мегера. Цікаво, куди красуні забажалося сьогодні? Минулі її витівки не хочеться й згадувати. Де тільки не бував, крадучись слідом. Географію Греції знає на «відмінно». Без підручника й шпаргалок.
З Караянісом дівчина сьогодні втретє. Де і як познайомилисяТоні не знав. Уперше побачив разом минулого тижня. Тоді зустрілися в маленькому літньому кафе. Ні назви, ні престижу. Чому такі багаті люди завітали тудитак і лишилось таємницею. Хоча ця дівчинасама суцільна таємниця. Складна загадка. Головоломка. Багато її вчинків пояснити неможливо.
Друга зустрічпозавчора. Їздили до Національної бібліотеки. Пробули щось біля двох годин. І ось сьогоднітретя. Подорож невідомо куди. Для Тоні. Але Їхати слідом мусив. Тому що треба. Незважаючи ні на що та всупереч усьому. Треба шукати стежку до серця красуні. Навіть якщо це й видається безглуздям. Треба. Тому й корився. Жорстокому й невблаганному «треба». Корився слухняно. Сціпивши до болю зуби. Відкидаючи липкі думки про зупинку. Зупинку в цій божевільній гонитві. Її тут просто не було. Не було й не могло бути. За визначенням. За законом великих чисел. За сценарієм Гоффмана, Айронса, Роберта Маккі чи Айзека Азимова. Тому уперто їхав. Уперто репіжив уперед. Може, сьогодні пощастить?
Ішов за «Мерседесом» не надто наближаючись, але й не відпускаючи. Це залишало простір для маневру. Години шпигування не минули марно. Навчився стежити з машини. Справжній тобі агент КДБ, ФБР, «Інтеліджент сервіс» чи МОССАДу. І спробуйте сказати, що ні
Та ось адвокат різко, без попередження, звернув на узбіччя й зупинився. Тоні теж показав гальмам, як він уміє на них тиснути. Увімкнув «аварійку» й, узявши праворуч, «кинув якір». І хоч до «обєкта» метрів із тридцять, картина всянемовби на долоні.
Тим часом з адвокатового авто спочатку випурхнула Пенелопа з продовгуватою червоною сумочкою, а потімзявився й Караяніс. Дівчина, нестримно жестикулюючи, про щось енергійно говорила. Молодик з адвокатською витримкою вислуховував, інколи вставляючи й свої пять копійок. Виправдовувальні, звісно.
Очевидно, стомившись, Пенелопа розвернулася й гордо пішла вздовж дороги. «Мерседес» повільно рушив слідом. Порівнявшись, Караяніс відчинив дверцята, запрошуючи до салону. Міс Димитріадіс зупинилась, жбурнула туди гнівну фразу й стала чекати відповіді. Коли ж за кілька митей отримала, знову гордо рушила. Адвокат ще раз порівнявся й повторив запрошення. Та дівчина вчинила, як і першого разу. Однак і нова відповідь не припала їй до смаку. Усе знову повторилось. Проте впертий водій зробив ще й третю спробу. Необачний! Тільки-но авто вкотре наблизилось, дівчина розвернулася й пожбурила в нього сумочку. Та влучила у лобове скло, якраз напроти водія. Такій влучності міг би позаздрити кожен кілер-початківець. Чи навітьі майстер середньої руки. Цей вибрик, схоже, переповнив чашу терпіння Караяніса. Той, різко газонувши, припустив з місця в карєр і сховався за лаштунками щойно розіграної пєси, залишивши двох головних дійових осіб уже іншоїРежисеровоїбез «третього зайвого».