Гості схвально закивали.
Ну й нарешті,додав Ленґдон,асиметрична зірочка праворучсимвол, який риба, здається, збирається зїсти,це одне з перших відомих історії зображень Бога.
Жінка з ботоксом звела брови:
Риба їсть Бога?
Виходить, що так. Це жартівлива версія риби Дарвінаеволюція пожирає релігію.Ленґдон злегка знизав плечима, озирнувшись на групу.Як я вже сказав, розумно придумано.
Ленґдон пішов, чуючи, як у нього за спиною шепочуться, а Вінстон розсміявся.
Чудово, професоре, і дуже влучно! Едмонд би оцінив ваш експромт. Мало хто здатний розшифрувати цей експонат.
Ну що ж,відказав Ленґдон,це, власне, моя робота.
Так, і тепер я розумію, чому містер Кірш просив мене ставитися до вас як до надзвичайного гостя. По суті, він просив мене показати вам дещо, з чим сьогодні не матиме справи більше ніхто із запрошених.
Правда? І що ж це?
Праворуч від головних вікончи бачите відгороджений коридор?
Ленґдон поглянув праворуч.
Так, бачу.
Добре. Ідіть за моїми вказівками.
Ленґдон невпевнено йшов, слухаючи інструкції Вінстона. Дістався входу в коридор, роззирнувся, чи ніхто його не бачить, обережно протиснувся за огорожу і швидко зник у глибині коридору. Тепер, лишивши юрбу гостей позаду, Ленґдон пройшов десять метрів до металевих дверей із кодовим замком.
Наберіть на клавіатурі оці шість цифрсказав Вінстон.
Ленґдон набрав за ним код, і двері клацнули.
Чудово, професоре, прошу заходити.
Ленґдон якусь мить постояв, не знаючи, чого чекати. Тоді зібрався з духом і штовхнув двері. За ними була майже повна темрява.
Зараз увімкну вам світло,сказав Вінстон.Будь ласка, заходьте й зачиніть за собою двері.
Ленґдон обережно ступив у приміщення, вдивляючись у темряву. Зачинив за собою двері, замок клацнув. Поступово по кутках стало розгорятися мяке світло, і простір виявився велетенською печероювона могла би правити за ангар для реактивних літаків.
Понад три тисячі квадратних метрів,пояснив Вінстон.
Порівняно з цією залою атріум неспівмірно малів. Світло розгорялось, і Ленґдон розгледів на підлозі групу масивних силуетівсім чи вісімщось ніби динозаври, які поночі вийшли пастися.
Що це таке переді мною?спитав Ленґдон.
Воно зветься «Питання часу»,почувся бадьорий голос Вінстона в аудіопристрої.Це найважчий експонат музею. Понад девятсот тонн.
Ленґдон намагався зрозуміти, що до чого.
А чому я тут сам?
Як я вже казав, містер Кірш попросив мене показати вам дивовижні обєкти.
Світло розгорілося на повну силу, заповнило всю велетенську залу, і Ленґдон здивовано глядів на те, що відкрилося його очам.
«Я потрапив у паралельний всесвіт».
Розділ 7
Адмірал Луїс Авіла прийшов на пропускний пункт музею, подивився на годинник, перевіряючи, чи вчасно прибув.
«Ідеально».
Він показав Documento Nacional de Identidad працівникам, перед якими лежав список запрошених. На мить пульс Авіли пошвидшився: його спочатку не знайшли в списку. Нарешті він виявився внизуйого додали в останній момент,тож Авілу пропустили.
«Як і обіцяв Регент». Як йому це вдалося, Авіла навіть уявити не міг. Сьогоднішній список запрошених мав бути ідеально продуманий.
Авіла підійшов до металошукача, де вийняв стільниковий телефон і поклав на тацю. Потім обережно видобув із кишені кітеля незвично важку вервицю й поклав поряд.
«Обережно,казав собі адмірал.Дуже обережно». Охоронець показав йому на рамку, потім приніс тацю з особистими речами.
Que rosario tan bonito,сказав охоронець, милуючись металевими намистинами, зібраними на міцному ланцюгу, з широким заокругленим хрестом.
Gracias, відповів Авіла. «Сам зробив»
Авіла пройшов крізь рамку без пригод. По другий бік забрав вервицю й телефон, обережно поклав у кишеню, після чого перейшов туди, де видавали аудіопристрої.
«Нащо мені екскурсія,подумав він.У мене справи».
Ідучи через атріум, він нишком кинув свій пристрій у смітник.
Серце адмірала калатало, і він шукав очима тихого місця, де можна було би звязатися з Регентом і дати йому знати, що прибув на місце без пригод.
«За Бога, країну і короля!подумав він.Але головнеза Бога».
***
Тим часом у глибинах освітленої місяцем пустелі за Дубаєм знаний 78-річний аллама Саєд аль-Фадл долав смертельну втому, повзучи сипучими пісками. Іти він уже не міг.
Обпечена сонцем шкіра аль-Фадла вкрилася пухирями, горло немилосердно боліло з кожним подихом. Піщані вітри засліпили його багато годин тому, але він продовжував повзти. У якусь мить йому начебто почулося гудіння квадрацикла чи ще якоїсь машиниале, може, то просто завивав вітер. Аль-Фадл давно зневірився, що Бог його порятує. Грифи вже не кружляли над його головою: вони йшли по піску поряд.
Високий озброєний іспанець, який учора ввечері вскочив у машину аль-Фадла, мовчки погнав автомобіль углиб пустелі. Через годину іспанець зупинився й наказав аль-Фадлові вийти з машини. І покинув літнього чоловіка в темряві без води та їжі.
Викрадач ніяк не виказав, хто він і чому це робить. Єдина прикмета, що впала в око аль-Фадлові,дивний знак на правій долоні іспанця. Цей символ не був знайомий старому богослову.
Багато годин аль-Фадл ішов пустелею і марно кликав на допомогу. А тепер старий богослов упав на задушливий пісок, серце у зневодненому тілі зупинялось. І в голові аллами знову постало те питання, яке мучило його ці довгі години.
«Ну кому може бути потрібна моя смерть?»
Він жахнувся: логічна відповідь була лише одна.
Розділ 8
Погляд Роберта Ленґдона переходив від однієї колосальної фігури до іншої. Кожна являла собою велетенський лист сталі, що де-не-де взялася іржею: кожен з них був красиво закручений і ненадійно стояв на ребрі, так що виходила окрема стіна. Вигнуті стіни були заввишки майже пять метрів і скручувались у різні плавні формихвиляста стрічка, відкрите коло, широкий завиток.
«Питання часу»,повторив Вінстон.АвторРічард Серра. Використання стін без жодної опори створює ілюзію нестійкості. Однак насправді вони дуже стійкі. Уявіть доларову купюру, яку намотали на олівець: вона спокійно стоятиме на ребрі, навіть якщо прибрати олівець, бо її підтримує власна геометрія.
Ленґдон зупинився й задивився на велетенське коло попереду. Метал окислився, від чого став паленого рудого кольору й набув грубого, якогось живого вигляду. Обєкт випромінював і силу, і тонке відчуття балансу.
Професоре, ви помітили, що перша форма не зовсім замкнена?
Ленґдон обійшов її і побачив: краї не зовсім сходяться, неначе дитина пробувала намалювати коло, але не змогла замкнути.
Ця неповна замкненість створює прохід, який вабить відвідувача досередини, закликає дослідити відємний простір.
«Якщо у відвідувача немає клаустрофобії»,подумав Ленґдон, швидко переходячи далі.
Аналогічно,додав Вінстон,перед вами три звивисті металеві стрічки, приблизно паралельні між собою і розташовані так, щоб вийшли два хвилясті тунелі завдовжки понад тридцять метрів. Це називається «Змія», і по ній зазвичай бігають юні відвідувачі. А ще двоє людей, стоячи на протилежних її кінцях, можуть розмовляти пошепки й чути одне одного так само добре, як зблизька.
Дивовижно, Вінстоне, але чи не могли б ви пояснити, чому Едмонд попросив вас показати мені цю галерею?
«Він же знає, що це не моє».
Вінстон промовив:
Він особливо хотів, щоб я вам показав «Обертову спіраль», вона он там, у правому кутку. Бачите?
Ленґдон примружився. «Та, що начебто мало не за кілометр звідси?»
Так, бачу.
Чудово, підійдімо ближче.
Ленґдон обережно озирнув велетенський простір і пішов до тієї далекої спіралі, а Вінстон продовжив екскурсію.
Я чув, професоре, що Едмонд Кіршпалкий прихильник вашої роботи, особливо ваших ідей щодо взаємодії різних релігійних традицій упродовж історії, а також відображення їх еволюції в мистецтві. Багато в чому Едмонд працює в дуже подібній царині. Його математичне прогнозування й теорія ігор доволі подібні до такого: аналіз еволюції різних систем і передбачення, як вони з часом розвиватимуться.