Як?здивувався Кьовеш.Що з ним?
Не знаю. Я цілий день йому телефоную, але аллама, здається зник. Ніхто з його колег не знає, де він.
У Кьовеша поза шкірою пробіг холод.
Це тривожний знак.
Згоден. Будемо сподіватися, що з ним усе гаразд. На жаль, маю інші новини.Єпископ замовк, після чого продовжив іще похмуріше:Я щойно дізнався, що Едмонд Кірш улаштовує подію, на якій збирається поділитися зі світом своїм відкриттям сьогодні ввечері.
Сьогодні?! Він же казав, що зробить це через місяць!спалахнув Кьовеш.
Так,відказав Вальдеспіно.Він збрехав.
Розділ 6
Дружній голос Вінстона лунав в аудіопристрої Ленґдона:
Просто перед ваминайбільша картина нашої колекції, хоча переважно гості не одразу її помічають.
Ленґдон подивився на другий бік атріуму, але побачив лише скляну стіну з краєвидом на лагуну.
Перепрошую, мабуть, тут я належу до більшості. Не бачу картини.
Ну, розташована вона в доволі незвичний спосіб,весело відповів Вінстон.Полотно не на стіні, а на підлозі.
«Міг би я здогадатися!»подумав Ленґдон, подивився вниз і, йдучи вперед, побачив широке прямокутне полотно, натягнуте на каміння під ногами.
Велетенський витвір був виконаний одним кольоромявляв собою монохромну темно-синю ділянку,і глядачі стояли по периметру картини, дивлячись у неї, мов у ставок.
Площа цієї картинипонад пятсот квадратних метрів,прокоментував Вінстон.
Ленґдон зрозумів, що це в десять разів більше за його кембриджську квартиру.
Витвір Іва Кляйна лагідно прозивають «Басейн».
Ленґдон мимоволі відзначив, що цей відтінок синього приваблює погляд, і його густота викликала відчуття, що можна пірнути просто в картину.
Кляйн винайшов цей колір,продовжив Вінстон.Він зветься «міжнародний синій Кляйна», й автор стверджує, що глибина цього кольору відображує його власне утопічне світобаченнянеземне і безмежне.
Ленґдон відчув: зараз Вінстон зачитує текст.
Кляйн найбільш відомий своїми синіми картинами, а також скандальною фотографією «Стрибок у порожнечу», яка викликала значну паніку, коли її оприлюднили в 1960 році.
Ленґдон бачив «Стрибок у порожнечу» в Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку. Фотографія справляла тривожне враження: на ній добре вдягнутий чоловік стрибав «ластівкою» з високої будівлі, під якою був лише асфальт. Насправді ж зображення становило майстерний монтаж, блискуче відретушований бритвою задовго до появи Photoshop.
Крім того,додав Вінстон,Кляйн також склав музичну пєсу «Монотон-Тиша», в якій симфонічний оркестр цілих двадцять хвилин грає один акорд у ре-мажорі.
І люди це слухають?
Тисячі. Й один акордце тільки перша частина. У другій частині оркестр сидить без руху, виконуючи «чисту тишу» протягом двадцяти хвилин.
Ви жартуєте, так?
Ні, говорю цілком серйозно. На захист цього твору: виступ був не настільки нудним, як може здатися; на сцені також були три оголені жінки, намащені синьою фарбою, які качалися по велетенських полотнах.
Хоча Ленґдон приділив кращу частину своєї карєри вивченню мистецтва, його турбувало те, що він так і не навчився до кінця цінувати авангардні досягнення культури. Принади сучасного мистецтва лишалися для нього загадкою.
Не хочу виявляти неповагу, Вінстоне, але маю сказати вам: мені буває важко провести межу між «сучасним мистецтвом» і просто дивацтвом.
Вінстон незворушно відповів:
Ну, таке питання часто виникає, правда? У вашому світі класичного мистецтва витвори цінуються за рівень авторського виконаннятобто того, як вправно рухається пензель полотном чи різець рубає камінь. Ну а в сучасному мистецтві шедевр часто полягає в самій ідеї, а не в її виконанні. Наприклад, людина дуже просто може скласти сорокахвилинну симфонію, де буде лише одна нота й тиша, але саме Іву Кляйну спала на думку така річ.
Ну що ж, справедливо.
Звичайно, «Туманна скульптура» надворіце чудовий приклад концептуального мистецтва. У митця виникла ідея провести труби з отворами під мостом і видувати туман над лагуноюале створювали це місцеві слюсарі.Вінстон трохи помовчав.Хоча я дуже високо оцінюю мисткиню, яка використала такий засіб як код.
Туман як код?
Так. Це зашифрована присвята архітектору музею.
Френку Ґері?
Френку Овену Ґері,поправив Вінстон.
Розумно!
Ленґдон ішов у бік вікон, і Вінстон сказав:
Звідси чудово видно павучиху. Бачите Маман, ту, яку зустрічали внизу?
Ленґдон подивився за вікно: на другому боці лагуни видніла масивна скульптура «чорної вдови».
Так. Неможливо не помітити.
З інтонації чую, що ви не в захваті.
Щиро намагаюся захоплюватись,сказав Ленґдон і додав:Я класицист. Тут я трохи не у своїй стихії.
Цікаво,мовив Вінстон.Мені чомусь здавалося, що саме вам Маман сподобається. Воначудовий приклад класичного принципу зіставлення. Власне, ви могли б її наводити як приклад цього явища на заняттях.
Ленґдон придивився до павучихи, але нічого такого не помітив. Коли йшлося про пояснення того, що означає зіставлення, він волів традиційніші приклади.
Напевне, все ж і далі вестиму мову про Давида.
Так, Мікеланджелозолотий стандарт,мовив з усмішкою Вінстон,він блискуче розташував свого Давида в дещо жіночному контрапосто: у того звішена розслаблена рука, праща теж повисла: в такий спосіб передано жіночну вразливість. А при тому Давид випромінює шалену, смертельно небезпечну рішучість, його сухожилля й судини напинаються: він готовий убити Голіафа. Цей витвір одночасно і ніжний, і потужний.
Така характеристика справила враження на Ленґдонавін був би радий, коли б його студенти могли так глибоко розуміти шедевр Мікеланджело.
Маман не відрізняється від Давида,промовив Вінстон.Так само сміливо зіставляються архетипні принципи. У природі павук «чорна вдова»це страшна істота, хижак, що ловить жертву в тенета і вбиває. Та попри цю небезпечність, тут павучиха зображена з повною яйцевою камерою: вона готується дати нове життя, є водночас силою і смерті, і народженняпотужний тулуб спирається на неймовірно тонкі ноги, чим передано і силу, і крихкість. Маман можна, якщо хочете, назвати Давидом наших днів.
Щось не хочеться,усміхнувся у відповідь Ленґдон.Але не можу не відзначити: ваш аналіз дав мені неабияку поживу для думки.
Чудово, то дозвольте мені показати вам найновіший із наших експонатів. Так сталося, що цеоригінальний витвір Едмонда Кірша.
Правда? Ніколи не знав, що Едмондмитець.
Вінстон засміявся.
Ну, моя справапоказати
Ленґдон дав Вінстону провести себе понад вікнами в простору нішу, де велика група гостей зібралася перед великою грудкою засохлої грязюки, що висіла на стіні. На перший погляд глинистий шмат нагадав Ленґдонові якусь скамянілість у музеї природи. Однак то була просто глина.
Натомість на грудці були грубо нанесені значки, подібні до тих, які могла б дитина намалювати паличкою на мокрому цементі. Юрба була дещо розчарована.
Це таке зробив Едмонд?пирхнула жінка в норковому манто з ботоксом у губах.Не розумію.
У Ленґдоні пробудилася викладацька жилка; він не витримав і втрутився:
Власне, дуже розумно зроблено. Поки що це мій улюблений експонат у цьому музеї.
Жінка розвернулась і глянула на професора з трохи надмірною зневагою.
Правда? То, прошу, просвітіть мене.
«З радістю!» Ленґдон підійшов до значків, грубо намальованих по глиняній поверхні.
Отже, передусім,промовив він,Едмонд цим шматком глини віддає шану найдавнішій людській писемностіклинопису.
Жінка невпевнено зморгнула.
Три глибокі борозни посередині,продовжив Ленґдон,це слово «риба» ассирійською мовою. Такий знак зветься піктограмою. Якщо придивитися, можна уявити відкритий рот риби, розвернутої праворуч, а також трикутну луску на її тілі.
Юрба задерла голови й стала знову роздивлятися витвір.А якщо поглянути туди,мовив Ленґдон, показуючи на заглибини ліворуч від риби,то можете помітити, що Едмонд намалював на глині сліди ніг за рибою, щоб показати еволюційний вихід риб на суходіл.