Ользі якоїсь миті здалося: тут уже пахне варом, від запахів приємно паморочиться голова. Корінна містянка, звична до зимових садів та погано доглянутих парків і скверів, не відчувала себе тут у звичному середовищі. Та дискомфорту таке занурення в старий пейзаж теж не створювало.
Вона вмостилася за столом на розхитаному деревяному стільці з вигнутою спинкою. Поки чекала, Чотар перевдягнувся. Зараз до неї вийшов діловитий, підтягнутий чоловік у чистій футболці, чорних джинсах та сандалях, крізь отвори в яких визирали строкаті шкарпетки. У кожній руці тримав по кухлю, вона відчулакава, залита окропом. Поставивши біля неї синій кухоль із рожевим котиком, собі залишив білий із великими літерами «BOSS».
Назар кави не пє. Кажешкідливо.
А чай?
Гілочки заварює. Чи пагінці.
Я чомусь так і подумала.
Ложечок Вадим не приніс. Ольга відпила зі свого кухлика, погойдала його, аби краще заварилося. Свою каву Чотар поки не чіпав. Витягнув під столом кульгаву ногу, обперся ліктями об стіл.
Домовимось одразу: у казочки про різних там упирів не вірю. І про дорогу прокляту теж. Але вони є.
Упирі й дорога?
Казочки. Причому гуляють трохи більше року. І саме це мене найбільше насторожує. Тому я з вами зараз і говорю.
Не зовсім розумію.
Страшилки почали ходити не так давно. Хтозна, раптом вони мають свій, місцевий ґрунт. Тільки ж я не збирач фольклору. Визнаю: раніше міг нічого не чути, бо то не входило в коло моїх інтересів. Але чому історії ожили?
Не знаю.
Я теж. Зараз ви дали мені привід розібратися в цьому.
Завітати в Піщане офіційно. Чи легально, якщо хочете. У поліції таки нема підстав заводити кримінальну справу. А ми з вами шукаємо дівчину Яну, яку останній раз бачили там.
Ви мене попросили. Якщо хочетенайняли.
До речі, скільки?
Киньте,відмахнувся Чотар.Будуть якісь витрати.
Беріть їх на себе. Єдине, чого хочу я,розібратися нарешті, чому в околицях Піщаного почали знаходити трупи. Також кортить дізнатися, чому в звязку з ними заговорили про вурдалаків. Нарешті, там давно коїться щось нечисте. І навряд до того причетна казкова нечисть.
Може, по порядку?
Спершу ви розкажіть,Вадим пригубив кави.Яна збиралася саме в Піщане чи просто сюди, на Волинь?
Казала, Женя тягне на Шацькі озера. Багато чула про них, ніколи не була. Нібито він знає, як відпочивати там дикунами. Поставити намети, готувати щось на вогнищі. Романтика, усе таке.
Звідки і коли ви почули про село Піщане?
За день до того, як зник звязок, Яна обмовилася: Женя надибав зовсім дике місце, без цивілізації. Не знаю, чи правда, але потім донька пояснила, знаєте, соромлячись: його там, на озерах, побили чи просто нагнали якісь гопники. Припускаю, що це правда. Знаючи трохи характер Заплави покійного.
Буває,легко погодився Чотар.На тамтешні бази відпочинку останні роки повадилися ті, кого обзивають донецькими. Їх видно за кілометр, згодні?
Я б не стригла всіх, хто з Донбасу, під один гребінь
Я не перукар,відрубав Вадим, знову ковтнув з кухля, кивнув до нього, мовби погоджуючись із напоєм.Просто є типажі, яких інакше не ідентифікуєш. У вас вища освіта. Наука логіка, згадайте. Не всі донецькіагресивні гопники. Але ті агресивні гопники, котрих стали бачити тут,переважно донецького походження. Різницю вловлюйте.
Вловила. Тільки ж ми відволіклися.
Згоден. Отже, Євген з Яною подалися в Піщане. Це справді глухий кут, цивілізації там мало. Хоча років двадцять тому місце вважалося козирним, навіть ласим для багатьох. Там, Ольго, у радянські часи побудували біосферний курорт. Санаторій «Затишок». Мікроклімат унікальний, повітря цілюще, поруч заплава, природакартинка.
Село розташоване дуже незручно, але і це спрацювало на користь ідеї. Місцетихіше не буває. Нерви лікуватисаме воно. Тому призначався санаторій для начальства. Партійної еліти, туди з Москви апаратників усіх ланок возили.
Ну, з Києва теж. Путівку по блату давали. Місцеві облизувалися.
Маленький курорт?
Елітний, у повному розумінні цього слова. Потім Союз гавкнув. Усю ту музику в Піщаному якось утримувати треба було. І тут розташування спрацювало в мінус. Глухий кут, інфраструктура така собі. Великі села поволі занепадали, відоміші курорти накривалися й банкрутіли. Держава ж не справлялася. Потім багаті дещо почали викуповувати, відновлювати. Але до Піщаного руки ні в кого не доходили. Дорога потрібна, транспорт, а там усе незручно, і край,Чотар покрутив кухоль по столу довкола вісі, цього разу ковтнув більше.Пийте, Ольго, пийте. Вистигне.
Нормально. Я таку якраз люблю.
Вона потягла з сумочки цигарки.
Можете не курити? Хоча б тут потерпіть. Мені все одно, колись теж смалив. Назар не любить.
Ольга знизала плечима, заховала пачку. Її чим далі, тим більше захоплювала історія, у центрі якої вона мимоволі опинилася.
З того часу Піщане повільно, але впевнено занепадає. Місцеві втомилися вже щось робити, аби затягнути туди людей. Раніше роботу давав санаторій. Тепер заробітчани своїх утримують. До Майдану в Росії, Польщі та Італії працювали, зараз курс тільки вперед, на Захід.
Самі старі в селі лишилися?
Чому? Різні є. Мало народу просто. І потім, Ольго, я ж там давно не був. Лише збирав інформацію, коли почалося.
Ви про смерті?
І про зникнення.
Там ще й люди зникають?
Доказів нема, що люди розчинялися саме в Піщаному. Лише чутки. Ну, і кілька трупів у радіусі села. Євген ваштретій, здається.
Поліція цього не визнає. Тобто, серії не визнає, звязку не хоче бачити. Але так, третій. Тільки там не все ясно.
Що саме?
Наприклад, причина смерті. Я не дивилася на тіло, його батьки впізнавали. Потім обмовилися: голова вся в крові, а за шию хтось укусив.
Бачите, звідки чутки про упиря,зітхнув Вадим.Проте ми мало знаємо. Насправді, зачепили оті казочки. Людей зараз, на жаль, щодня вбивають. Але не кожну наглу смерть повязують із проклятими дорогами та лісовими вурдалаками. Тому й насторожився.
Хто поширює чутки?
Дуже правильне питання, Ольго. Відповімозробимо половину справи. Єдине, що знаю,хвилю пустили соцмережі. Від кого конкретно пішло, поняття не маю. Кінців не знайти.
Результат?
У Піщане й без того не дуже навідувалися. Нині ж село й околиці взагалі оминають.
Раптом це метааби ніхто сторонній туди не потикався? Є ж такі практики залякування.
Ніколи не думали в розшуку працювати?Ольга похитала головою.Ясно, детективів начиталися. Не люблю їх, брешуть усе. Та змушений погодитись: раціональне зерно в тому, що ви сказали, є. Припускаю: казки про вурдалаків та смертельну дорогу роблять Піщане й околиці небезпечними для чужих. Проте для одного окремо взятого місця страшилок забагато. Звідси висновок такий: нагнітати комусь вигідно. І за ним інший, важливіший.
Який?
У Піщаному чи біля нього кояться темні справи. Ваша Яна могла стати випадковим свідком. І зникнути.
Ольга різким порухом відсунула кухоль на середину стола.Ведете до того, що її вже вбили?
Чотар миролюбно підняв руки.
Боже збав, Боже збав! Навпаки, її зникнення безвісти дає привід для оптимізму!
Де бачите оптимізм?
Євген мертвий. Труп знайшли на дорозі, яку охрестили проклятою, ще й сліди укусів на шиї. Яна була з ним. Де її, даруйте, труп? Чому одного позбулися, а іншийзаховали? Чекайте, я вам відповім: бо нема трупа. Яна жива. Десь ховається, забилася в нірку, і носа не виткне. Очевидно, у Піщаному чи біля нього таки справді коїться щось недобре, навіть страшне. І ваша донька стала свідком. Можливо, Євгена вбили на її очах. Коли так, зрозуміло, чому дременула світ за очі й зачаїлася. Не довіряє нікому, мудро робить.
Ольга підвелася.
Якщо ви маєте слушність, у Яни дуже мало часу. Кожен день на вагу золота, кожна година. Її треба знайти, урятувати, розумієте?
Та сядьте ви,буркнув Чотар.Сядьте, сядьте. Розумію все. Але сидячи тут, у садку під деревами, нічого не можемо вдіяти.
Тоді їдьмо в Піщане!Ольга лишилася стояти.
Згоден,легко відповів Вадим.Тільки обережно, у світлі останніх подій. Чужих, як розумієте, там побачать одразу. Кожна нова людина мов на долоні. Не має значення, скільки пар очей стежитимуть за кожним нашим кроком. Важливо, що серед них напевне будуть очі лиходія, а то й кількох.