Нічого такого поганого про вас я не думала,Ольга кинула недопалок, утоптала носаком у землю.
Ось і кажу: у поліції за упирями ганятися нікому. А тому, хто заговорить про різні там прокляті дороги, випишуть направлення в дурку.
Отже, ви мисливець на вампірів,криво посміхнулася.Чи уявляєте себе таким.
Простіше все, Ольго. Не люблю незрозумілого. На відміну від інших, хочу пояснити бодай собі. Ну, потіштесь також: правду кажете.
Тобто?
Остогидла риба. Вважайте, знайшов привід узяти вихідний. Потрібне з корисним.
Приємне,виправила.
Навряд чи матимемо багато приємностей,сказав серйозно.І таке ще. Ви на Волині. У нас тут не дуже люблять поспішати. Приказку знаєте? Волиняк повільно запрягає, та швидко їде. Тож пускайте знову за кермо.
Замість відповіді Ольга обійшла «опель» з водійського боку.Була вже в Шацьку. Дорогу знаю. Так що довезу. Покажіть краще магазин, куртку все одно купити треба.
2
Приїхали під обід.
Ольга ще вчора замовила два номери в місцевому приватному готелі, котрі тут називали садибами. Картинки в інтернеті обіцяли затишні апартаменти у двоповерхових деревяних котеджах. Ввічлива дівчинка по телефону поцікавилася, на скільки діб, бо зараз усе розписане, сезон, їм нереально пощастило з кімнатамиякісь клієнти відмовилися буквально напередодні. Питання загнало в глухий кут: Ольга справді не знала, як довго доведеться стирчати в Шацьку. Дівчина делікатно наполягала, бо їм теж треба якось планувати, й Ольга заплатила наперед за чотири доби. Дуже хотіла, аби все розвязалося раніше, та про всяк випадок домовилася про можливість лишитися ще.
Не думала, що доведеться повертатися. Коли вперше заїхала сюди з Заплавами три дні тому, ні на що не звертала уваги. Кортіло чимшвидше вирішити їхнє питання й нарешті займатися своїм. Навіть крутилося в голові: раптом Яна сама обізветься, дивним чином дізнавшисьмама примчала на допомогу. Цього, на жаль, не сталося, і тепер жінка отримала змогу зануритися в незнайомий раніше світ по маківку.
Так сталося, що Ольга Барва народилася та виросла в старій частині Києва. Її з дитинства оточували камяниці та асфальт. Бабусі в селі не мала, а в піонерські табори батьки її не пускали, натомість вивозячи на море, у Крим. Але так бувало лише три тижні на літо, і решту часу Оля проводила вдома, далеко від живої природи. Якось натякнула: чом би не поїхати в табір, як інші. На що мама пояснила доньці на пальцях:
Там годують хтозна-чим. Змушують гратися з усіма в різні ідіотські ігри. І не це головна біда, доць. Ти не керуєш у тому колективі собою. Власним часом, розумієш? Живеш за складеним чужими людьми розкладом. Твої особисті, індивідуальні потреби ніхто не збирається враховувати. Лише призначають вільні години, коли можеш зайнятися власними справами. Ти ж звикла інакше жити, хіба ні?
Ага,тоді Ольга визнала мамину правоту.
Відтоді не лише природа, сільська місцевість, а й узагалі будь-яка провінція наганяли смуток.
Вона не відчувала малих міст, не могла вписатися в їхній ритм. Отримавши можливість бувати за кордоном, тамтешні містечка чомусь полюбила й прийняла. Причина проста: там, у Європі й Америці, міста різнилися розміром, але не можливостями. Нехай навіть франконський Реґенсбурґ жив у іншому ритмі, ніж баварський Мюнхен, сілезький Вроцлав тихіший за мазовецький Вроцлав, ельзаський Страсбурґ не так квапиться, як французька столиця, а Детройтодне з найдепресивніших американських міст. Усе одно мешканці загалом мають однакові можливості, а простір довкола них облаштований зручно. Натомість з рідної периферії Ользі чимшвидше кортіло вибратися до камяних джунглів, тож комфортно почувалася лише в мегаполісах.
Отакою виросла й сформувалася.
Зараз же, коли обставини закинули в тихий одно-, двоповерховий Шацьк, де кількість жителів заледве досягла пяти тисяч, вона розгубилася. Хай би як парадоксально це не звучало, та Ольга уявила себе нездалим плавцем у відкритому морі. Під ногами не було звичної опори, доводилося борсатись, аби втриматися на воді, та сили можуть залишити будь-якої миті. Тож вона подумки похвалила себе за те, що послухала Тетяну з приймальні та заручилася підтримкою Чотаря. Бо цей, навпаки, був у звичній для себе обстановці.
Результату не міг спрогнозувати ніхто.
Але що і як робити, він знав напевне.
Трохи побурчав, дізнавшись, що номер на другому поверсі. Та все ж закульгав сходами, дав Ользі годину перепочити з дороги. Знайшовся привід згадати давнє мамине попередженняось вона й зіткнулася зі спробою визначити денний розклад за неї. Такою була одна з причин розлучення: колишній чоловік дратував періодичним бажанням контролю. Куди б вони не вибиралися разом, категорично давав на збори годину, постійно підганяв, загалом жив за власним годинником і коли мяко, та здебільшого наполегливо вимагав, як сам казав, триматися у його фарватері. Одного разу набридло.
Не втомилася,відрізала вона.Ми не для відпочинку приїхали.
Я трошки подих переведу.
Годинане трошки. Це шістдесят хвилин. У вас, Чотарю, взагалі є план дій? Усю дорогу намагалася витягнути, так ви ще й заснули демонстративно.
Чомудемонстративно? Я просто задрімав. Просив же дати кермо.
Щоб задрімали на ходу?
У нас не дуже злагоджена команда, по-моєму.
У нас узагалі нема команди. Поки що. Ми шукаємо мою доньку, якщо не забули.
Не забув. Тому годину дав не вам, а собі. Раніше нічого не вийде. Мушу зробити кілька дзвінків.
Кому?
На лице Чотаря вперше від початку подорожі набігла тінь.Ольго, чудово розумію ваш стан і настрій. Але давайте домовимося: я не ваш підлеглий. Ви не вимагаєте від мене звіту, гаразд?
Вона трохи здала назад.
Гаразд, ми визначили статус та межі прийнятного. Скажу інакше: маю право знати про ваші дії. Бо це стосується мене прямо й безпосередньо.
Маєте,легко погодився Чотар.У мене в Шацьку не так багато знайомих. Та все ж є кілька, із ким можу вільно говорити про певні речі. Зараз хочу видзвонити. Потім зустрінемося з кимось і почнемо рухатися. Згода?
Згода.
Заходячи до себе в номер, Ольга дужче, ніж хотіла, грюкнула дверима.
3
Ресторанне меню вона вивчала без особливого ентузіазму.
Чотар виявився людиною слова. Витратив на свої дзвінки трохи менше години. Весь цей час Ольга нудилася, забиваючи собі мозок переглядами заголовків у новинних стрічках із Інтернету. Спробувала поспати, навіть вийшло вимкнутися хвилин на десять. Її натура вимагала дій. Повільний застиглий час, якому треба постійно відважувати копняки, дратував неймовірно. Коли нарешті Чотар постукав і зайшов, вона неприховано зраділа: може, щось зрушиться.
На них чекали за півгодини в ресторані «Водограй».
Прогулятися краще пішки, тут усе поруч.
Але, чорт забирай, ще півгодини в пісок
О цій порі в залі було небагато народу. Чотар, котрий вийшов без ковіньки, упевнено пройшов у куток, зайняв вільний столик. Дівчина у вишитій блузці поклала перелік страв, і Ольга мимоволі скривилася.
Забагато рибного.
Вугрі дуже смачні. Рекомендую салат з
Пані не любить рибу,відповів за неї Вадим.Курячий розсіл, медальйони з телятини у вас тут бачу.
Ольга просвердлила його поглядом.
Ви й далі будете говорити за мене?
Дівчина стояла й чекала незворушно, звикла не зважати на фокуси клієнтів. Чотар теж мовчав. Ольга глянула на офіціантку.
Курячий розсіл, медальйони з телятини.
Попільничку, якщо можна,вставив Вадим.
Не курять у нас,дівчина намалювала на обличчі каяття.Для вас?
Знаменитий салат із вугра. Каву.
Щойно офіціантка відійшла, Ольга вкотре за день визвірилася:
Слухайте, опікати мене не треба. Говорити за мене теж.На вашу свободу тут ніхто не зазіхає. Можу взагалі поїхати.
Шантаж. Казали, вам цікаво. Уже ні?
Цікаво. Тільки вам зі мною не дуже. Зараз поговоримо з людиною. Потім дійте самі, на власний розсуд. Без огляду на мене. А я по-своєму.
Ольга трохи подалася вперед, у голосі зявилася скрадлива іронія.
А ви ображаєтесь, Чотарю. І з жінками не вмієте спілкуватися.