Всего за 89.9 руб. Купить полную версию
У своєму закутку делікатно кахикнув Шацький.
Дуже перепрошую шановне паньство.
Що? вирвалося в Клима.
Зле розумію різні, поза сумнівомважливі деталі вашої мудрої розмови. Та прошу сказати: якщо не вдасться виграти час, може статися війна? Теперміж українцями й поляками? Тут, у Львові?
Не прибідняйтеся, Шацький, все правильно зрозуміли, сказав Кошовий. На жаль, маєте рацію.
Але ж я почув: того пана капітана могли вбити з якихось інших міркувань, аніж політичні?
Хіба це вже має значення?
Тобто?
Хто б не вбив Яблонського, яким би не виявився мотив, своїми діями убивця прислужився полякам. Навмисне чи мимоволі. Якщо невільно Клим зітхнув, обвів поглядом усіх присутніх, так, якщо невільно, тоді тим більш прикро. Адже війни можуть починатися ось із таких прикрих випадків.
Згоден, мовив Арсенич.
Ви вмієте пояснювати складні речі просто, визнаю ваш талант, кивнув Снігур.
Шацький промовчав, лиш за звичкою похитав головою й поцмокав губами.
Розділ третійНе геройська смерть
Дуже прошу, тут уже нема жодних комісарів, і то давно.
Для мене ви завжди будете паном комісаром.
Ой, скажіть щетаким ви мене згадаєте перед смертю.
Чом би й ні!
Не каркайте, пане Кошовий. Не наближайте смертний час, туди встигнете.
А ви не прибіднюйтесь, пане Віхуро. Не так уже й давно.
З посади комісара кримінальної поліції Марек Віхура справді пішов відносно недавноцієї весни. Щойно почалися розмови про вихід Австро-Угорщини з війни, він заявив про відставку. Хоча до останнього не хотів іти зі служби, яка стала для нього не частиноюцілим життям. Поза поліцією Віхура себе не бачив. Свідомо вирішив піти лише раз, коли у Львові запанувала російська влада, в якій він себе не бачив, хоч росіяни всіляко агітували досвідчених фахівців лишатися на службі. Згодом, коли повернулася цісарська влада, комісар не змусив себе умовляти й обійняв колишню посаду.
Це дуже не сподобалося його дружині. Вона давно просила в Бога такого щастя, щоб чоловік нарешті взявся за розум та пішов з поліції, бо відставку давно заслужив. І навіть тихцем раділа: не мала б того щастя, аби не помогло нещастяросійська окупація. Річ у тім, що Марек Віхура, вищий на голову від більшості оточуючих, статурою нагадував дбайливо обтесану камяну брилу. Вважається, такі люди є втіленням міцного здоровя. Коли так, можна дозволити собі випити без великої шкоди. А комісара легко приймали за пияка через буряковий колір обличчя. Та помилялися всі. Віхура тринадцять років не пив нічого міцнішого за світле пиво. Останнім часом не дозволяв собі й того: шлунок відмовлявся сприймати дешеві, хтозна з чого зроблені напоїтакої данини вимагала війна.
Крім періодичних різей у животі, Віхура мав купу інших болячок, у тому числіпроблеми з судинами. До війни пані Віхурова посадила чоловіка на дієту, від якої інша, здоровіша людина загнулася б, на Климове переконання, швидше за хворого. Крім того, в її арсеналі завжди були різноманітні цілющі травинародною медициною не гребувала, по можливості возила комісара в гори та на різні модні курорти. Воєнне лихоліття значно обмежило її лікувальні можливості, й Віхура почав поволі втрачати звичний колір лиця. Його буряковість означала здоровя, а нормальний для пересічних людей видпогіршення самопочуття. Ожив і запашів, коли повернувся до улюбленої справи.
Тепер Кошовий переймавсявідставний поліцейський знову здаватиме.
За десять років їхнього знайомства Клим уперше завітав до Віхури додому. Комісар відчинив у халаті, вибачився, запросив до апартаментів, залишив гостя на короткий час і повернувся, вже вбраний у звичний Кошовому старомодний елегантний костюм та при строгій краватці. А далі неабияк здивував, запитавши:
Чогось випємо, пане Кошовий?
Відповів не відразу.
Гм Хіба пані Віхурова
Та не переймайтеся, то вона сама все придумала, відставний комісар умостився зручніше в глибокому кріслі.Довго бігала, шукала, чим би ще полікувати мій багатостраждальний шлунок. Ось вибігала: хтось порадив робити настоянки на домашній горілці, бо продукція Бачевських для цього чомусь не годиться. Потім те все ще й відціджується, якось особливо готується. Словом, нарешті прийшов той час, коли рідна жінка сама налила міцненького й піднесла.
Що ви їй на те сказали?
Нічого. Подякував гарно. Там напою в чарочці небагато було. Але все одно смак давно забутий, як і відчуття. Знаєте, так кілька днів минуло. Приймав за годинником, чотири рази на день, дружина про те дбала. І маємоминулося! Віхура задоволено посміхнувся. Закріплюємо лікування.
Так, глядіть, усього себе зцілите горілкою.
Не шкіртеся, пане Кошовий, зараз самі спробуєте.
На цих словах зайшла пані Віхуроваповна протилежність своєму чоловікові. Невисока, худенька, жвава, при томурозважлива. Інша б на її місці вклинилася б у розмову. Натомість вона мовчки поставила на стіл тацю з карафкою, повною наполовину. Дала чоловікам чарки, наповнила настоянкою, глянула з підозрою на Клима, підхопила тацю й занесла назад, не лишаючи гостеві жодних шансів розкуштувати комісарові ліки.
Частуйтеся, запросив Віхура.
Вони випили, й Кошовий відчув на язику щось пекуче, від чого зробилося терпко в роті, потім стравоходом пройшло тепло.
Від чого воно лікує?
Меневід усього. Ви самі маєте знати, де вам болить.
Клим покрутив чарку за ніжку, поставив її на столик перед собою.
Чесно кажучи, не розібрав.
Тобто?
Ще б спробувати. Трошки більшу порцію.
Ви завжди зловживали, пане Кошовий, буркнув Віхура. А я вам у цьому заздрив. Тепер, бачте, ми зрівнялися в можливостях. І досить, ви ж не настоянки пити прийшли.
Віко сіпнулося, але легенько. Клим нервував не тому, що не знаходив слів для комісара. Його дуже хвилювало обмеження в часі. Доба, максимумдві: він не був певен, що впорається. Час штовхав у спину, заважаючи думати й відволікаючи від важливого.
Мені потрібна допомога.
Це ясно. Повторюсяне за адресою. Від справ я відійшов, на повне щастя пані Віхурової.
Але у вас лишилися тісні контакти в поліції.
Ой, пане Кошовий, він похитав головою. Може, звязки збереглися. Поліції нема, хіба не бачите самі? Ви ж розумієте, чому я пішов. Відень уже не керує, всеформальність. Ніхто не приймає рішень, бо їх нема кому виконувати. Цісар на волосині, як і його влада. І то я не певен, що ця волосина не порвалася. Які наслідки маємо? Мудра людина, скажіть.
Безвладдя.
Згоден. Отже, нема владине працюють закони. Нема законів, то й поліції нема на що спиратися. Переважна більшість колег на службі просто відсиджують, чекаючи, коли поженуть геть чи кому змусять присягати. У відомих вам панів Тими та Лінди зараз влади у Львові більше, ніж у пересічного поліцейського агента. Мусите визнати це.
Та ясно, не сперечатимусь.
Єжи Тиму, в минуломуправу руку Густава Сілезького, одного з львівських злодійських королів, Кошовий так само знав уже десять років. За той час Тима встиг зайняти місце покійного короля й побити горщики з Климом. Раніше злодії, чия штаб-квартира була в барі «Під вошею» на Верхньому Личакові, час від часу допомагали йому залагодити різні непрості справи. Количерез спільні інтереси, інодів обмін на послугу. Та два роки тому старшина Ладний втягнув Клима в серйозний конфлікт з Тимою, хоч сам Кошовий насправді давно шукав нагоди розірвати звязки з кримінальниками. Після того зявлятися «Під вошею» йому стало небезпечно, й сам він не дуже рвався в той гадючник. Дарма, що в одній із його потаємних кімнат чотири роки тому вперше пізнав Магду
Історія згаданого комісаром Кароля Лінди виглядала цікавішою. Свого часу він служив у поліції та опікувався агентурою, велику частину якої вербував на міському дні. Чи то карта так лягла й обставини помінялися, чи то Лінда в якийсь момент просякнув середовищем, у якому боблявся, й воно органічно ввійшло в нього. Хай там як, але незабаром після вигнання росіян Кароль залишив службу, аби виринути в оточенні кримінальників уже своїм. По смерті Сілезького став правою рукою новоспеченого короля, й непевні часи грали на руку винятково їм.