Всего за 89.9 руб. Купить полную версию
Відставний комісар не перебільшував.
Поки різні сили та спільноти у Львові намагалися тягнути на себе владну ковдру, реальну владу тримали такі, як Тима з Ліндою.
Коли так, пощо вам я? Що можу порадити корисного?
Капітан Яблонський, чули про такого?
Віхура засопів, наморщив лоба.
Знаєте, я читаю кримінальну хроніку. Звичка. Бачив десь зовсім недавно.
Ранкова газета писала.
Так і є. Що там цікавого?
Маю намір розібратися, хто його вбив.
Того ніхто не знає й не знатиме. Ви щойно погодилисяполіція нині властиві їй функції не виконує.
Віко знову сіпнулося.
Пошуковітак. Але злочин не лишився без уваги. Поліція мала хоча б провести якусь формальну роботу. Скласти протокол, опитати якихось свідків. Нарешті, тіло не кинули, де взяли, а напевне завезли десь до анатомічного театру.
Ви хочете глянути на труп? брови Віхури стрибнули вгору. Пане Кошовий, ваше бажання підмінити собою цілу кримінальну поліцію в одному, окремо взятому випадку здійснюється. Можливим воно стало лише в такі часи, як ось тепер. Але ви нічого мені не пояснюєте.
Ви ж відійшли від справ.
Перепрошую, але мені вже цікаво. Й потім, ви праві. Прийшли до приватної особи, яка досі в глибині душі лишається поліцейським комісаром. А ще я вмію читати й робити аналіз. Хочете, дещо розкажу?
Віхура подався вперед, очі блиснули.
Клим інстинктивно зробив те саме.
Давайте.
Вбито поляка. Польська газета звинувачує українців. Не когось конкретно, не до того. Досить, щоб зіткнути нас із вами лобами. І знаєте, що? Я поляк, пане Кошовий. Усе життя прожив у Львові. Це місто мало би бути польським.
А я, пане Віхуро, живу тут десять років. Почуваюся тут, як удома. Й переконанийми б могли порозумітися без того, аби битися.
То все політика. Я не маю наміру в разі чого ставати на бік тієї спільноти, яку ви представляєте.
Я прийшов до вас як приватна особа.
Особа, яку я знаю всі ці десять років. І яка час від часу завдавала мені особисто чимало клопоту. Не кажучи вже про цілу львівську кримінальну поліцію. Ви можете бути й буваєте дуже прикрим, пане Кошовий.
Ви так само. Тим не менше, нас це за десять років не посварило.
Віхура пожував губами.
Підвівся, крекчучи. Пройшовся кімнатою, як колись міряв у роздумах чи під час суперечок власний службовий кабінет. У запалій тиші цокав великий годинник, затиснутий у куток на підлозі.
Є одна річ, про яку не слід забувати, мовив нарешті.
Кому?
Нам із вами. В розмові часто згадуєте нас, пане Кошовий.
Щось не так?
Навпаки, відставний комісар навис над Климом. Я чудово розумію, чиї політичні інтереси ви намагаєтесь відстоювати. Як і те, хто зацікавлений, аби в убивстві польського офіцера не звинуватили українця, ким би той не виявився. А найкращете, що вбивцею справді може виявитися хтось із ваших. Може, навіть хтось знайомий чи близький особисто вам. Тому допоможу, чим можу.
Тобто?
Віхура посміхнувся кутиком рота.
Десять років особистого знайомства переконали мене в тому, що вине ідеальний.
Не буває ідеальних людей.
Бувають. Дивлячись, які чесноти вважати ознаками ідеалу. Та не в тому суть. При всіх недоліках ви, пане Кошовий, не підіграєте своїм, якщо одним, знайомим лише вам способом встановите: вбив таки українець. І зробив це, бо хотів закатрупити поляка. Не приховаєте неприємну правду. Чи я помиляюся?
Сіпнулося віко, дуже сильно.
Аж ніяк, пане комісаре. Є такий шанс, навіть дуже великий. Але поки він єя завдячую саме йому вашій готовності щось для мене зробити. Без такого шансу ми б спільної мови не знайшли, хоч і знаємося десять років. Отепер не помиляюся я.
Віхура нічого не сказавлиш кивнув на знак згоди.
Санітар у морзі був кривим на одне око.
Проводжаючи візитерів до потрібного столу, невисокий мовчазний чоловік упевнено орієнтувався серед накритих простирадлами тіл, і Клим звернув увагувін ще й сильно кульгає на праву ногу. Сам не любив, коли витріщаються, та не втримався, приглядівся до санітарового лиця у півтемряві склепіння. Той глянув на Кошового, мов на чергового ідіота, знизав плечами й замість відвернутисястав до цікавого ближче, даючи змогу краще роздивитися.
Перепрошую, буркнув зніяковілий Клим.
Відступив на крок, але все одно встиг розгледіти зблизька свіжі шрами біля пошкодженого ока. Додав кульгавість і дійшов висновку: перед ним фронтовик, котрий не знайшов іншої роботи. А вловивши погано прихований запах алкоголю, яким обдав його санітар, зрозумів ставлення людини до служби.
З ними, крім Віхури, був моложавий поліцейський у цивільному, якого відставний комісар назвав просто паном Томашем. Новий знайомий дивився на Кошового не дуже приязно і точно не мав би з ним справ, аби не Віхурине прохання. Й Клим укотре подумки похвалив себе за рішення не брати з собою всюдисущого Шацького.
Збираючись із візитом, Клим категорично, навіть різкувато зупинив Йозефа, коли той уже збирався за компанію, лишив його на господарстві в конторі. Шацький не приховав образу й дорікнув: з друзями так не чинять. Проте Кошовий був невблаганним. З огляду на обставини справи, йому, українцеві, доведеться пробивати стіну недовіри, яка за короткий час швидко виросла між ним і давнім приятелем Віхурою. Присутність при ризикованих розмовах ще й непевного єврея, невідомо, яким боком тут причетного, взагалі могла все зіпсувати.
Санітар підвів трійцю до столу в найдальшому кутку біля стіни, взявся за верхній край простирадла, відкрив лице мерця.
Климові не раз доводилося оглядати трупи. Через іронію долі, він змушений був зробити це в перший же день свого приїзду до Львова, коли приїхав до давнього київського приятеля, адвоката Сойки, й наткнувся на його мертве тіло. Згадав також низку трупів, лишених по собій для нього, адвоката Кошового! моторошним Різником із Городоцької. Спливло в памяті помешкання на Вірменській, де квартирував і знайшов свою смерть російський капітан Платов. Нарештіодне з найболючіших видовищ, забиті батьки: Клим упізнавав їх серед сотень закатованих більшовиками киян, звезених до моргів і звалених там докупи.
Чоловіка з розбитим черепом, який лежав перед ним мервим обличчям догори, він бачив уперше.
Лице вже помили.
За життя Юліуш Яблонський був доволі привабливим мужчиною. Був не гарненьким, кидалася в очі передусім зріла, чоловіча краса. В рисах проглядалося щось грубувате, навіть трошки брутальне. Сумніву не лишалосяКлим бачив перед собою воїна, який загинув у бою.
Чим його?
Твердим тупим предметом. Не здивуюся, якщо звичайною каменюкою.
А хіба
Ні,відрубав пан Томаш. Знаряддя вбивства поруч із тілом не знайшли. Обшукали ретельно, повірте мені.
Вбивця забрав камінь із собою.
Знизавши плечима, Клим узявся за краї простирадла, потягнув його нижче.
Для чого вам бачити пана офіцера голим? підозріло запитав пан Томаш, а потім стиснув правицю Кошового, зупиняючи.
Хочу глянути, чи є інші рани на тілі.
Ви не судовий лікар, відрізав поліцейський. Дякуйте панові Віхурі вже за дозвіл подивитися на тіло. Не знаю, для чого то вам треба й знати не хочу.
Я поясню, спокійно відповів Клим, але простирадло пустив, став до мерця боком. Мені важливо знати обставини його загибелі. Судячи з ран на голові, його вдарили отак, коли вбивця дивився жертві просто в очі,піднявши стиснуту в кулак правицю, він різко замахнувся і зімітував удар. Чому офіцер дозволив напасти на себе? Його не застали зненацька, інакше били б ззаду чи бодай збоку. Яблонський знав нападника, вів із ним якусь розмову й не чекав від нього атаки. Якщо була бійка, на тілі можуть знайтися інші сліди. Синці, забої тощо.
А вам що від того? правив своє пан Томаш.
Глянувши спершу в бік мовчазного санітара, потімна Віхуру, котрий теж поки не втручався в розмову, Клим зітхнув.
Ви чудово знаєте, що привело мене сюди. Уже весь Львів гудеукраїнці вбили поляка. Давайте не будемо зараз дискутувати довкола того, що пан Яблонський міг мати серед, припустімо, українських січових стрільців доброго товариша
Так і є,перервав поліцейський.
Мені шкода, алетак і є,легко погодився Кошовий. Але в цьому разі, погодьтеся, важко уявити ситуацію, коли в парку зустрілися двоє запеклих ворогів і польський офіцер не подбав про власну безпеку.