Недоглянутий палац безнадійно руйнувався. З північного боку повідпадали всі прикраси, амурчики на фронтонах висіли без крил, а німфи понад вікнами хижо посміхалися напіврозваленими обличчями. Виглядало все справді жахливо, і Голота був впевнений, що саме так мають виглядати ворота до десятого кола пекла.
Він ховався у старому саду, що з трьох боків оточував будинок. Ліценціат шморгав носом, кутався у величезний овечий кожух і вже не питав себе, чому мерзне біля пустки. Адже прекрасно розумів, що знову вигадав собі пригоду на власну шию. Хижий звір цікавості їв ліценціата поїдом, і потрібно було його вгамувати. Заразперевірити патякання ката про чортівню, яка тут коїться на повню. Поки чекання було марним. Будинок стояв порожній, з нього не чулося жодного звуку, і Голота марно вглядався у темінь, чекаючи гостей.
Було морозно. Цей листопад видався навдивовижу холодним і сніжним. Не додавала зручності в засідці й легка віхола. Голота рятувався тим, що час від часу махав руками і хлебтав потроху з невеличкої фляжки, в яку щедрий Мнішек розпорядився налити найкращого кубинського рому з власних запасів. Ліценціат не вирізнявся надто великим терпінням, рішучість його танула з кожною хвилиною, і він усе більше дратувався, думаючи, що всі ці стояння на холоднечі врешті нагородять його прекрасними чиряками. Голота з останніх сил стримував себе й чекав півночі.
«Змова на повню! Якщо хтось із місцевих збирається у таємні гуртки, то це ще нічого не значить. Це ж Річ Посполита. Тут у кожному закутку змова або підготовка до заколоту... А от за збіговиськом на повню варто поспостерігати. Голову даю на відсіч, тут усе починається опівночі»,підстрибуючи на місці, бив себе по щоках Голота.
І справді за десяток хвилин до дванадцятої почувся шум. На пустинній вулиці зявилася карета. Не встигли з неї вийти двоє, як до кованих воріт обійстя з шурхотом підлетіли ще одні сани, із закутаними до самих носів пасажирами. Екіпажі відразу поїхали, а невеликий гурт швидко підійшов до дверей. Їм відчинили зсередини, і компанія зникла в бездонному череві будинку.
«Що за чортівня! В палаці ж не було жодної живої душі!»,невимовно здивувався Голота і, припавши до вікна, вгледів вогник, якій розпалили всередині. Зненацька той вогник щез, і Голота зрозумів, що процесія пішла вглиб.
Шепочучи прокляття, Голота кинувся на задній двір. Ще кілька годин тому він угледів там лаз до підвалу, тож скинув овечого кожуха й уже був готовий лізти у дірку, як несподівано почув якийсь монотонний спів. Голота обережно заглянув усередину і на відстані випростаної руки побачив таємничих прибульців, за якими збирався гнатися. Люди в чорних балахонах зі свічками в руках стали в коло, бурмочучи якихось дивних пісень. Голота завмер і не ворушився.
«Що то за мова? Арабська? Арамейська?гарячково неслося в голові.Цей провінційний Кременець дивує мене все більше. Не містечко, а просто центр світового зла. Зараз відкриються ворота в пекло?»намагався підбадьорити себе жартами Голота, хоч було й не надто смішно.
Коло з людей у балахонах почало рухатися: то розширялося, то звужувалось, усі щось ритмічно повторювали. Нарешті на середину вийшла фігура. Вона відразу почала вигинатися, неначе танцюючи під спів, а за хвилину присіла навпочіпки. Спів став гучнішим, і людина далі витанцьовувала сидячи. Монотонні вигуки стали частішими, і від цього дивного співу по Голотиній спині бігли мурашки. Спочатку глухо, та з кожною миттю бурмотіння ставало голоснішим. Гучність явно діяла на того, хто сидів навпочіпки на підлозі. Він почав трястися, а тоді звиватися всім тілом, упавши на коліна. Лихоманка била його все сильніше. Нарешті тіло неприродно вигнулося, неначе зламавшись навпіл, а зсередини вирвався крик, що вже за секунду перетворився на вовче виття.
«Мати свята, це якась чорна меса, чи що? Вони хоч знають, що вся та чортівня вже давно вийшла з моди?»Голота аж скамянів від побаченого, і думки його розліталися увсебіч.
Людина знову сіла. Та зробила це якось химерно, неприродно, хоч Голота відразу не зрозумів, у чому справа.
«Не сяде так людина... Це так хіба собаки й вовки сідають, підгинаючи задні лапи»,промайнуло в його голові. Спів людей у балахонах знову став глухий і ледь чутний. Нарешті з кола вийшла постать у великому чорному каптурі, у руці в неї заблищав ніж. Каптур підійшов до купи якогось лахміття. Голота придививсято плащ, під яким видно було обриси невеличкого тіла.
Матінко свята! Що це тут відбувається?від тихого шепоту ззаду Голота аж підскочив, угатившись головою об стіну. Він обернувся й побачив Ярину Ястжембець, яка з жахом дивилася на ритуал.Це той збирається жертву приносити чи що?встигла промимрити вона, поки Голота не затулив їй рукою рота й не притиснув до себе, боячись, аби писк письменниці не привернув увагу.
Однак ніхто навіть не подивився вгору, де стирчали голови Голоти й Ярини. Знову гучно занили, а коли обірвали спів, головний каптур на мить завмер, а тоді завдав кілька швидких ударів своїм величезним ножем.
Ярина промукала щось, Голота ще сильніше затиснув їй рота і, не відриваючи погляду, дивився вниз. Жрець узяв тіло, накрите плащем, і поклав перед «вовком». З-під накидки відразу розпливлася велика калюжа крові. «Каптур» підійшов до людини-вовка впритул, і лише тоді той ворухнувся, виставивши руку з пазурами. Жрець полоснув по кігтистій лапі ножем і підставив велику чашу, збираючи в неї кров вовкулаки. Він стояв так із хвилину, а тоді притулив чашу до рота, за мить віддавши її сусідові. «Балахони» почали передавати кров один одному, та Голота цього вже не бачив. Його нудило. Стримуючись з останніх сил, він тяг непритомну Ярину, що хиталася, немов зламана лялька, до отвору у паркані. Голота брів, як в імлі, перечепився через якусь колоду, впав на коліно, однак швидко встав. Очманіло вимахуючи головою, він важко дійшов-таки до паркана й зіщулився, адже у спину нагаєм знову шмагнуло вовче виття.
Розділ 16У якому багато дискутують про концентрацію під час шахової партії
Убивство королівської особи мало статися ось-ось. Треба було щось терміново робити й рятувати помазаника Божого від неминучої загибелі. Шансів було замало, та Голота збирався битися за монарха до кінця. Він задумливо потягнувся, щоб схопити короля за горлянку і тікати, як із подивом побачив краплю крові, що заструменіла з пальця. Він ошелешено підняв руку догори й уважно дивився, як червона цятка біжить униз до запястка, залишаючи по собі слід.
От і ти попався, ліценціате!почув Голота сміх і підняв очі на Мнішека, що дивився на нього з іншого боку шахової дошки, вишкіривши у посмішці свої тридцять з лишком білосніжних зубів.
Що?нарешті отямився Голота.
Ліценціате Голото, сьогодні тобі виказана неабияка честь,дуркуючи, Мнішек запищав голоском церемоніймейстера, якого для шику тримав у палаці Сангушко. Та не витримав, знову розсміявся й заговорив звичним голосом.Дивина, що ти не помітив. Ми ж дограємо нашу незакінчену партію не за звичними шахами, дорогий ліценціате, а сидимо за столиком, за яким я зазвичай граю сам із собою. Сьогодні вранці я наказав Мірекові приготувати його для нас і розставити фігури.
Фігури?досі не розуміючи, проговорив Голота.
Прекрасна робота, лише придивися. Це зробив той львівський майстер, про якого я тобі говорив. Геній, без перебільшень.
Голота глянув на Мнішекового камердинера, що звично стояв біля дверей і насилу стримувався, аби не загигикати, як кінь, а тоді нарешті пильніше подивився на шахового короля, об якого він щойно порізався. За мить здивовано підняв брови, а тоді кинув погляд на Мнішека. Той беззвучно реготав.
Чекай, він же весь з якихось гострих шпичаків, наточених мініатюрних лез... Такими шахами зарізати можна...
Ти краще подивися, як усе ідеально зроблено... Поглянь, яка ажурна робота і яка смертельна краса...
Ідеальна, ажурна... Не те слово. Я не знаю, що то за геніальний майстер їх зробивпросто шедевр... Шедевр дурні. Бо це ж таки дурня якась, Міхале,Голота здивовано оглядав фігури.Чи це якийсь жарт, чиясь хвора фантазія?
То я придумав! Адже шахито війна в мініатюрі, і колись мені спало на думку, що до них треба ставитися серйозно,відповів Мнішек.Треба бути сконцентрованим, аби дограти партію без каліцтва,засміявся шляхтич.
Намагаючись бути сконцентрованим, ви собі колись відчикрижте пальця, Міхале. Але я вам аплодую за вигадку. Ви, магнати, неабияк вигадливі, особливо коли йдеться, як когось убити або помучити. Навіть якщо цей хтосьто ви самі. Це ж треба, різонуло, немов шаблюкою.Голота, висмоктуючи кров з пальця, повернувся до Мірека.Дай якогось полотна руку перевязати, лобуряко! І не шкірся, бо якщо твій пан і вельможа, то тобі я можу й носа набік вкласти...
Навіть поріз не зміг очистити голову від сотень думок, які не полишали його після вчорашнього вечора. Вночі Голота ледве дотяг Ярину до її будинку, вклав у ліжко, а тоді всеньку ніч просидів біля вікна, тримаючи в руках свій заряджений турецький пістоль і чекаючи не знати чого. Через моторошний ритуал у будинку Потоцьких він не міг заснути ні на хвилину... Вовкулаки, вбивства, люди в балахонах, таємний орден, жертвоприношеннянавіть для Голоти цього було забагато. Кременець, що завжди здавався йому маленькою спокійною оазою з ляльковими будиночками та охайними богобоязними міщанами, враз перетворився на якусь обитель зла. Стискаючи пістоль, Голота заснув лише за годину перед світанком. Зранку сонний і невиспаний він підійшов до дівчини, що ридма ридала на ліжку, й наказав не виходити з будинку. Сам же рушив до Мнішека. Йому терміново треба було поділитися з кимось своїми думками... Зараз він сидів змарнілий, втомлений і роздратований через ідіотські жарти веселуна Мнішека. Думав, як розповісти про вчорашні пригоди, аби той не підняв його на кпини.Не ображайся на Мірека, Голото. Твоя мармиза виглядала надто вже кумедно. Ти краще розкажи про зосередженість на дуелях. Ти щось там розповідав про десятки дуелей без єдиної подряпини,знову почав Мнішек підюджувати свого супротивника.Флорентійська школа, випади, контргра... Щось я починаю недовірливо ставитися до твоїх італійських історій. Не може бути дуелянт таким неуважним телепнем.
Може, якщо дуелянт не спав усеньку ніч, а його товариш, від якого він не чекає підступу, підсовує заточені, як ножі, шахи. Це ж треба до такого додуматися, неймовірно просто! Можете ще замовити десь стільці, нашпиговані кольками, або приготувати отруєну їжу, чи хай Мірек будить вас пострілом по ліжку. Запевняю вас, це також неабияк сконцентрує й підвищить уважність...
Ти просто не розумієш жартів. У шинку вчора перегуляв?примирливо заговорив Мнішек.Якась удовиця відмовила знаменитому ліценціату Болонського університету, неперевершеному майстру риторики й права? Чи досі так переживаєш за нашого вовка? Мушу тебе заспокоїти, не ти один почуваєшся дурнем. Я того вечора мусив вислуховувати Сангушкові кепкування, аж поки не відкланявся до сну. Це було нестерпно, повір мені.
Ні, Міхале, про вовка я вже не думаю,похитав головою Голота.Більше міркую про того, хто справді вбиває.
А я цього разу погоджуся з Сангушком. Думаю все ж, то якісь розбійники з гір. Їм треба посіяти страх, аби жертви тремтіли й не противилися, коли вони виходять із хащів. І треба визнати, їм це цілком вдалося. Памятаю, у Провансі мені розповідали про савойара, що сам один нападав на валки з десятками людей. Виходив у сутінках з лісу з кабанячою головою на плечах і так грабував. Так-так, із кабанячою головою! Маска була зроблена просто майстерно, і люди були такі ошелешені, що й не думали відбиватисявіддавали тому кабану все, що мали.
І довго він так ходив?
Поки не зустрів не надто полохливого мандрівника. Чи то навпакизанадто нервового. Той вихопив пістоля й зацідив вигаднику кулю межи очі,захихотів Мнішек.
У нас ситуація не така комічна. Наш розбійникубивця, і свідків не залишає.
Так, це правда. Та й не грабує...дещо знітився Мнішек.
А от це хтозна.
Як це?
З одного боку, вінзвір без докорів сумління. Так страшно вбивати й нівечити своїх жертв... Але з іншоговін не нападає аби на кого. Обирає лише тих, хто має грошенята. Бо знає, що люди їдуть з грошима. Звідки?
А ти впевнений, що з грошима?здивовано облизав губи Мнішек.Мені здавалося, що жертви випадкові...
Сам дивись, узагалі зниклих, яких можна вважати жертвами, семеро. Ти сам казав, що двоє твоїх орендарів саме везли тобі гроші. Так?
Так. Марчевський та Ржонса їхали з грошима.
Убитий Мільчек саме продав крам у Дубні. Так?
Так.
Двоюрідний брат радника магістрату пропав разом з боргом, який віз родичу, а василіянин мав при собі пожертви для монастиря. Ще про двох зниклих, отого чиншового шляхтича Бжозовського й жидовина Йосипа я нічого не знаю. Але підозрюю, вони теж мали при собі щось цінне. Покійному шинкарю, знову таки, ти заплатив за тиждень наперед...
Про шинкаря я тобі сказав, а про інших ти звідки дізнався?
Встиг поговорити з усіма, хто жалівся старості. І родичів навідав. І посидів по корчмах, послухав, що люди кажуть. У тому, аби вивідати щось у такому невеликому містечку як Кременець, немає нічого складного. А я майстер у цій справі, ти ж знаєш. Хіба що голова зранку боліла й нудило. До речі, до шинку отого Майтуза, на Медовій, не ходи, продає якесь страшне пійло, яке видає за першокласний угрин. Краще заходь у «Під сливою» на Вишневецькій, острозьке пиво під ракито просто казка...
Які раки? Що далі? Ну, дізнався ти, що їх грабують, і що?нетерпляче ляснувши в долоні, Мнішек перервав Голотині гастрономічні розповіді.
Далі в мене зявився підозрюваний,зізнався Голота.
Хто він, кажи швидше,нахилився до ліценціата шляхтич.
Скажи мені ти. Бо ти й сам би його назвав, якби склав два і два. Хто в нас знає все про всіх, вирізняється жорстокістю й злобою десятьох, любить убивати і жадібний, як сам чорт? Чия жорстокістьто звична тема для розмов міщан, особливо коли вони оковитої трохи ковтнуть?
Ну катова, звісно. Болиця... Болиць???вирячив очі Мнішек на власну здогадку.
Я почав підозрювати ката відразу, ще до того, як ми вполювали вовка. Але ж знаєш, ти б подумав, що то я так мщуся, і нізащо мені не повірив би. А коли лікар сказав, що рани на спині загиблих можуть бути від гачків кількахвостого нагая, то я зразу зрозумів, що вбиває саме Болиць.
Не може бути,очі у Мнішека розширилися,треба терміново йти до Юзека... Але ж це требана нього ніхто ж і не подумав би...