Його очі полонили її. Такі глибокі й бездонні, темно-сині, немов море, в якому хотілося потонути. А його манера триматися на людях просто вражала здавалося, що його виховували в королівському палаці. Аж ні, простий хлопчина зі звичайними статками, як і її сімя.
Коли він говорив, то Рене відчувала щирість цих слів, і ніщо не тривожило й не лякало. «Він ніби янгол, що зійшов з небес», любила повторювати потім Рене сестрі. Дівчина не могла дочекатися наступного разу, коли мав прийти Джек. І, здавалось, такий довгоочікуваний день уже майже настав, але до нього була ще ціла ніч!
Хлоє, як думаєш, він зробить мені пропозицію? Дівчата лежали в ліжку й не могли заснути. Якщо він цього не зробить, мені здається, що я сама ладна йому про це сказати.
Чи ти з глузду зїхала, Рене? Хто ж так робить? Треба дочекатись! Хлоя повернулась на бік і глянула на сестру, яка не могла зімкнути очей. Зробить, сестричко, обовязково зробить!
І обидві усміхнулись.
А тепер треба спати, а завтра вставати раненько, щоб зробити з тебе лялечку перед приходом Джека. Адже це тяжка робота навести марафет. І сестри тихенько захихикали.
Наступного ранку так усе й сталось, як казала Хлоя. Дівчата встали якомога раніше, прийняли ванну, гарненько розчесали волосся, зробили одна одній зачіски, вдягнули свої найкращі сукні й зійшли вниз до сніданку. Хлоя намастила Рене найдорожчими парфумами, котрі в них лиш були. Габріель подарував їх одразу всім жінкам на Новий рік, і жіноча половина родини користувалася ними лише на свята. А ось і привід. У волосся Хлоя вплела Рене коштовну брошку з білим камінням, а у вуха почепила такі ж сережки. Трохи румян на щоки та губи і Рене було годі впізнати. Хлоя раділа за меншу сестру, немов сама виходила заміж. Адже вони з сестрою ділили все на світі немов близнючки.
Bonjour! В один голос привіталися сестри, але усмішки зникли з їхніх облич в одну мить, щойно вони побачили своїх похмурих батьків за обіднім столом.
Мамо, тату, що сталося? Серце Рене забилося з усіх сил. «Невже Джек відмовився від своїх слів і я не вийду заміж? Ні, не може цього бути!» Дівчина не хотіла вірити тому, що вже майже заполонило її серце, і на очі почали навертатися сльози.
Скажіть! Це Джек? Він відрікся від свої слів? Скажіть, будь ласка! Я не витримаю.
Мати підняла очі на доньок і, зітхнувши, мовила:
Дівчата, сядьте. Батько має вам дещо сказати. Ні, Рене, це не стосується Джека.
Сестри сіли за стіл. «Дякувати Богу! Я знала, що він не поступиться! Він не такий! Не такий». Але дівчина бачила, що щось трапилось, а тому її радість була швидкоплинною й змінилася новими хвилюваннями. Щось не так, і це стосується всієї сімї!
Сива голова підвелася, погляд батька впав на доньок. Каламутні очі чоловіка дивилися ніби крізь дівчат. Набряки під очима здавалися ще важчими через смуток, що сповнював обличчя Габріеля. У куточках очей стояли сльози.
Донечки мої! Ви ж знаєте, як я вас люблю! почав Габріель, і цей початок Рене зовсім не сподобався. Я не хотів, щоб так вийшло, але це сталося, і я не можу цьому зарадити. Ви всі знаєте, що я тривалий час працюю в банку. Але наш банк збанкротував і тепер я безробітний. Батько взявся за голову й опустив її на руки. Я не знаю, як нам бути, дівчатка. Мати майже не заробляє, і вам це відомо, ми не виживемо на той дрібязок. Габріель печально зітхнув. Чоловік, який учора приходив до нас у гості, є власником банків з цією ж назвою в Лондоні.
Он воно що! Ось і звязок! Але чому він приходив саме до батька? Адже батько не сам там працював. Рене була збита з пантелику. Вона не знала, як реагувати на цю новину, адже те, що їх наразі не викидали з речами на вулицю, уже добре.
Оскільки всі банки повязані між собою, то містер Браунінг приїхав до Парижа особисто перевірити, як тут справи. І натрапив на ситуацію, про яку я вам щойно розповів. Батько потер лоба і продовжив, щоб не затягувати й без того невеселу розповідь. Через те, що головним у відділенні був я, він, звісно, прийшов до мене й спитав, як таке сталось, і я йому все розповів. Можу сказати лише, що мені пощастило, бо він не хазяїн паризьких банків, інакше б мені добряче перепало. Та справа не в тому, любі мої, сестри переглянулись. Що ще не так? Я проговорився містеру Браунінгу, що опинився в більшій халепі, напевно, ніж увесь Париж, оскільки нещодавно взяв позику у свого ж банку, коли ми добудовували другий поверх будинку.
Що? Тату, ви брали позику? Хлоя була шокована не менше, ніж Рене.
Так, якби ж я знав, що таке трапиться! Але містер Томас, послухавши мене й мої нарікання, запропонував мені угоду: він заплатить за мене борг, якщо я йому зроблю одну послугу. На що я, звісно ж, погодився одразу.
Рене з підозрою подивилася на батька. Їй не вірилось, що все може бути так просто. Знаходиться якийсь добрий самаритянин і зненацька сплачує чужий борг за одну маленьку послугу.
Батьку, що він попросив натомість? запитала Рене з подивом.
Якби ж я знав! чоловік схлипнув і на очі йому навернулися сльози. Він сказав, що давно вже хоче одружитись, але не може знайти підхожої партії. На це я відповів, що маю двох доньок. Та він не здивувався, бо вже звідкись знав про це. Я навіть спершу зрадів, бо подумав, що він захоче взяти собі за дружину Хлою, оскільки вона й старша, і не засватана ще. Але батько замовк, і Рене вся закаменіла.
Тату? Що означає ваше «але»?
Тоді він сказав, що прийде й подивиться, а потім обере. Коли вчора він приходив, то обрав тебе, донечко. І чоловік глянув на Рене. Я намагався йому пояснити, що ти вже засватана, але він не захотів нічого слухати й не забув мені нагадати про борг, який він за нас сплатив.
Усі замовкли. Рене не знаходила, що сказати. Вона не могла повірити своїм вухам. «Джеку, ще хвилю тому ти був так близько». Дівчина встала з-за столу й просто мовчки пішла до своєї кімнати.
Хлоя постукала у двері спальні, але не почула відповіді й вирішила зайти без дозволу. Сестра лежала в ліжку й мовчазні сльози лилися по її обличчю.
Рене, дорогенька! Хлоя підбігла до Рене й обійняла сестру за плечі. Будь ласка, не плач!
Я не можу повірити в те, що відбувається! А в голові крутилось: «Він мене продав! Рідний батько мене продав! За якусь нещасну позику продав незнайомцю!» Хлоє! Я мала вийти за Джека! За Джека! І сльози знову полилися по обличчю Рене.
Як мені тебе шкода! Серденько моє, не плач! Я вважаю, що він має бути хорошим, якщо отак просто заплатив борг за незнайомця!
Але який хороший чоловік потім погрожує своїми добрими ділами! Хлоє, я ж його зовсім не знаю!
Ну, буде час ще познайомитесь! Рене, адже ти й Джека майже не знаєш!
Але я його кохаю, Хлоє! Рене люто зиркнула на сестру. Невже вона не розуміє?
Десь перед обідом до Хлої в кімнату зайшла мати й сказала, щоб сестра допомогла Рене приготуватися до візиту містера Браунінга. Рене більше не плакала, адже, як їй здавалося, вона вже виплакала все, що могла. Та її дивувало те, що Джек так і не зявився. Мати пояснила, що батько відправив йому телеграму з відмовою, а тому чекати його марно. «Усе за мене вирішили». «І куди поділася та довіра, ті сімейні цінності, про які нам завжди говорили?» лютувала Рене.
По обіді вона мала розмову з батьком. Спочатку дівчина на нього сердилася, але побачила, як він страждає, і їй стало його шкода. Вона не могла нічого вдіяти зі своїми почуттями, а тому вирішила для себе раз і назавжди: те, що вона робить на благо сімї, тому треба йти впевнено й до кінця.
Перед приходом Томаса сімя Жерарів натягнула веселі маски на обличчя й приготувалася до зустрічі. Та все було не так уже й погано, як собі уявляла Рене. Томас насправді був чемним, привітним і розумним. Хоча вона й не хотіла цього помічати, але мусила визнати, що їй це буде необхідно, якщо вона збирається прожити з цим чоловіком решту свого життя. Лише різниця в десять років її трохи бентежила, проте, як казала мати, «вік для чоловіка лише прикраса».
Ближче до вечері Томас зробив пропозицію Рене, коли вони залишились удвох у вітальні й розмовляли про сучасну прозу та поезію. Дівчина вдала, що здивована, мовила декілька фраз про те, як містер Браунінг її збентежив та змусив почервоніти, це викликало лише дружню усмішку на його обличчі. Утім, вона таки мусила погодитися і вже за вечерею Томас разом із батьками Рене вирішили, що молодята покинуть Париж за два дні. Хоча можна сказати, що вирішив це Томас, а батьки Рене лише погодилися.