Анна МороНаречені з того світу
Пролог
На похороні зібралось доволі багато людей родичі, колеги, друзі, знайомі. Тому майже ніхто не помічав Рене.
«Де взагалі вони взялися?»
Рене стояла з камяним обличчям. Вона не могла сказати, що сумувала за загиблим чи потерпала від великого болю втрати. Навіть не гнівалася через події, що передували цьому похорону. Рене геть нічого не відчувала. Навіть радості чи полегшення, які б мали сповнювати її нутро. Їй було цілковито байдуже.
Вона лишень стояла й дивилася на коштовно оздоблену труну, яка була вся оповита квітами. Труна була закрита. Рене пояснила всім, що після такої трагедії, яка сталася з її чоловіком, ховати тіло у відкритій труні не можна. А тоді стала збоку й не чула геть нічого, що відбувалося навколо неї. Жінці було однаковісінько, що подумає про неї натовп, який зібрався на кладовищі. Вона не могла більше тут бути.
Рене розвернулась і пішла геть з кладовища. Здавалося, ніхто й не помітив, як вона зникла. Цікаво, що вони думають з цього приводу? Невже всі отак запросто повірили в ту маячню, що розповіла їм Рене? В усі ті байки, що вона встигла вигадати? Навряд Проте вона цим не переймалася. Головне, що Рене зараз тут, а він по той бік серед мертвих.
Жінка зупинилася біля воріт цвинтаря й озирнулася. Священик продовжував читати молитву. Люди стояли з похиленими головами. Ніхто не дивився на неї. «От і добре», подумала Рене. Зітхнула з полегшенням і вийшла за огорожу. «Тепер я справді вільна».
Розділ 1. Прощавай, Париже
1879 рік, серпень
Коли Рене вперше побачила Томаса, вона нічого не відчула. Спочатку їй узагалі здалося, що то якийсь подорожній переплутав двері будинку й зайшов не туди. Та її батько Габріель був дуже привітний з ним і наказав Рене та її сестрі Хлої спуститися до вітальні й почастувати гостя.
Дівчата були добре виховані й увесь час усміхалися. Мати завжди навчала доньок чемно поводитися з будь-ким. Чоловік відрекомендувався сестрам, і вони неабияк здивувалися, дізнавшись, що Томас Браунінг приїхав із самої Англії. «Він добре володіє французькою», завважила про себе кожна з сестер.
Трохи згодом, коли вже настав час вечері й Рене звикла до присутності незнайомця, вона почала помічати дещо незвичайне. Він поводив себе так, ніби давно знає батька, хоча було очевидно, що вона з сестрою і мати бачать його вперше. До того ж він часто кидав погляд то на Рене, то на Хлою, при цьому щось шепочучи на вухо батькові.
Рене не подобалось, як поводив себе незнайомець. Їй здавалося, що в ньому криється якась прихована загроза. Але батько всміхався до нього й намагався будь-що догодити чоловікові, тому дівчина вирішила, що немає приводу для хвилювань.
Після вечері дівчата разом з матірю Еммою зібралися у вітальні, щоб, як завжди вечорами, читати одна одній історії. Поки жіноча половина розважалась біля каміна, мсьє Жерар із містером Браунінгом зачинилися в кабінеті нібито через якісь невідкладні справи. І хоч дружина намагалася вмовити чоловіка й гостя приєднатися, обидва чемно відмовилися.
Сестри читали Шекспіра в оригіналі, а мати слухала й виправляла деякі помилки (варто сказати, що сімя Жерарів була дуже освічена, тож, окрім французької, усі знали англійську, латину й трохи німецьку). Дівчата завжди багато читали, любили вивчати мови, могли дискутувати на рівні з чоловіками, якщо дозволяли обставини. Завважимо, що Емма працювала в редакції, тож за вдало підібраним слівцем у кишеню не лізла тут вона була вже професіоналкою. Мадам Жерар змалку навчала доньок етикету, привчала до хазяйновитості та вихованості. Адже кожна з них у майбутньому мала би стати гарною дружиною й матірю. А освіченість та вихованість грали не останню роль у стосунках з майбутніми чоловіками в подружньому житті. Тому Емма завжди піклувалася про виховання Рене та Хлої.
Раптом жінки почули якийсь гуркіт. Їхнє помешкання було невелике, тож жодних сумнівів у тому, що звуки лунали з батькового кабінету, не виникло. Вони перезирнулися, не розуміючи, що коїться. Мати зреагувала першою.
Піду гляну, що там.
Ця маленька витончена жіночка, що на зріст ледве сягала ста пятдесяти сантиметрів, хутко схопилася з дивану, мов пірїнка. Каштанові кучері підстрибували в такт дрібним крокам жінки. Її вишукана зачіска була прикрашена гребінцем із квітами. На щоках пашів румянець, а губи були пофарбовані в рожевий колір. Попри свій вік, сорок вісім років, Емма Жерар не забувала доглядати за собою. Адже вона була дружиною для свого чоловіка й матірю для доньок взірцем їхнього майбутнього заміжнього життя. Мадам Жерар завжди вдягала нову гарненько випрасувану та вичищену сукенку, хоча й не мала їх забагато у своїй шафі. Емма научала дівчат, що чоловіки кохають очима. Але не потрібно через те втрачати розум і забувати читати книжки або ж вивчати щось нове, бо ж дурепи їм також не до смаку.
Сама пані Жерар завжди мріяла стати відомою письменницею. Читаючи книги сучасників чи попередників, вона завжди захоплювалась тим, як дивовижні історії можуть змінювати кругозір, думки, а подекуди й життя людей. Та доля Емми склалася так, що вона обрала замість карєри сімю й жодного разу про те не пожалкувала. Часи були такі, що жінкам не доводилося багато вибирати, але, на щастя, її чоловік був не з того кола деспотів, котрі позбавляють права вибору. Саме тому Емма мала змогу влаштуватися до місцевої типографії, де передруковувала рукописи інших авторів для газети. А коли дозволяв час відпочити від повсякденних справ, Емма писала власні коротенькі оповідання про життя.
З кабінету було чутно чоловічу розмову на підвищених тонах. Емма зупинилася, обертаючись до доньок.
Мамо, може, не треба? тепер піднялася Хлоя, старша із сестер. Якщо ти туди увірвешся, батько точно не зрадіє!
Рене відчувала, що відбувається щось неправильне. Недарма вона мала те дивне відчуття щодо незнайомця. Але чому так поводив з ним себе батько? Що їх повязує? І чи повязує взагалі? Рене сиділа з книжкою в руках і не могла второпати, у чому ж справа. Її мати так і стояла, застигши перед самими дверима, не наважившись зайти всередину, а сестра, підвівшись, дивилась на матір, ніби благаючи, щоб та не втручалася в справи батька.
Аж тут відчинилися двері й до вітальні вийшов батько з усміхненим обличчям. Та Рене помітила, що та усмішка натягнута й нещира. «Щось точно сталося!» промайнуло в голові у дівчини.
Я проведу містера Томаса Браунінга до його карети. І батько чемно пропустив гостя вперед. Але той не поспішав. Спочатку він підійшов до Емми й поцілував їй руку на прощання, як це заведено в поважному товаристві.
Хлоє, уклонився він, Рене, дівчині здалося, що він зиркнув на неї якось особливо, був радий знайомству. І чоловік попрямував до парадних дверей.
Щойно Габріель зачинив за ним двері, як усі одразу кинулися до батька із запитаннями, що ж сталося в кабінеті. Але той лише побажав усім доброї ночі й пішов нагору спати.
У своїй кімнаті дівчата розплітали зачіски одна одній перед сном і обговорювали день, що минав. Хлоя, копія батька висока, худорлява, світле волосся по пояс завжди холоднокровно оцінювала життєві ситуації. Старша сестра підтримувала Рене за будь-яких обставин, тож і зараз намагалася вгамувати її сумніви.
Рене з сестрою довго не могли заснути, гадаючи, що ж насправді сталось між чоловіками. Але, трохи повигадувавши, дівчата змінили тему на більш приємну. Обидві вже були на виданні й не раз приймали вдома кавалерів, які приходили свататися. На щастя, батько мав з дівчатами довірливі стосунки, вони ділилися секретами й могли щиро поговорити. Доньки були дуже вдячні обом батькам за те, що їх не змушували виходити заміж силою за нелюбих, як це було заведено в інших сімях, заради підвищення рівня статків чи статусу. У родині Жерарів на першому місці були сімейні цінності й стосунки між її членами, а вже потім соціальні, тож Габріель давав змогу дівчатам вибирати. Як не дивно, Рене, яка була молодша за сестру на чотири роки (тій уже було двадцять чотири), першою вирішила, за кого хоче вийти заміж.
Вона ніколи не думала, що можна відчувати щось подібне до людини, яку побачила в житті лише раз. Джек Вайт, який приїхав з Лондона навчатись до Парижа, помітив дівчину в одному з парків. Як він сам казав, вона його заворожила, коли читала Шекспіра. Він не був графом чи якимось лордом, але дівчині цього й не було потрібно. Того вечора, щойно він пішов з їхнього дому, Рене одразу сказала батькові, що вийде лише за нього і що Габріель може більше нікого не кликати до оселі. А потім Рене ще й дізналася, що вони навчаються в одному університеті.