Ця новина дівчину схвилювала ще дужче, ніж попередня. Невже їй доведеться покинути Париж так скоро? Вона думала, що спочатку принаймні одружиться з містером Браунінгом. Закінчить свій університет. Пройдуть місяці. Але отак швидко Рене поклала виделку на тарілку й більше не торкнулася їжі. Та було помітно, що її рідні стурбовані не менше, ніж вона сама. Хоча ніхто й слова всупереч не мовив.
Томас за десертом пояснив, що хоче одружитися з Рене в Англії, щоб вона стала громадянкою Великої Британії. Так їм у майбутньому буде легше з дітьми та і їй з роботою, якщо вона, звісно, захоче працювати, адже його статки дозволять дружині сидіти вдома й займатися всім, чим вона лише забажає. Адже пані її статусу не личитиме заробляти на життя самостійно.
Діти, робота, громадянство Британії Рене здавалося, що Браунінг усе досконало спланував перед тим, як приїхав сюди, не залишивши їй вибору. Вона аж ніяк не хотіла, щоб її життя хтось розписав по пунктиках і сам казав, що їй робити. Але, здавалося, було вже запізно. Тепер вона дружина власника мережі банків у Лондоні й залишає Париж аж ніяк не зі своєї волі.
Рене піднялася з-за столу:
Вибачте, але я себе недобре почуваю.
Томас і батько одразу теж підвелися.
Можливо, щось із їжі не засвоїлося в моєму організмі, Рене вдавано усміхнулась, але ніхто не помітив тієї награності. Містере Браунінг, дуже рада була знову вас зустріти. З нетерпінням чекаю нашої наступної зустрічі й подорожі до Англії. Дівчина присіла в реверансі. Томас солодко всміхнувся у відповідь:
Я також на це очікую, моя дорога Рене.
Тату, мамо, Хлоє, на добраніч. Дівчина всіх по черзі окинула поглядом і попрямувала до сходів. Вона не думала ні про що, лиш молила Бога, щоб сльози полилися, коли вона зайде до кімнати, а не зараз, у всіх на очах. Зціпивши зуби, піднялася нагору й лише за зачиненими дверима дала волю своїм почуттям. Їй так боляче було цілий день усміхатися й удавати, ніби вона дуже рада бачити цього чоловіка, натомість увесь час подумки була з Джеком.
Де ти, мій милий? Невже повірив тому, що батько написав? Невже повірив, що я тебе не кохаю більше? Чому не прийшов?
Рене сповзла по стіні й обійняла себе за коліна. «Сімя. Я рятую свою сімю! Ніщо інше не має мене турбувати». Дівчина закусила губу, щоб не розридатися вголос. Не вистачало ще, щоб містер Браунінг почув, як його майбутня дружина плаче від щастя через прийдешнє весілля.
Розділ 2. Родинні стосунки
1881 рік, травень
Уже майже два роки Рене була місіс Браунінг. Але вона не відчувала жодних змін у своєму житті, принаймні духовних чи душевних. Вони жили з чоловіком у чудовому маєтку за містом Челмсфорд графства Ессекс. Хоча той і працював у гамірному Лондоні, але любив спокій та затишок, тому їхньою оселею став саме такий будинок. Оскільки Томас був власником мережі банків, він міг ні в чому собі не відмовляти, до того ж нечасто зявлятися на роботі. Та й Рене як його дружина не зазнавала якихось утисків.
Триповерховий дім стояв на березі озера. Світлокоричнева цегляна будівля здіймалася до неба гострими шпилями даху. Подекуди неоднорідна крівля майоріла то рудою, то шоколадною черепицею. Громіздкий вхід до будинку був із високими сходами та колонами в стилі класицизму. Вікна першого поверху у формі арок, на всю стіну. Вони забезпечували дім світлом навіть у найбільш туманний день. По краях будинку височіли башти з круглими дахами, що нагадували церковні бані. Між першим та другим поверхами була декоративна ліпнина. На другому та третьому поверхах були прямокутні видовжені вікна на весь зріст. А в центрі даху над будинком майорів прапор із гербом сімї Браунінгів.
Спершу, щойно вони сюди перебралися, Рене щоранку вставала з думкою про те, що все це заради її сімї та боргу, який сплатив за батька Томас. Першої шлюбної ночі вона, нещасна, мало не розплакалася, бо мусила її провести з некоханою людиною. Хіба могла вона уявити, що втратить цноту з тим, хто їй чужий?
Та згодом Рене почала сумніватися: може, цей чоловік у неї по-справжньому закоханий? І ладен будь-що для неї зробити, якщо, звісно, справа не лише в його матеріальній забезпеченості. Одного разу вона обмовилася, що понад усе мріє стати письменницею, і вже ввечері до будинку доставили друкарську машинку. Рене ні в чому собі не відмовляла. Носила одяг за останньою модою. Чоловік часто робив їй подарунки, і Рене бачила, що це приносить йому задоволення.
Та вона не могла сказати, що відчувала до нього щось на кшталт кохання.
Перші місяці щодня згадувала Джека, який, на її думку, мав так само страждати, як і вона. Писала листи сестрі, яку благала знайти Джека і все йому пояснити, щоб той не думав, що вона його зрадила. Але Хлоя не завжди відповідала, а якщо й писала, то стверджувала, що Джека в Парижі ніхто не бачив після відїзду Рене.
Згодом, трохи примирившись із ситуацією, в якій опинилася, вона намагалася побачити в Томасі не просто незнайомця з вулиці, а таки свого чоловіка. За порадами та настановами, котрі колись давала Емма, вона почала примушувати себе бути його дружиною, відчувати до нього ніжність, повагу, врешті, любов. Спершу не хотіла вірити, що Браунінг і справді може бути добрим, як передрікала її сестра, але десь за пів року подружнього життя мусила визнати, що звиклася.
Рене намагалася бути вдячною Томасові за те, що він урятував її сімю від злиднів, однак не могла викликати в собі відповідних почуттів до нього, а тому продовжувала вдавати, грати роль закоханої дружини. Навіть коли минуло півтора року, Рене не змогла пробачити батькові. Він із матірю годував доньок обіцянками про те, що бере до уваги думку обох, а сам учинив так, як уважав за потрібне. До того ж не поставив Джека до відома. Її коханий житиме все життя з думкою про те, що Рене його зрадила.
Жінка вкотре тяжко зітхнула.
Можливо, вона була гарною акторкою, хтозна? А можливо, закоханий Томас нічого не помічав, але так день за днем, тиждень за тижнем вони прожили вже понад півтора року, і Рене не могла сказати жодного лихого слова на його адресу. Він її не скривдив жодного разу ні. Але вона не була щаслива з ним як жінка. Мати часто повторювала їм із Хлоєю, що роль жінки в суспільстві вдало вийти заміж, народити й виховати дітей. Але Напевно, якщо подивитися збоку, вони видалися б ідеальним подружжям, та якби хтось зазирнув у її душу
«Я порожня», часто про себе повторювала Рене, натягала маску щасливої дружини й виходила до чоловіка.
Сьогодні жінка сиділа на терасі за друкарською машинкою (що було доволі часто останнім часом) і намагалася почати писати такий бажаний роман. На противагу суспільним устоям, Рене намагалася творити власне життя посеред того розпачу, в якому перебувала її душа. Але що писати? Що може написати нещасна жінка, яка одружена з чоловіком, якого не кохає? Чи можна писати роман, якщо сама не відчуваєш чогось романтичного? Чи, навпаки, саме про те, чого немає насправді, і слід писати?
Кохана! від голосу чоловіка її морозом обдало. Тебе неважко було знайти. Томас нахилився й поцілував Рене в щоку. Він тримав якогось листа в руці, якого жінка не одразу помітила. У мене гарні новини. Сів поруч і поклав руки на коліна дружині. За три чи чотири дні до нас приїде моя сестра!
Сестра? Рене вигнула ліву брову. Ти не казав, що в тебе є сестра.
А ти не запитувала, Томас ще раз цьомкнув дружину в щоку й підвівся. Вона надовго не затримається, у неї попереду ґранд-тур. Але на декілька днів усе-таки залишиться в нас. І я думаю, що вам має бути разом дуже весело. Він трохи помовчав, а потім додав. Прислуга вже почала готувати будинок. Я сподіваюся, що ти захочеш зїздити зі мною в місто вибрати подарунок для сестри. У неї скоро день народження.
Звісно. Рене відсунула машинку й підвелася. Чому ти ніколи не розповідав про сестру, Томе?
Не знаю. Не думав, що тобі буде цікаво. На мить Рене здалося, що Томас зціпив зуби й зробився похмурий, але він знову різко всміхнувся й взяв її руки у свої. Серденько, річ у тому, що в нас різні батьки. Я, правду кажучи, не сподівався, що вона загляне в гості.
Томас провів рукою по коротко стриженому чорнявому волоссю, і його гострі вилиці хутко злетіли вгору. Тонкі вигнуті брови зайняли своє місце, щойно погляд чоловіка помякшився. Тонкі губи розплилися в усмішці й Томас притяг долоню дружини до своїх вуст, щоб закінчити розмову поцілунком.