Тільки уривки. Окремі сцени з балету. Та й тоу виконанні гастролерів.
Білявка Бася з викликом подивилась на нього.
Ще побачить! пообіцяла вона хтозна-кому.
Тарас Адамович усміхнувся:
Я теж поділяю вашу впевненість, що ОдеттаВіра Томашевичмає знайтися. Особливо, якщо ви нам допоможете.
Бася скривилась, усім своїм виглядом демонструючи, що мала на увазі зовсім не те. Тарас Адамович подивився на третю дівчину, на яку спершу не звернув увагу. Теж білявка, але не така яскрава, як Барбара. Невиразне личко, яке складно запамятати. Вона відчула його погляд і звела на нього перелякані світлі очі.
Коли ви востаннє бачили Віру Томашевич? запитав Тарас Адамович, звертаючись до всіх трьох.
Відповіді були різними. Бася рада була б не бачити ніколи, але зустріла Томашевич на останній репетиції в театрі, за день до її зникнення. За словами Басі, Віра, як завжди, була нестерпною і нестабільною.
Тобто? не зрозумів Тарас Адамович.
Бася мовчала. З поясненнями допомогла Ярослава:
Віра неймовірно ставала в арабеск Завмирала в позі, але центр тяжіння ніби зміщувала вперед, часто розкривала плечі. Здавалось, от-от впаде, але вона могла завмерти так надовго, це було дивовижно Не академічно, але прекрасно
Неправильно, обірвала її Бася.
Ярослава знітилась. Сама вона бачила Віру вранці, в день її виступу в Інтимному театрі вони разом ходили до модистки.
Віра щось шила на замовлення?
Ні, я шила Тобто мені шили капелюшок, Віра допомагала обирати фасон.
Вона про щось говорила? Важливим є все, що ви згадаєте, Тарас Адамович витягнув з кишені записник.
Я Навряд чи я зможу чимось допомогти. Ми просто говорили Щось безглузде, неважливе. Віра сказала, що їй більше подобаються етюди, які вона репетирувала з Броніславою, ніж сцени з класичного балету.
Вона не казала про плани на вечір?
Ярослава зморщила лоба.
Це було давно Здається, вона збиралась з кимось зустрітися.
З ким саме?
Я не памятаю.
Бася закотила очі. Тарас Адамович кинув на неї запитливий погляд.
Ярослава не вміє брехати, пояснила білявка. Всі в театрі знають, що Віра крутить роман з Назимовим, це офіцер з 1-ї запасної роти, палкий поціновувач її неакадемічності.
А ви не схвалюєте?
Неакадемічність? Звичайно.
Ні, роман.
Бася розсміялась.
Роман якраз схвалюю, маю надію, що Ромео колись забере свою Джульєтту з нашого театру, де всі такі нудні та академічні.
Третю дівчину звали Марі. Тарас Адамович ще раз подивився на неї, щось записав у блокноті. Марі Віру не бачила, принаймні точно не могла згадати, коли вони зустрічалися востаннє. Марі хотіла якнайшвидше піти, бо перерва закінчувалась, а вона мала купу справ. Тарас Адамович зітхнув. Щербак співчутливо поглянув на нього.
Останнє запитання, мовив слідчий. Скільки заробляють балерини?
Що? здивовано закліпала очима Бася.
Ви ж отримуєте платню? поставив уточнювальне запитання Тарас Адамович.
Так, але
То скільки?
Ми не обговорюємо
Звичайно. Але ви ж можете назвати суму?
Девятнадцять карбованців.
Суму врешті назвала йому Марі, якій так кортіло піти. Це багато чи мало? Нижчі поліційні чини отримували близько двадцяти-двадцяти пяти. Стільки жучитель початкової школи. Чи могла Віра на ці гроші утримувати себе та сестру? Оплачувати житло, а Міра Томашевич говорила, що згодом вони винайняли всю квартиру? І найголовнішеплатити за навчання сестри?
Чому ви запитали про гроші? допитувався Щербак, коли вони прогулювались коридором.
Щоби зрозуміти, що сталося, потрібно знати, чим жила Віра Томашевич, що її турбувало.
Навряд чи вона турбувалась про гроші.
Чому ви так думаєте?
Щербак потер підборіддя.
Я спробую пояснити. Віра спокійно ставилась до грошей. Ніколи не працювала безкоштовно, навіть якщо по допомогу до неї звертались друзі. Вона позувала для мене, але я платив їй погодинно.
Тарас Адамович мовчав, обдумуючи почуте.
У неї не було вільного часу, постійні виступи, етюди, робота натурниці, репетиції в театрі.
Слідчий зупинився біля великого дзеркала. Подивився на зображення Щербака в ньому.
Отже, Ярослава каже правдуВіра талановита?
Звичайно. Вона неймовірна. Бася заздрить, він стенув плечима. Але варто віддати Барбарі належнесвоє ставлення до Віри вона демонструє доволі щиро, без вивертів та брехні.
Після павзи додав:
Якщо ви думаєте, що в театрі хтось міг затівати проти Віри щось лихе, то це точно не Бася. Вона занадто прямолінійна.
Тоді нам варто поговорити з кимось менш прямолінійним, усміхнувся Тарас Адамович.
Менш прямолінійних колег Віри Томашевич вони відшукали за пів години. Усі яскраві, наче метелики.
Отруйні, як павучихи, тим часом прошипів Щербак лиховісне попередження, поки вони крокували коридором театру, зазираючи до гримерок. Тарас Адамович зупинився. Обмірковував почуте, зіставляв факти.
Я можу зустрітися з Броніславою Ніжинською? запитав раптом.
Навряд чи почуєте щось нове, відповів художник. Хіба що вона не послуговується плітками.
В одній з гримерок зупинились, Тарас Адамович знов дістав записник. Дівчата базікали, перемежаючи розповідь сміхом і натяками.
Бася точно не перейматиметься зникненням Віри, казала одна. Тепер на Цар-дівицю з «Горбоконика» Ніжинська, напевне, поставить її.
Мабуть, розважається з військовими, кинула інша. Казала, що хоче на озера, подихати свіжим повітрям.
Певно, київське повітря надто задимлене для нашої прими.
Сміх. Радісний, з нотками торжества. Добре, що він не взяв сюди Міру.
З якими саме військовими зустрічалась Віра? І де? запитував слідчий. Дівчата відповідали, не задумуючись.
У «Семадені», часто у «Празі» чи «Франсуа».
І звучало прізвище, яке він уже чув: «Назимов. Сергій Назимов».
Дізнались щось цікаве? запитав Щербак уже на вулиці.
Можливо.
Все вказувало на те, що потрібно поговорити з офіцером. Балерини натякали на те, що він не пробачає зради.
Він запальний, хихотіла одна.
А Віра не зважала на це, додавала друга.
Хіба він не дарував квіти тобі, Лізі?
Мені багато хто дарував квіти, я маю памятати всіх?
Назимова складно забути, сміялись балерини.
Тарас Адамович подивився на свого супроводжувача.
Олеже Іраклійовичу, а що ви скажете про Назимова?
Обличчя Щербака перетворилося на маску.
Офіцер, який не на фронті? Та він більший актор, ніж усі, кого ви бачили сьогодні в театрі, й картинно відкинувши волосся з лоба, надів капелюха.
Тарас Адамович повернувся до свого яблуневого обійстя близько четвертої години. Затишок саду обійняв і поглинув його відразу, відгороджуючи від світу, де яскраві, як метелики, балерини казали одна одній щось отруйне, художники допомагали колишнім слідчим, а офіцери під час війни розважались у київських ресторанах.
Міра відчинила хвіртку за пів години, відстукала каблучками по доріжці до веранди, пірнула в будинок, туди, де в кімнаті з шафою та столом біля вікна чекала на неї Естерстара друкарська машинка. Вона оселилася в цьому помешканні ще за часів діда Тараса Адамовича, але імя їй дав теперішній власник. З єдиною метоюаби це імя звучало в його домі.
VI. Три жмутики гіацинтів
Черговий ранок упав білим осіннім туманом на яблуневе обійстя Тараса Адамовича. Він прокинувся раніше, ніж зазвичай, вийшов на веранду й завмер, милуючись прозорими кришталиками роси на траві. Гарно. Втягнув носом густе, ледь прохолодне повітря, вщерть наповнюючи ним легені. Видихнув, розімяв плечі.
На кухню повернувся, сповнений ранкової бадьорості, яку подарувало осіннє повітря яблуневого саду. Такий настрій потребував якихось змін. Він вирішив почати їх із джезви. Відставив бронзову, в якій варив каву кілька днів поспіль, спадок від діда, і дістав міднуїї подарували колеги.
З нею в нього склалися непрості стосунки: вона постійно тьмяніла. Бронзова добре полірувалась рукамицього було достатньо для збереження кольору. Мідна вимагала більшої уваги. Цього ранку він мав на неї час. Взяв з полички сільницю, додав яблучного оцту. Помішуючи розчин, обережно додав борошна. Минулого разу чистив джезву лимоном та сіллю. Результат був дивовижний, хоч і нетривкий. Суміш з борошна, оцту та солі наніс на поверхню джезви. Тепер варто почекати, хай діє.