Вийшов у сад, зібрав зі ще вологої трави опалі червонобокі яблука, поставив кошик на веранді. Треба буде порізати їх якнайшвидшепобиті боки за дві-три години зіпсують плоди. Яблучне варення з фруктів, що впали самі, завжди мало особливий смакз ноткою солодкої перестиглості. Сильвестр Григорович не відчував цю нотку, але можна запропонувати порівняти два види варення Мірі.
Дівчина прийде по обіді, як завжди сповнена рішучості й тривожних думок. З кожним днем, що минає без звістки про сестру, рішучість її стає виразнішою, а тривожні думки нестерпними. Він відчував це, коли вона, не мигаючи дивилася на нього своїми бездонними синіми очима. Дні тягнуться повільно, важке полуденне повітря застигає між будинками й примушує людей рухатися не поспішаючи. І здається, думки так само повільно, як мухи в злегка загустілому меді, повзають у його голові.
Потрібно відвідати Інтимний театр, оглянути інтерєр, знайти танцівницю, яку Міра бачила в день зникнення сестри. Варто було б відшукати Сергія Назимова в ресторані чи на службі, розпитати в нього про стосунки з Вірою Томашевич. Незайвим буде повернутися до розшукової частини й зясувати, чи прізвище Досковського раптово не спливало у звітах слідчих останнім часом. Треба зустрітися з дружиною балетмейстера Броніславою Ніжинської та розпитати в неї про конфлікти Віри з іншими балеринами.
Пройтися б у «Семадені», прогулятися б до Шато де Флер. А може, поговорити з курсистками, подругами Міри? Чи не тому Віру Томашевич ніхто не може знайти вже майже десять днів, бо вона сама не хоче бути знайденою? Надто багато запитань. Щоби отримати відповіді, потрібно платити найдорожчимчасом.
Тарас Адамович зітхнув і взявся чистити джезву. Обмив її під холодною водою, витер чистим рушником з льону, який тримав на кухні заради неї. Вибаглива посудина. Відміряв три ложки кави, залив водою, поставив у пісок. Опустився на стілець, поринув у думки. Отямився, аж коли пар над темною поверхнею кави сповістив, що напій варто помішати. Дав йому ще трохи часу розкрити аромат, відтак виніс джезву на веранду, яку потрохи починало заливати сонцем.
Сховався з непрочитаними листами в затінку, зробив ковток. Кава в блискучій джезві завжди іншанаповнена вдячністю, ароматніша. Вона не потребує ні цукру, ні вершків, прекрасна у своїй чорноті. Відставив філіжанку й прикрив очі, очікуючи, що невдовзі хвіртка рипне, сповіщаючи про прихід Костярознощика газет.
Малий курєр не забарився. Ось і він, усміхнений, з газетою в руці прямує до веранди. Тарас Адамович вправним рухом поклав у долоню хлопця гривеник.
Доброго ранку, Тарасе Адамовичу, привітався той.
Доброго, доброго, з теплотою в голосі відповів господар дому. Кави?
Якщо ваша ласка, несподівано погодився Кость.
Тарас Адамович усміхнувся. Зазвичай не можна було вгадати, коли саме його ранковий гість складе йому компанію. Однак для таких особливих випадків господар завжди тримав напохваті якісь смаколики. Цього разуяблучний пиріг. Запросив хлопця до столу, на мить зник у будинку, виніс частування. Каву Кость пив повагом, оцінюючи смак.
Ви почистили джезву, констатував він. І незрозуміло булозавважив він її блискучу поверхню чи зробив висновок зі смаку напою.
Як справи у видавництві? ввічливо запитав Тарас Адамович.
Як завждиметушня, стенув плечима хлопець, Румунія тепер теж воює, продовжив він тоном знавця, що веде світську бесіду.
Так, зітхнув Тарас Адамович.
З початком вступу Румунії у війну обривалось його листування з гером Дитмаром Боє, який надсилав листи з воюючої Німеччини до Румунії, а вже звідти пан Дан Тодореску, лікар, пересилав їх до Києва. Румун теж був шаховим партнером Тараса Адамовича, однак ця гра зацікавила його недавно, тож їхні партії більше нагадували уроки майстерності, які досвідчений викладач дає неофіту. Натомість листування з гером Боє було суперництвом: холодним і виваженим, сповненим іронії й глибокої поваги гравців один до одного. Якщо з мосьє Лефевром можна було грати запально, ризикувати, то гра з гером Боє вимагала уваги та терплячості. Тепер партію з німцем доведеться відкласти. Хтозна на скільки років. Тарас Адамович потер підборіддя. Шкода.
Хлопчина із задоволенням пригощався. Їв швидко, відкушуючи великі шматкидавня звичка не від доброго життя. Упіймав погляд Тараса Адамовича, відклав пиріг, ввічливо запитав:
Як просувається ваша справа?
Поки невідомо. Забагато запитань.
Тітка каже, багато питаньбагато зітхань. Але я не певен, що саме вона має на увазі, вона трохи він промовисто подивився на Тараса Адамовича. Колишній слідчий мовчки підсунув до нього тарілку з пирогом. Кость додав:
Пан редактор сьогодні стрів мене в коридорі, засипав запитаннями. Чого швендяю, чого плутаюсь під ногами? Не думаю, що він чекав на відповіді. А вам вони потрібні?
Потрібні.
То спробуйте відповісти хоч на деякі запитання.
Якби ж знати, на які саме.
Оберіть найголовніші.
Звучить просто. Але як обрати? Що важливішепоговорити з тими, хто бачив Віру в Інтимному театрі чи кинутись на розшуки Досковського, який може прикриватись фальшивими документами?
Розумієш, зникла дівчина
Ваша родичка?
Не зовсім так. Тобто зовсім не так. Просто дівчина, з театру
Актриса?
Щось таке.
Кость багатозначно гмикнув.
А хто її бачив востаннє?
Багато хтовона виступала на сцені.
Гість хитнув головою, примружився.
Мають бути ті, хто бачив її, коли вона зійшла зі сцени. Вона ж не ілюзіоністка?
Гадаю, ні. Вона балерина, мовив колишній слідчий.
Я чув, що в Індії факір може підкинути мотузку вгору й вона зачепиться за небо. По ній він вилазить до самого Бога й ховається у хмарах, останню репліку він промовив майже пошепки.
Тарас Адамович відкинувся на спинку крісла, пробурмотівши:
Індійський канат Ні, не думаю, що вона зникла, піднявшись зі сцени на мотузці. Але ти нагадав мені оповіді діда. Він говорив, що якось зустрів чоловіка, котрий показував такий фокус. Це було давно, дід воював на Закавказзі. Але в тому фокусі чоловік зникає в небі, а потім знову зявляється на землі. Дівчина, яку я шукаю, поки так і не зявилась.
Хтось мав би бачити її, впевнено мовив Кость і сьорбнув каву.
Хтось мав би, погодився Тарас Адамович.
Хлопець відставив порожню філіжанку.
Дякую за каву, він підвівся.
Дякую за газету, в тон йому відповів господар дому.
Хлопець покрокував доріжкою до хвіртки. Тарас Адамович дивився йому вслід і згадував, що говорила Міра Томашевич про тих, хто бачив її сестру після виступу. Художник і балерина. Імя художника можна знайти в паперахМіра акуратно надрукувала свої свідчення й поклала в теку. Балерина була безіменною, доведеться шукати свідків в Інтимному театрі і, можливо, знову говорити з пліткарками з оперного.
Отже, найважливіше завдання на сьогодні відвідини Інтимного театру? Треба відшукати свідків за лаштунками, розпитати артистів, більшість з яких можуть бути гастролерами. Має бути краще рішення, таке, що вимагає менше метушні. Елегантне рішення. Може, знову звернутися до Щербака, аби той допоміг знайти колегу? Зустрітися, скажімо, в «Семадені», й заодно поговорити з офіціантами про вечір зникнення Віри.
Він налив другу чашку кави, цього разу додав вершків, зайшов у будинок. У кімнаті Естер відчинив одну з шухляд, узяв теку. Акуратним почерком Міри на ній стояв напис: «Справа викраденої балерини».
Ми не впевнені, що її викрали, сказав тоді Мірі Тарас Адамович.
Тоді, яку назву ви пропонуєте?
«Справа балерини». Або «Справа зниклої балерини».
Міра опустила очі.
Розумієте, «Справа балерини» звучить так, ніби злочинницею є сама балерина.
Можливо, погодився Тарас Адамович.
Якщо ж говорити про «зниклу балерину», то мене бентежить слово «зникла». Віра не розчинилась у повітрі. Я знаю, хтось посприяв тому, аби вона
Тарас Адамович вирішив не сперечатися. Врешті, остаточну назву вони зможуть придумати тільки тоді, коли дізнаються правду про Віру Томашевич.
Добре, залишимо «викрадену», доки не підтвердимо чи спростуємо цю гіпотезу.