...заключили настоящий договор в следующем:
1) Томашевич М. Ф. поступила на службу к Галушко Т. А. в качестве секретаря сроком с 7 сентября 1916 года на полгода.
2) К обязанностям Томашевич М. Ф. относится: а) оформление протоколов по делу исчезновения балерины Томашевич Веры Феликсовны, б) Составление деловых бумаг.
3) Галушко Т. А. обязан за вышеозначенную работу Томашевич М. Ф. заплатить ей 120 рублей и выдать 60 рублей при подписании договора, и 60 рублей по окончанию указанного срока.
Що? вражено звела на нього очі дівчина.
Далі тільки дата й наші підписи. Терміни умовні, я не знаю, скільки часу ми шукатимемо вашу сестру. А на те, щоб арештувати зловмисника чи зловмисників, віддати їх під суді справді може знадобитися кілька місяців.
Але ви не можете. Я не просила про службу. Ви ж шукатимете мою сестру, це я мала б вам платити!
Тарас Адамович стенув плечима.
Але ви не пропонували мені роботу слідчого. Ви просили про допомогу. Я ж пропоную вам роботу, отже, маю платити. Врешті, я використовуватиму ваш час, який ви могли б витратити на приватні уроки, Міро.
Дівчина опустила очі.
Я зараз не в тому становищі, аби відмовлятися від такої пропозиції. Вона дуже щедра, стиха сказала вона.
Звичайна процедура обміну часу на гроші. Повірте, за час завжди не доплачують. Але ви надто юні, щоби зрозуміти це.
Він відставив чашку й підвівся.
Якщо ми узгодили всі формальності, я познайомлю вас з Естер. Залишу вас на пів годинки, щоби ви звикли одна до одної цього часу мені вистачить, щоби вирішити питання з драконом мосьє Лефевра.
З драконом?
Не зважайте, я про шахову партію: мій партнер узявся лякати мене сициліанським захистом, він махнув рукою. Не зважайте
Міра повільно підвелась, стисла в руках сумочку.
Ви хотіли хотіли познайомити мене з Естер.
Так, господар відійшов убік, пропускаючи гостю до дверей. Вона повільно пройшла повз нього і переступила поріг будинку.
V. Естер
Він повів Міру вглиб будинку, до кімнати в самому його серці. Можливо, весь дім будували навколо неї. Письмовий стіл, велика шафа-картотека, стілецьперше, що впало в очі Мірі, коли вона зупинилась на порозі й роззирнулась. Післяполудневе сонце ледь торкало Естер пальцями-променями. Так вони познайомились.
Можливо, йому й справді треба було взяти дівчину з собоюТарас Адамович був не надто частим відвідувачем театрів. Здається, жодного разуза власним бажанням, завжди в службових справах. З одного боку, без провідника складніше, доводиться самостійно шукати потрібних людей, запитувати про елементарні речі. З другого, люди відвертіші з початківцями. Та й сякого-такого провідника він усе-таки мавОлег Іраклійович Щербак зустрів його біля чорного входу, усміхнувся, відкинув волосся з лоба, рушив назустріч.
Радий вітати вас, Тарасе Адамовичу.
Відповів кивком.
Я вас теж, пане Щербак.
Панна Томашевич?
Не змогла прийти. Лекції розвів руками слідчий.
Щербак примружився.
Що ж, у такому разі можемо йти. Покажу вам справжній театр. Упевнений, з цього боку ви його ще не бачили.
Змушений вас розчарувати: я не надто бачив театр з будь-якого боку, усміхнувся слідчий.
Тоді мені складно буде вас здивувати, але я намагатимусь, багатообіцяльно підморгнув йому Щербак.
Вони пройшли довгими звивистими коридорами, минули сходи. Театр був таким, яким його памятав Тарас Адамовичз ліпниною на стінах та колонах, великими дзеркалами й килимами. У залі тривала репетиція.
Тарасові Адамовичу дивно було бачити порожній партер, він звик до аншлагів у Київській опері. Після вбивства, яке памятали ці стіни та навряд чи забудуть кияни, він опинився тут уперше. 1 вересня 1911 року в цьому залі, зупинившись біля оркестрової ями, Дмитро Богров вистрілив у Петра Столипіна.
Колишній випускник найпрестижнішої в місті Першої гімназії, нащадок відомої єврейської сімї, син впливового присяжного повіреного і багатого домовласника дивом приніс у театр зброю й двічі вистрілив у премєр-міністра імперії, що супроводжував імператора Миколу ІІ, який прибув із візитом до Києва. Потім казали, що Столипін передбачав свою наглу смертьу заповіті вказав, аби його поховали там, де загине.
За чутками, одіозний Распутін, що супроводжував імператрицю, під час проїзду імператорського почту вулицями міста перебував у квартирі свого київського знайомого і з вікна спостерігав за тим, як його вітали кияни. Коли слідом за каретою Миколи ІІ рушив екіпаж Столипіна, Распутін затрусився й вигукнув: «Смерть за ним їде, за другим екіпажемсмерть».
Антрактособлива частина театрального життя. У цей час відбуваються знайомства й обговорення вистави, крадіжки й важливі розмови. Антрактособливий час для слідчого розшукової частини: метушня й базікання, обірвані фрази, підозрілі субєкти. Богров минув охорону без перевірки й двічі вистрілив з браунінга, перш ніж його зупинили. Друга куля зрикошетила від орденського хреста Св. Володимира на грудях Столипіна і, пробивши живіт, зачепила печінку. Міністр помер за пять днів у клініці Маковського.
Богрова повісили 12 вересня у Лисогірському форті. Оскільки в Києві не було посади ката, поліція змушена була шукати добровольця серед увязнених Лукянівської вязниці. До шибениці Богров вийшов у тому самому вбранні, яке було на ньому в театрі. Навіть пожартував перед смертю: мовляв, його колеги-адвокати можуть позаздрити йому, що він десять днів не вибирався з фрака.
Тарас Адамович заплющив очі. Театри Ох, ці театри. Не дивно, що тут зникають балерини. Як там казав його теперішній супроводжувачзнак долі? Можливо, знаком долі було те, що перша будівля театру повністю згоріла. Певно, не варто було зводити нову на тому самому місці. Хтозна.
Він не помітив, як балерини на сцені зупинились. Репетиція завершилась?
Невелика перерва, пояснив Щербак. Можемо упіймати тут двох-трьох пліткарок. З іншими поговоримо пізніше.
Йому справді вдалося зупинити кількох дівчат біля оркестрової ями й провести їх у напівтемний куток, де в кінці партеру сидів Тарас Адамович, занурений у свої роздуми.
Перша дівчинависока білявка в трико. Манірна, але хіба не всі балерини такі? Чи то стереотипи? Назвалась Барбарою, Щербак звертався до неї не так офіційноБася. Ще одна полька? Всі київські балеринипольки?
Ви з поліції? запитала з викликом.
Ні.
Але ви розшукуєте Томашевич. Олег сказав.
Так. Як приватна особа.
Тоді я не зобовязана говорити з вами, підвелась вона.
Щербак ображено протягнув:
Б-а-а-сь
Не зобовязана, повторила дівчина.
Тарас Адамович спокійно кивнув і, повернувшись до тендітної соромязливої брюнетки в легенькій суконці поверх трико, що стояла поруч, запитав:
Чи можу я дізнатися ваше імя?
Білявка Бася примружила колючі очі й знову проказала:
Ми всі не зобовязані говорити з паном
Тарасом Адамовичем Галушком, злегка схилив голову колишній слідчий. А ви? обережно зазирнув в обличчя брюнетки.
Яся, прошепотіла вона. І повторила сміливіше:
ЯЯрослава.
Ярославо, ви знаєте Віру Томашевич?
Ярослава знала. Віра Томашевич була улюбленицею дружини хореографа, балерини Броніслави Ніжинської. Ярослава хотіла танцювати, як Віра. Майже невагомо, коли не тільки глядач, але й хореограф, не помічає павзи між рухами. Коли крок балерини уже є актом мистецтва.
Ага, просто друга Кшесинська, різко кинула Бася.
Ярослава почервоніла.
У нас іноді говорили, після павзи додала вона, що якби Броніслава вирішила ставити «Лебедине озеро», Одетту-Одилію вона віддала б Вірі.
«Лебедине озеро» Тарас Адамович бачив, хоч і памятав дуже невиразно. Давня німецька легенда, яку переповідали балерини мовою тіла. Гер Дитмар Боє якось писав йому, що в будь-якій німецькій легенді обовязково має бути свій Зигфрид. Без нього вонаабо не німецька, або не легенда.
Київ ще не бачив «Лебединого озера», повідомив Щербак.
Хіба? запитав Тарас Адамович.