Звісно, так і було, але замість жаху, паніки й жалю Марті відчував тільки якесь заклякле сумяття.
Можна й так сказати, погодився Ґас. Особливо коли Середній Захід уже обвуглюється, а південна половина Флориди стала болотами, придатними тільки для алігаторів. Сподіваюся, у тебе в морозильнику й погребі багато запасів, тому що тепер усі основні регіони, де виробляли їжу, втрачені. У Європі те саме. В Азії вже голодують. Мільйони загинули. А ще, кажуть, бубонна чума.
Вони сиділи перед гаражем Марті й дивилися, як інші люди йдуть пішки від центру, багато хто в костюмах і краватках. Одна жінка в гарному рожевому костюмі важко йшла хідником у кросівках, а взуття на підборах несла в руці. Марті пригадав, що її звуть Андреа якась там, вона живе за квартал чи два від нього. Здається, Фелісія казала, що вона працює в «Мідвест-трасті»?
І бджоли, продовжував Ґас. Їм і десять років тому було важкувато, але зараз вони геть зникли, лишилося кілька вуликів у Південній Америці. Ніякого вам більше медку, солоденькі. А без них запилювати які там ще лишилися культури
Пробач, сказав Марті.
Він вийшов з машини й підтюпцем наздогнав жінку в рожевому костюмі.
Андреа? Ви Андреа?
Вона обережно розвернулася, піднявши туфлі, ніби готова в разі потреби відігнати його гострими підборами. Марті розумів: на вулицях цими днями траплялося чимало ледве прикритих одягом персонажів. Він зупинився за півтора метра від неї.