Я не питала. Та закладаюся, шкарпетка, в якій вона тримає заничку, сьогодні порожня.
Алан спохмурнів.
Упевнена, що її не оступачили?
Ой, Алане от треба тобі весь час бути таким підозріливим? Може, Нетті й не до кінця про все розповідає, але на карнавальному склі знається. Вона сказала, що вийшла хороша оборудка, а це означає, що так і є. Вона від того така щаслива.
Ну, тоді чудово. Те, що треба.
Тобто?
Та був такий магазин у Ютіці, пояснив він. Ще давно, коли я малим був. «Те, що треба».
А ти там отримав те, що треба? піддражнила вона.
Не знаю. Я там ніколи не був.
Ну, сказала вона. мабуть, наш містер Ґонт вирішив продати те, що треба мені.
Ти про що?
Нетті принесла мій контейнер від торта, і всередині була записка. Від містера Ґонта. Поллі посунула свою сумочку по столу до нього. Глянья сьогодні не дуже в кондиції щось стискати.
На мить він проігнорував сумку.
Як воно, Поллі?
Погано, без зайвих церемоній сказала вона. Бувало й гірше, але не брехатиму, не бувало набагато гірше. І так цілий тиждень, відколи змінилася погода.
До лікаря Ван Еллена сходиш?
Вона зітхнула.
Поки ні. Скоро має відпустити. Коли стає зле, як-от зараз, і я відчуваю, що скоро здурію, то відпускає. Принаймні завжди так було. Я підозрюю, що одного разу воно просто не відпустить. Якщо не стане краще до понеділка, піду до лікаря. Але все, що він може, це виписати ліки. Я не хочу ставати наркошею, якщо можу витримати, Алане.
Але
Досить, мяко спинила вона його. Поки облишмо цю тему, гаразд?
Добре, неохоче піддався він.
Глянь записку. Дуже гарна і навіть трохи мила.
Він розстебнув її сумку й побачив зверху на гаманці тонкий конверт. Дістав його. На дотик конверт був дорогий, кремовий. Почерком настільки старомодним, що скидався на сторінку з давнього щоденника, було виведено: «Для міс Поллі Чалмерз».
Цей стиль називають коперплейт, зачудовано пояснила вона. Здається, такому перестали навчати невдовзі після ери динозаврів.
Алан дістав із конверта аркуш для листів ручного відливу. Угорі була надруковано
НЕОБХІДНІ РЕЧІ Касл-Рок, Мейн Ліленд Ґонт, власник
Тут почерк був не настільки офіційно прикрашеним, як на конверті, але і письмо, і сама мова дотримувалися приємної старомодності.
Дорога Поллі!
Ще раз висловлюю вдячність за торт «Диявольська їжа». Це мій улюблений, і це просто смакота! Також хочу подякувати за вашу доброту й уважністьдумаю, ви знали, який я знервований у день відкриття, ще й у несезонний час.
У мене є одна річ, поки не тут, але вона має прибути разом з багатьма літаком і, думаю, вас вельми зацікавить. Більше не говоритиму. Я б хотів, щоб ви самі прийшли подивитися. Насправді це лише дрібниця, але про неї я подумав одразу, як ви пішли, а за роки роботи я рідко не довіряю інтуїції. Очікую, що вона прибуде в пятницю-суботу. Якщо матимете можливість, може, зайдете в неділю вдень? Я весь час буду в крамниці, каталогізуватиму інвентар, і з радістю вам її покажу. Поки більше не розповідатиму. Сама річ або пояснить усе за мене, або ні. Принаймні дайте мені можливість віддячити вашу доброту чашкою чаю!
Сподіваюся, Нетті тішиться новим абажуром. Вона дуже хороша пані, і та річ, здається, їй дуже сподобалася.
Щиро ваш,
Ліленд Ґонт
Яка таємничість! промовив Алан, складаючи записку назад у конверт, а тойу сумочку. Підеш розвідаєш ситуацію, як ми кажемо в поліцейській справі?
З такою підводкоюі після того, як побачила абажур Нетті як би я могла відмовити? Так, думаю, зайду якщо рукам стане краще. Хочеш також зайти, Алане? Може, в нього і для тебе щось є.
Можливо. А може, просто віддам перевагу «Петріотс». Мусять вони хоч одну виграти.
Ти якийсь змучений, Алане. Темні кола під очима.
Та день такий. Почався з того, що я заледве втримав нашого першого виборного й одного з моїх заступників від того, щоб вони до крові побилися в кімнаті для хлопчиків.
Поллі нахилилася вперед, стривожившись.
Ти про що?
Алан розповів їй про гризню між Кітоном і Норрісом Ріджвіком, закінчивши тим, наскільки дивним був Кітонте, як він використовував слово переслідування, цілий день час від часу згадувалося. Коли закінчив, Поллі довго сиділа мовчки.
Ну? зрештою запитав він. Що думаєш?
Думаю, мине ще багато років, поки ти дізнаєшся про Касл-Рок усе, що тобі варто знати. Це, напевно, і мене стосуєтьсямене довго не було, і я не розповідаю, де була чи що сталося з моєю «проблемкою», і, думаю, багато людей у місті мені не довіряють. Але ти, Алане, помічаєш різні речі, запамятовуєш різне. Коли я повернулася в Рок, знаєш, як почувалася?
Він похитав головою, зацікавившись. Поллі рідко роздумувала про минуле, навіть із ним.
То було ніби ввімкнути мильну оперу, яку вже відвикла дивитися. Навіть якщо вже кілька років не слідкувала за серіалом, усе одно одразу впізнаєш людей і їхні проблеми, бо ні ті, ні ті не міняються. Дивитися той серіалце ніби пару старих зручних капців взувати.
До чого ти ведеш?
У нас тут багато сюжетів з мильних опер, але ти ще не в курсі про них. От наприклад, ти знав, що дядько Денфорта Кітона був у «Джуніпер Гілл» одночасно з Нетті?
Ні.
Вона кивнула.
Десь у сорок років у нього почалися психічні проблеми. Мама говорила, що Білл Кітоншизофренік. Не знаю, чи це правильний термін, чи просто мама часто чула його по телевізору, але з ним, бляха, дійсно було не те. Памятаю, бачила, як він хапає людей на вулиці й починає кричати на нихпро державний борг, про те, що Джон Кеннеді комуніст, ще про бозна-що. Я була маленькою тоді. І мене це лякало, Алане, памятаю.
Ну звичайно.
А іноді він ходив по вулиці, опустивши голову, розмовляв із собою голосом, що був одночасно гучним і бурмотливим. Мама казала мені ніколи з ним не розмовляти, коли він отак поводиться, навіть коли ми йдемо до церкви і він також. Зрештою він спробував застрелити свою дружину. Принаймні я так чула, але сам знаєш, як давня чутка все викривлює. Можливо, він лише табельним пістолетом перед нею помахав. Ну, що б там не було, цього виявилося достатньо, щоб вивезти його в окружну тюрму. Було якесь слухання стосовно дієздатності, а тоді його запроторили в «Джуніпер Гілл».
Він досі там?
Уже помер. Розум швидко дегенерував, як тільки його там закрили. Перед смертю був у кататонічному стані. Принаймні я так чула.
Господи.
Але це ще не все. Ронні Кітон, батько Денфорта і брат Білла Кітона, провів чотири роки в психіатричному крилі лікарні для ветеранів у Тоґусі в середині сімдесятих. Тепер він у домі для літніх. Альцгеймер. А ще була якась двоюрідна чи то тітка, чи то сестране памятаю точно, що вчинила самогубство в сімдесятих через якийсь там скандал. Не знаю, що саме, але якось чула, що панянки їй подобалися трішечки більше, ніж чоловіки.
У них це в крові, маєш на увазі?
Ні, відповіла Поллі. Тут нема моралі чи теми для роздумів. Просто я трохи знаю історію міста, а ти ні, оце й усету історію, про яку не згадують у промовах на міській толоці на Четверте липня. Я просто передаю її далі. Виводити підсумкиробота поліції.
Останні слова вона вимовила з таким офіціозом, що Алан трішки розсміявся, але все одно почувався ніяково. Хіба божевілля дійсно закладено в крові? У школі на психології вчили, що то все байки. Через кілька років лектор поліційної академії в Олбані вже говорив, що це таки правда або принаймні можливо в деяких випадках, що певні психічні захворювання можна простежити в родоводі так само чітко, як фізичні риси на кшталт блакитних очей чи гіпермобільності суглобів. Один із прикладів, про які той лектор говорив, алкоголізм. Чи говорив він і про шизофренію? Алан не пригадував. Навчання в академії було багато літ тому.
Думаю, варто почати розпитувати про Бастера, важким голосом сказав Алан. Ось що я тобі скажу, Поллі. Думка про те, що перший виборний Касл-Рокаце потенційна ходяча граната, не надто прикрашає мій день.