Що
Та забийте, Майро. Він кинув їй фотографію. Майра замолотила руками, якось впіймала її й притисла до грудей. Але є одна річ.
Яка? засичала вона.
Ви знаєте чоловіка, що тримає бар з іншого боку Оловяного моста?
Вона вже почала хитати головою, очі знову сповнилися тривоги, а тоді усвідомила, про кого він.
Генрі Бофорта?
Так. Мені здається, він власник закладу під назвою «Захмелений тигр». Цікава назва.
Ну, я з ним не знайома, але знаю, хто він, можна так сказати.
Вона за своє життя ніколи не була в «Захмеленому тигрі», але, як і всі, знала, хто власник і хто там керує.
Так. Його. Я хочу, щоб ви трохи розіграли містера Бофорта.
Як як розіграла?
Ґонт потягнувся вниз, ухопив Майру за липку впрілу руку й допоміг підвестися.
А про це, Майро, сказав він, ми з вами поговоримо, поки ви виписуватимете чек. Тоді він усміхнувся, й увесь його шарм знову повернувся на обличчя. Карі очі блискотіли й витанцьовували. І, між іншим, вам покупку запакувати як подарунок?
Розділ пятий
1
Алан усівся в кабінці «Закусочної Нен» навпроти Поллі й одразу побачив, що біль і досі сильнийаж вона прийняла перкодан удень, що буває рідко. Він це зрозумів ще до того, як вона заговорила: очі її були промовистіші. У них виднілося якесь сяйво. Він із таким уже спізнався але не вподобав. Не думав, що це йому коли-небудь подобатиметься. Алан не вперше замислювався, чи вона вже залежна від тієї штуки. Припускав, що у випадку Поллі залежністьце просто побічний ефект, якого варто очікувати, відзначити його, а тоді він сублімується з головною проблемоюякщо сказати простіше, з тим, що вона живе з болем, який Алан, мабуть, навіть осягнути не може.
У голосі його й нотки про це не було, коли Алан запитав:
Як справи, красуне?
Вона всміхнулася.
Ну, сьогодні був цікавий день. Дюююже цікавий. Як той мужик говорив у «Смішнячому протесті».
Ти ще не настільки стара, щоб це памятати.
Та настільки. Алане, хто це?
Він обернувся туди, куди був спрямований її погляд, саме вчасно, щоб побачити, як повз широку вітрину з листового скла закладу Нен пропливає жінка з прямокутним пакуночком у руках. Дивилася вона прямо перед собою, а чоловіки, що йшли назустріч, мусили поспіхом вихилятися з її дороги, щоб уникнути зіткнення. Алан поквапом прогорнув здоровенну картотеку імен та облич, яку тримав у голові, й видобув щось, що Норріс, який страшно кохався в поліцейському жаргоні, без сумніву, назвав би «частковим збігом».
Еванс. Мейбл чи Мейвіс, щось таке. Її чоловікЧак Еванс.
Іде так, ніби щойно викурила добрячої панамської червоної, зауважила Поллі. Заздрю їй.
Щоб обслужити їх, підійшла сама Нен Робертс. Вона була однією з баптистських християнських солдаток Вільяма Роуза і сьогодні мала над лівою груддю жовтий значок. Це вже третій, що його Алан запримітив цього дня, і він припускав, що протягом наступних тижнів побачить ще багацько. На значку був гральний автомат у чорному колі, перекреслений червоною лінією. Жодних написів. Вони й не потрібні, щоб показати ставлення людини з таким аксесуаром до «Нічки казино».
Ненжінка середнього віку з величезними грудьми й милим гарненьким личком, яка навіює думки про маму та яблучний пиріг. Як було відомо Аланові та його заступникам, пиріг у Нен дуже добрий, особливо з кулькою талого ванільного морозива зверху. Спокусливо було сприймати Нен за поверхневим враженням, але чимало ділових людейздебільшого ріелторіввідкрили для себе, що це погана ідея. За приємним личком ховався тріскучий розумовий компютер, а за материнськими пагорбами бюстастоси бухгалтерських книг замість серця. Нен володіє значним шматком Касл-Рока, включно з мінімум пятьма комерційними приміщеннями на Мейн-стріт, а тепер, коли Батя Меррілл покоїться в землі, Алан припускав, що вона найбагатша людина в місті.
Вона нагадувала йому мадам із блядюшника, яку він якось заарештував у Ютіці. Та жінка запропонувала йому хабар, а коли Алан відмовився, спробувала щиро вибити йому мізки пташиною кліткою. Тамтешній житель, зачахлий папуга, що іноді похмурим і замисленим голосом кректав: «Мамку твою їбав, Френку», на той момент перебував у своїй домівці. Іноді, коли Алан бачив, як у Нен глибшає вертикальна міжбрівна складка, то відчував, що вона цілком здатна на таку ж витівку. І йому здавалося абсолютно природним, що Нен, яка зараз майже нічим не займається, лише сидить біля касового апарата, і сама б залюбки пішла працювати шерифкою округу. Саме характерні риси важать найбільше.
Здоров, Алане, привіталася вона. Сто літ тебе не бачила! Де завіявся?
Та так, то там, то сям, відповів він. Маю багато роботи, Нен.
Ну, ти за роботою про старих колєґ не забувай, промовила вона, обдаровуючи його сліпучою материнською усмішкою.
«Потрібно немало часу провести біля Нен, щоб почати усвідомлювати, що ця усмішка рідко знаходить відображення в очах», відзначив Алан.
Ти заходь до нас час до часу.
Та їй-бо! Бігме, я вже ту! сказав на це Алан.
Нен так голосно й здорово розсміялася, що чоловіки за стійкоюздебільшого дроворубипочали роззиратися. «А пізніше розповідатимуть приятелям, що бачили, як Нен Робертс із шерифом ржали вдвох, як ті коні», подумав Алан. Найліпші колєґи.
Кави, Алане?
Якщо можна.
Може, пирога до кави? Домашні яблука з саду Макшеррі, зі Свідена. Учора зібрані.
«Принаймні не каже, що сама збирала», відзначив Алан.
Ні, дякую.
Впевнений? А ти, Поллі?
Поллі похитала головою.
Нен пішла по каву.
Вона тобі не особливо подобається, правда? тихим голосом запитала Поллі.
Алан обдумав це запитання з певним подивомуподобання чи невподобання насправді й не спадало йому на думку.
Нен? Вона нормальна. Я просто люблю дізнаватися, які люди насправді, якщо є можливість.
І що їм насправді потрібно?
Ну, це вже, бляха, заскладно, сказав він, сміючись. Поки мені достатньо дізнаватися, що вони задумали.
Вона всміхнуласявін любив її тішитиі промовила:
Ми тебе тут на янкі-філософа перетворимо, Алане Пенґборн.
Він торкнувся тильного боку її долоні в рукавичці й усміхнувся у відповідь.
Нен повернулася з грубим білим горнятком чорної кави й одразу ж покинула їх. Алан подумав, що ця жінка знає, коли з любязностями покінчено і рукостискань уже достатньо. Не всі з інтересами й амбіціями Нен знають таке.
А тепер, продовжив Алан, попиваючи каву, давай оповідай про свій дуже цікавий день.
Вона детально розповіла йому, як вони з Розалі Дрейк бачили зранку Нетті Кобб, як Нетті марудилася перед «Необхідними речами» і як зрештою зібрала достатньо сміливості, щоб увійти.
Це прекрасно, прокоментував цю історію Алан і не лукавив.
Так але це ще не все. Коли вона вийшла, виявилося, що вона щось купила! Я її такою радісною, такою піднесеною, як сьогодні, ще ніколи не бачила. Саме так, піднесеною. Ти ж знаєш, як вона зазвичай хандрить?
Алан кивнув.
Ну от, а сьогодні в неї були щоки рожеві, волосся розкуйовджене, вона навіть кілька разів сміялася.
Ти впевнена, що вони там лише комерцією займалися? поцікавився він і закотив очі.
Та не мели дурниць, сказала вона так, ніби сама перед тим не натякала на це Розалі. Одним словом, вона чекала надворі, доки ти не пішов (я знала, що так і буде), а тоді ввійшла й показала нам, що купила. Ти знаєш, що в неї є невелика колекція карнавального скла?
Нє. Є кілька явищ у місті, які вийшли за межі моєї уваги. Хочеш вір, а хочешні.
У неї там кілька речей. Більшість залишилися від мами. Нетті якось розповідала мені, що раніше було більше, але деякі розбилися. Ну, вона дуже любить ті, що в неї є, а він продав їй найкрасивіший абажур з карнавального скла, що я бачила за багато років. Спочатку я думала, що то від «Тіффані». Ні, звичайно, не може ж бути, щоб Нетті могла дозволити собі виріб з реального скла від «Тіффані», але він просто казковий.
То скільки ж вона заплатила?