Надворі лив дощ і почав завивати вітер.
8
Браяне! різко гаркнула міс Реткліфф. Ну й ну, Браяне Раску! Я б нізащо не повірила, що ти на таке здатен! Ану сюди! Марш!
Він сидів за задньою партою класної кімнати в підвалі, де проводилися заняття з логопедії, і був зробив щось неправильнещось жахливо неправильне, судячи з голосу міс Реткліфф, але не знав що, доки не підвівся. Тоді зрозумів, що він голий. Його охопила страшна хвиля сорому, але разом з тим він відчув і захоплення. Опустивши очі на свій пеніс і побачивши, як той твердне, Браян одночасно стривожився й збудився.
Сюди, я сказала!
Він повільно рушив до передньої частини кімнати, поки інші Саллі Маєрз, Донні Френкель, Ноні Мартін і бідний безклепкий Слопі Доддсвердлили його очима.
Міс Реткліфф стояла перед партою, тримаючи долоні на стегнах, очі в неї палали, а пишна хмара темно-каштанового волосся ширяла в неї навколо голови.
Ти нечемний хлопчисько, Браяне, дуже нечемний.
Він отупіло кивнув головою, але СВОЮ голівку піднімав пеніс, тож, здавалося, принаймні одна частина його тіла зовсім не проти бути нечемною. Вона, навпаки, насолоджувалася непослухом.
Міс Реткліфф поклала йому в долоню шматочок крейди. Він відчув дрібний електричний розряд, коли їхні долоні торкнулися.
А тепер, строго сказала вона, пятсот разів напиши на дошці: «Я ЗАКІНЧУ ОПЛАТУ ЗА СВОЮ КАРТКУ СЕНДІ КОУФЕКСА».
Так, міс Реткліфф.
Він почав писати, стоячи навшпиньках, щоб дотягнутися до верхівки дошки, відчуваючи доторк теплого повітря до голих сідниць. Він дописав «ЗАКІНЧУ ОПЛАТУ», коли відчув, як гладенька мяка долоня міс Реткліфф обхопила його твердий пеніс і почала легенько його посмикувати. На мить здалося, що він знепритомніє, так то було приємно.
Пиши-пиши, суворо промовила вона з-за спини, і я продовжуватиму.
М-міс Ре-ре-реткліфф, а що мої ско-скоромовки? запитав Слопі Додд.
Заткнися, або я по стоянці тебе розкатаю, Слопі, прошипіла міс Реткліфф. Лиш пискнути, як свиня, встигнеш.
Розмовляючи, вона не припиняла смикати Браянів інструмент. Він уже стогнав. Знав, що це неправильно, але як же приємно. Це був чистий непідробний кайф. Саме те, чого він потребував. Саме те.
А тоді Браян обернувся і побачив, що за спиною стоїть не міс Реткліфф, а Вілма Джерзик, з великим блідим обличчям і глибокими карими очима, наче двома родзинками, загнаними глибоко в груду тіста.
Він забере її, якщо не заплатиш, промовила Вілма. І це ще не все, малий. Він
9
Браян Раск прокинувся, так різко смикнувшись, що ледь не звалився з ліжка на підлогу. Тіло рясніло потом, серце стукотіло, ніби відбійний молоток, пеніс стирчав твердою гілочкою в штанах піжами.
Він сів, увесь тремтячи. Першим імпульсом було розкрити рота й закричати, покликати маму, як він робив, ще коли був маленьким і його сновидіння захоплював кошмар. А тоді Браян усвідомив, що більше не маленький, йому одинадцять і взагалі, це не зовсім той сон, про який розповідаєш матері, правда?
Він ліг, вирячивши очі в темряву, перевів погляд на цифровий годинник на столику біля ліжка й побачив, що зараз чотири хвилини після півночі. Чулися звуки дощу, досить сильного, який лупив по вікні спальні з ударами пронизливого вітру. Звучало майже як град.
«Моя картка. Моя картка з Сенді Коуфексом зникла».
Не зникла. Він знав, що не зникла, але також знав, що не зможе заснути, доки не перевірить, що вона на місці, у швидкозшивачі, де він тримав дедалі більшу колекцію карток «Топпс» із 1956 року. Він перевірив учора, перед тим як іти в школу, потім ще раз, коли повернувся додому, а минулого вечора після вечері припинив кидати мяч на задньому подвірї зі Стенлі Досоном, щоб перевірити ще раз. Сказав Стенлі, що йому треба в туалет. Зиркнув на неї ще один останній раз перед тим, як залізти в ліжко й вимкнути світло. Браян усвідомлював, що картка стала для нього якоюсь одержимістю, але це усвідомлення його не зупиняло.
Браян виліз із ліжка, не помічаючи, як прохолодне повітря залишає на розігрітому тілі гусячу шкіру й змушує пеніс поникнути. Він тихенько прокрався через кімнату до комода. Залишив обриси власного тіла, виведені потом, позаду на простирадлі, що вкривало матрац. Зверху на комоді лежала велика книжка, купаючись у потоці білого світла з вуличного ліхтаря зовні.
Він узяв її, розкрив і почав похапцем гортати аркуші прозорого пластику з кишеньками для карток. Минув Мела Парнелла, Вайті Форда й Воррена Спанаскарби, якими він раніше неймовірно пишався, ледве кинувши на них оком. На мить горло здушила паніка, коли Браян дійшов до кінцевих аркушів, які були ще порожні, й так і не побачив Сенді Коуфекса. А тоді усвідомив, що, поспішаючи, прогорнув одночасно кілька сторінок. Повернувся назад, і такось воно, те вузьке обличчя, слабка усмішка, зосереджені очі, що дивляться з-під козирка бейсболки.
«Моєму доброму приятелеві Браяну, з найкращими побажаннями, Сенді Коуфекс».
Пальці обмацували вигнуті лінії підпису. Губи рухалися. Він знову відчув спокій чи майже спокій. Картка ще насправді не його. Це лише певний пробний період. Він ще дещо має зробити, щоб вона стала дійсно його. Браян був не до кінця впевнений, що саме треба зробити, але знав, що це якось повязано зі сном, від якого він щойно прокинувся, а ще був певний, що знатиме, коли настане час
(завтра? сьогодні вночі?)
діяти.
Він закрив швидкозшивач («КОЛЕКЦІЯ БРАЯНА, НЕ ЧІПАТИ!»акуратно видрукувано на картці, приклеєній скотчем до передовиці) і поклав його в комод. Тоді повернувся в ліжко.
У володінні карткою Сенді Коуфекса турбувала одна річ. Браянові хотілося показати її батькові. Дорогою додому з «Необхідних речей» він уявляв, як показуватиме її йому. Він, Браян, зі старанною недбалістю: «Слухай, тату, я одну 56-ку купив собі в новому магазині. Глянеш?» Тато погодиться без особливого інтересу, суто щоб підтримати розмову, зайде в кімнату, щоб потішити Браяна і як же загоряться в нього очі, коли побачить, який скарб вдалося дістати! А підпис!..
Так, він буде приголомшений і радий, звичайно. Найпевніше, поплескає Браяна по спині й дасть пять.
Але що тоді?
А тоді почнуться запитання, саме так і в цьому проблема. Батькові перш за все захочеться дізнатися, по-перше, де він дістав картку, по-друге, де взяв гроші на таку картку, яка а) рідкісна, б) в чудовому стані й в) підписана. Друкований напис на картці був Сенфорд Коуфекс, реальне iмя легендарного швидкісного пітчера. А на підписі було Сенді Коуфекс, і в дивному й деколи недешевому світі колекціонерів обмінних бейсбольних карток це означало, що чесна ринкова ціна картки може сягати аж ста пятдесяти доларів.
Подумки Браян спробував придумати можливу відповідь.
«Я купив її в новому магазині, тату, Необхідних речах. Там чоловік продав мені її з ОФІГЕЗНОЮ знижкою сказав, що так люди будуть більше зацікавлені в тому, щоб прийти туди, якщо знатимуть, що в нього дешево».
У голові звучало нормально, та навіть дитині, якій ще рік до того, як зможе платити повну дорослу ціну за квиток у кіно, було зрозуміло, що це надто натягнуто. Коли розповідаєш, що тобі вдалося з кимсь непогано про щось домовитися, людям завжди цікаво. Надто цікаво.
«Та ну? І скільки він скинув? Тридцять відсотків? Сорок? За пів ціни віддав? Це ж усе одно закоштувало би баксів шістдесят-сімдесят, Браяне, а я ж ЗНАЮ, що в тебе нема таких грошей десь по скарбничках».
«Ну насправді, вийшло трохи дешевше, тату».
«То скажи. Скільки заплатив?»
«Ну вісімдесят пять центів».
«Він продав тобі підписану бейсбольну картку Сенді Коуфекса 1956 року, яка ще не була в обігу, за вісімдесят пять центів?»
Ага, отут і почнуться реальні проблеми.
Які проблеми? Браян не зовсім усвідомлював, але десь щось смердітиме, це точно. Якимсь чином його звинуватять можливо, тато теж, але маматочно.
Вони, можливо, навіть змусять його повернути картку, а він її нізащо не віддасть. Картка не просто підписана, вона підписана для Браяна.
Нізащо.
Бляха, та він навіть не зміг похизуватися нею перед Стеном Досоном, коли той зайшов покидати мяча, хоча Браянові хотілося, в Стена б підлива по «жокейках» потекла. Але Стен збирався переночувати в нього в пятницю, тож Браян запросто уявляв собі, як той каже татові: «То як вам Браянова картка Сенді Коуфекса, містере Раск? Кульно, правда?» Те саме з іншими друзями. Браян відкрив одну з великих істин маленьких містечок: багатьма таємницямифактично всіма дійсно важливими таємницямине можна ділитися. Бо такі речі розходяться, і то швидко.